Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
16.08.2011 м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області у складі:
головуючої – судді Фазикош Г.В.,
суддів – Собослоя Г.Г., Мацунича М.В.,
при секретарі – Рогач І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 26 липня 2010 року по справі за позовною заявою ОСОБА_3, ОСОБА_4 до міського відділу ДВС Ужгородського міськрайонного управління юстиції, ОСОБА_5, співвідповідача ОСОБА_1 про визнання права власності на майно, зняття арешту та виключення майна з опису. –
в с т а н о в и л а :
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 26 липня 2010 року було задоволено позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до міського відділу ДВС Ужгородського міськрайонного управління юстиції, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 про визнання права власності на майно, зняття арешту та виключення майна з опису, визнано право спільної власності за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на майно, виключивши його з акту опису та знявши його з-під арешту, накладеного постановою державного виконавця МВ ДВС Ужгородського міськрайонного управління юстиції серії АК №890593 від 22 травня 2010 року, а саме на меблі, побутову та комп’ютерну техніку, картини ( всього 32 найменування) 1/4 частину квартири АДРЕСА_1
На це рішення подав апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 В скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення по суті спору про відмову у задоволенні позовних вимог повністю. Свою позицію мотивує тим, що, на його думку, місцевий суд прийшов до висновків, які не підтверджені зібраними по справі доказами, а також вийшов за межі позовних вимог в частині, що стосується ј частини квартири, оскільки щодо цієї квартири позовні вимоги взагалі не заявлялися.
В судовому засіданні в апеляціній інстанції ОСОБА_1 та його представник апеляцінйну скаргу підтримали та просили задовольнити. Представник МВ ДВС Ужгородського міськрайонного управління юстиції скаргу підтримав та просив задовольнити.
Позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали суду письмове заперечення на апеляційну скаргу ( а.с. 88-91). В судовому засіданні в апеляціній інстанції позивачі та їх представник скаргу не визнали та просили відхилити. Відповідач ОСОБА_5 також скаргу не визнав та просив відхилити.
Вислухавши пояснення присутніх учасників процесу, дослідивши матеріали справи, колегія перевірила законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та прийшла до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які строни посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення судового рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обгрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правових відносин та інші.
Оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст.212 ЦПК України з врахуванням положень ст.57-66 ЦПК України. Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст.61 ЦПК України.
Відповідно до вимог частини першої ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до вимог частини другої ст.303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були дослідженні з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Таким чином, суд, розглядаючи цивільну справу у порядку позовного провадження, повинен повно і всебічно з’ясувати фактичні обставини справи, однак не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог та тієї доказової бази, яка сформована за рахунок доказів, поданих суду самими учасниками процесу.
Із матеріалів даної справи слідує, що на виконанні в МВ ДВС Ужгородського міськрайонного управління юстиції знаходиться виконавчий напис №802 від 09.11 2009 року, виданий приватним нотаріусом Ужгородського міського управління юстиції п. ОСОБА_6 щодо стягнення із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 боргу в сумі 341390,00 грн.
В межах відповідного виконавчого провадження державним виконавем МВ ДВС Ужгородського міськрайонного управління юстиції було описано та накладено арешт на майно боржника, виявленого за місцем його проживання в квартирі АДРЕСА_1, про що складено акт серії АК №890593 від 22 травня 2010 року. До акту включено 33 найменування, у т.ч. й 1/4 частина квартири АДРЕСА_1 Акт підписано особисто боржником ОСОБА_5, зауважень до акту не включено ( а.с. 11-16).
