Справа № 2-2591/11

Р І Ш Е Н Н Я

                                                  І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

07 липня 2011 року                                                                                 місто Луцьк

Луцький  міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого –судді Пахолюка А.М.

при секретарі –Лищук О.В.,

з участю:

прокурора  - Ревухи І.В.,

позивача –ОСОБА_1,

відповідача  - ОСОБА_2,

представника відповідача –ОСОБА_3,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом прокурора Волинської області в інтересах ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на житло, визнання права власності на майно, встановлення порядку користування майном,-

в с т а н о в и в:

          Прокурор Волинської області в інтересах ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до  ОСОБА_2 про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на житло, визнання права власності на майно, встановлення порядку користування майном.

          Свої вимоги обґрунтовує тим, що позивач та відповідач перебували з 1972 року по 2001 рік у зареєстрованому шлюбі, під час якого набули право власності на кооперативну квартиру АДРЕСА_1. Однак, відповідач 29.12.1997 року зареєстрував право власності на зазначене майно лише на себе, про що видане відповідне свідоцтво.

На підставі наведеного просить суд, визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 29.12.1997 року, видане на підставі рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №643 від 25.12.1997 року, в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру та визнати за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частки зазначеної квартири.

          Просить також встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 Волинської області, виділивши у користування ОСОБА_4 –кімнату 84-6 житловою площею –7,3 кв.м., а ОСОБА_2 –кімнату 84-2 площею –12,6 кв.м. Кімнату 84-7 житловою площею –17,1 кв.м, кухню 84-8, санвузол 84-4, 84-5, коридор 84-1, 84-3 -  залишити у спільному користуванні співвласників квартири.

          Прокурор та позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, наведених в позовній заяві. Просили суд позов задовольнити.

          Відповідач та його представник в судовому засіданні позов визнали частково, суду пояснили, що заперечують за безпідставністю проти позовних вимог щодо визнання недійсним свідоцтва про право власності та щодо визнання за позивачем права власності на Ѕ частину спірного майна. Крім того, зазначили, що не заперечують щодо встановлення порядку користування квартирою, однак не погоджуються із запропонованим позивачем варіантом і просять суд встановити порядок користування, що виключає спільне використання сторонами будь-якої із трьох житлових кімнат.   

          Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши та оцінивши представлені по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.

Згідно ч.1 ст.22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Аналогічні положення міститься у ст. 60 Сімейного кодексу України.    

Судом встановлено, що сторони з 21.10.1972 року по 12.10.2001 року перебували в зареєстрованому шлюбі. (а.с.4, 5)

Із матеріалів справи вбачається, що 22.03.1984 року відповідачу                              ОСОБА_2 та членам його сім?ї  - позивачу ОСОБА_4, дітям ОСОБА_5, ОСОБА_6 був виданий ордер на зайняття квартири АДРЕСА_1                (а.с. 6).

29.12.1997 року відповідач ОСОБА_2 оформив вцілому на себе право власності на зазначену кооперативну квартиру, про що йому видано відповідне свідоцтво про право власності  (а.с. 9, 12, 15).

             В судовому засіданні встановлено, що дану квартиру сторони придбали за рахунок спільних коштів за час спільного подружнього життя, що підтверджується поясненнями позивача та відповідача в судовому засіданні.

            Отже, спірна квартира на підставі ст.ст. 15, 16 Закону України «Про власність»,    ч.1 ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України належать сторонам на праві  спільної сумісної власності.

             Згідно  ч. 1 ст. 28 Кодексу про шлюб та сім'ю України, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин,  в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

             Підстав для відступу від начала рівності часток подружжя, судом не встановлено і сторони в суд таких доказів не надали.

             Таким чином, сторонам належить кожному по Ѕ частині спірної квартири,  а тому слід задовольнити позовні вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності на зазначену квартиру в частині визнання за відповідачем вцілому права власності на це майно та визнання за позивачем права власності на Ѕ частину квартири.

Доводи представника відповідача про те, що необхідності визнавати за відповідачем право власності на Ѕ частину спірного майна не має, оскільки таке право за нею закріплене законом,  суд вважає безпідставними з вищенаведених мотивів.   

             Згідно ч.1 ст.369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.      

З копії технічного паспорта на зазначену квартиру вбачається, що вона складається з трьох житлових кімнат площею 7,3 кв.м., 12,6 кв.м. та 17,1 кв.м. (а.с.56, 57).

Звертаючись до суду з даним позовом прокурор та позивач просили виділити в окреме користування сторонам кімнати меншої площі, а більшу кімнату площею 17,1 кв.м та інші приміщення залишити с спільному користуванні сторін.

Однак, на думку суду, такий варіант встановлення порядку користування житлом не в повній мірі відповідає інтересам обох сторін, оскільки спільне користування однієї із житлових кімнат не сприятиме ефективному використанню майна вцілому.

Із пояснень сторін в судовому засіданні встановлено, що позивач постійно проживає у спірній квартирі, а відповідач фактично проживає в іншому житлі і час від часу користується однією із кімнат в квартирі.

Враховуючи наведені обставини, на думку суду, слід виділити у користування ОСОБА_4 –кімнату 84-6 житловою площею –7,3 кв.м., кімнату 84-2 площею –12,6 кв.м., а ОСОБА_2 –кімнату 84-7 житловою площею –17,1 кв.м. Кухню 84-8, санвузол 84-4, 84-5, коридор 84-1, 84-3 - залишити у спільному користуванні співвласників квартири.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.

У відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню 1506 грн. 55 коп. судового збору (1/2 частина вартості квартири  150 655 грн.  - а.с.37), 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.    

Керуючись ст.ст. 3, 8, 10, 14, 15, 30, 60, 61, 62, 88, 213, 214, 215 ЦПК України, на підставі ст. 15, 16 Закону України «Про власність»ст. 22 Кодексу про шлюб та сім?ю України (в ред. 1969 року), ст. 60, 68, 70  Сімейного кодексу України,  ст. 369, 372, 382 Цивільного кодексу України суд, -

в и р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 29.12.1997 року, видане на підставі рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №643 від 25.12.1997 року, в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частки квартири АДРЕСА_1 Волинської області.

          Встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 Волинської області, виділивши у користування ОСОБА_4 –кімнату 84-6 житловою площею –7,3 кв.м., кімнату 84-2 площею –12,6 кв.м., а ОСОБА_2 – кімнату 84-7 житловою площею –17,1 кв.м. Кухню 84-8, санвузол 84-4, 84-5, коридор 84-1, 84-3 -  залишити у спільному користуванні співвласників квартири.

          Стягнути ОСОБА_2 в дохід держави суму в розмірі  - 1506 (одна тисяча п?ятсот шість) грн. 55 коп. судового збору та суму в розмірі –120 (сто двадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

          В решті вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.   

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.   

Суддя Луцького міськрайонного  суду                                                              А.М. Пахолюк