В червні 2010 року позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які є батьками боржника ОСОБА_5, подали до суду позов про визнання за ними права власності на все вказане в акті майно за виключенням ј частини квартири, право власності на яку ОСОБА_5 отримав у порядку приватизації. Позивачі стверджували, що все вказане в акті майно вони придбали під час шлюбу, що, на їх думку, підтверджено копією свідоцтва про укладення шлюбу від 20 січня 1979 року. Вони також стверджували, що їх син ОСОБА_5, який є боржником за виконавчим провадженням, нещодавно закінчив університет, ніде не працює та не мав коштів на придбання наявного у квартирі майна. Крім того, за їх твердженням, частина майна була придбана в той час, коли їх син був малолітнім, а частина взагалі була придбана покійними батьками позивача і довгий час знаходилася в їх будинку ( а.с. 4-8).
При цьому, ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді позивачі не конкретизували, яке саме майно вони придбали спільно та коли саме, та яке саме майно із перерахованого в позові вони одержали від своїх батьків.
В матеріалах справи наявна лише копія однієї накладної від 25 квітня 2007 року за №1, відповідно до якої ОСОБА_3 придбав від п.п.ОСОБА_7 наступні меблі : кухонну меблеву стінку з десяти секцій, стінку дитячу з комп’ютерним столом і підставкою під телевізор, прихожу ( а.с. 18), а також копія гарантійного талону від 04.05.2005 року на побутову техніку марки “Whirpool” ( а.с.30-31). Ці докази колегія вважає достатніми для задоволення позовних вимог щодо визнання за позивачами права власності на вказані у цих документах меблі та побутову техніку.
Що стосується іншого майна, оипсаного державним виконавцем, то колегія констатує, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо його належеності позивачам. Як свідчить технічний запис судових засідань ( а.с. 44), допитані в судовому засіданні в суді першої інстанції свідки конкретних показів з цього приводу також не надали, а лише підтвердили те, що частина майна дійсно знаходилася в квартирі АДРЕСА_1, в якій живе ОСОБА_5
Твердження позивачів про те, що їх син ОСОБА_5 не міг придбати описане майно через відсутність у нього власних коштів колегія відхиляє, враховуючи те, що в судовому засіданні в апеляційній інстанції ОСОБА_5 визнав, що він позичив у ОСОБА_1 значну суму коштів, які не повернув. Виконавчий напис №802 від 09.11 2009 року було видано приватним нотаріусом Ужгородського міського управління юстиції п. ОСОБА_6 щодо стягнення із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 саме цього боргу в сумі 341390,00 грн. На що витратив отримані кошти ОСОБА_5 пояснити не міг.
Таким чином, колегія вважає, що позивачі довели належність їм лише частини описаного державним виконавцем майна, а саме на них лежав відповідний процесуальний об’язок щодо доказування своїх позовних вимог. Одже позов підлягає лише до часткового задоволення, За позивачами слід визнати право власності на кухонну меблеву стінку з десяти секцій, стінку дитячу з комп’ютерним столом і підставкою під телевізор, прихожу, а також на побутову техніку марки “Whirpool”. Це майно слід виключити з акту опису та зняти з нього арешт .
В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити. Позовні вимоги щодо ј частини квартири не можуть бути вирішені, оскільки вони виходять за межі заявленого позивачами позову.
Керуючись ст. 10,11,60,303, п.2 , п.4 ч.1 ст.309, ст.314, ст.316 ЦПК України, колегія суддів -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 – задовольнити частково.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 26 липня 2010 року по справі за позовною заявою ОСОБА_3, ОСОБА_4 до міського відділу ДВС Ужгородського міськрайонного управління юстиції, ОСОБА_5, співвідповідача ОСОБА_1 про визнання права власності на майно, зняття арешту та виключення майна з опису – змінити, виклавши її резолютивну частину в наступній редакції :
Позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 – задовольнити частково.
Визнати право спільної власності за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на майно, виключивши його з акту опису та знявши його з-під арешту, накладеного постановою державного виконавця МВ ДВС Ужгородського міськрайонного управління юстиції серії АК №890593 від 22 травня 2010 року, а саме на: кухонну меблеву стінку з десяти секцій, стінку дитячу з комп’ютерним столом і підставкою під телевізор, прихожу, холодильник марки “Whirpool” чорного кольору.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 – відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуюча: Судді: