печерський районний суд міста києва

Справа № 757/29547/22-ц

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2024 року Печерський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Ільєва Т.Г., при секретарі судових засідань Ємець Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві заяву представника позивача/відповідача ОСОБА_1 - адвоката Кісілевича Олега Михайловича про ухвалення додаткового рішення про справі 757/29547/22-ц позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної місті державної адміністрації про визнання місця проживання неповнолітніх дітей та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної місті державної адміністрації про визнання місця проживання дітей та зобов`язання передати дітей батьку, -

В С Т А Н О В И В :

30.10.2024 року до суду надійшла заява представника позивача/відповідача ОСОБА_1 - адвоката Кісілевича Олега Михайловича про ухвалення додаткового рішення про справі 757/29547/22-ц позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної місті державної адміністрації про визнання місця проживання неповнолітніх дітей та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної місті державної адміністрації про визнання місця проживання дітей та зобов`язання передати дітей батьку.

Згідно вимог заяви відповідач просить суд ухвалити додаткове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 ) суму витрат на правову допомогу у розмірі 86 000,00 (вісімдесят шість тисяч).

Мотивуючи вказану заяву, адвокат зазначає, що на виконання договору про надання правничої допомоги, заявнику було надано професійну правничу допомогу в обсязі та вартості встановленому у Акту-рахунку, відповідно до якого, заявнику було надано правничу допомогу на суму 86000 грн.

Учасники розгляду у судове засідання не з`явилися, про час, дату, місце проведення судового засідання повідомлялися належним чином.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За викладених обставин та відповідних тому норм процесуального законодавства суд приходить до висновку про розгляд заяви у відсутність нез`явившихся осіб, без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість ухвалення по справі рішення.

Судовим розглядом встановлено, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19.09.2024 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної місті державної адміністрації про визнання місця проживання неповнолітніх дітей.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України)

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

За приписами частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21).

Вказана судова практика щодо питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу є сталою.

В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З матеріалів справи вбачається, що 01.07.2022 року між ОСОБА_1 та адвокатом Кісілевичем Олегом Михайловичем укладено Договір про надання правової допомоги б/н.

Згідно Додаток № 1 від 01 жовтня 2022 року до Договору про надання правової допомоги від 01 липня 2022 року, а саме пунктів сторони договору домовились щодо винагороди адвоката за надані юридичні послуги:

1.1. Підготовка та подача позовної заяви про визначення місця проживання дітей - 14000,00 (чотирнадцять тисяч гривень) гривень за кожен запит;

1.2. Представництво інтересів Клієнта у судовому засіданні - 4 000,00 (чотири тисячі) гривень за одне судове засідання;

1.3. Ознайомлення із матеріалами судового провадження - 4 000,00 (чотири тисячі) гривень за одне ознайомлення;

1.4. Підготовка та подача процесуальних документів по судовій справі, які адресовані Печерському районному суду м. Києва - 1 000,00 (одна тисяча) гривень один аркуш тексту на А4.

1.5. Гонорар успіху за виграну справу 14000,00 (чотирнадцять тисяч ) гривень Згідно довідки від 23 вересня 2024 року позивач оплатив послуги адвоката готівковими коштами у розмірі 86 000,00 (вісімдесят шість тисяч) гривень без НДС.

Відповідно до АКТ -РАХУНОК від 23.09.2024 року до Договору № б/н про надання правової допомоги від 01.07.2022 р та Додаткової угоди № 1 від 01 жовтня 2022 року адвокат Кісілевич Олег Михайлович виконав роботи (надав послуги) ОСОБА_1 щодо надання правової допомоги у вище зазначеній цивільній справі.

Зокрема, згідно вказаного акту-рахунку, адвокатом були виконані наступні роботи:

1. Підготовка та подача безпосередньо до Печерського районного суду м. Києва позовної заяви про визначення місця проживання дітей 24.10.2022 року - 14 000,00 гривень;

2. Підготовка та направлення до Печерського районного суду м. Києва клопотання про поновлення процесуальних строків та долучення до матеріалів справи додаткових документів як доказів від 23.02.2023 року - 4 000,00 гривень;

3. Підготовка та направлення до Печерського районного суду м. Києва заперечення проти клопотання Відповідача про закриття справи від 04.07.2023 року - 5 000,00 гривень;

4. Підготовка та направлення до Печерського районного суду м. Києва клопотання про поновлення процесуальних строків та долучення до матеріалів справи додаткових документів як доказів від 30.08.2023 року - 5000,00 гривень;

5. Підготовка та направлення до Печерського районного суду м. Києва відзиву на зустрічну позовну заяву від 02.10.2023 року - 10 000,00 гривень;

6. Підготовка та направлення до Печерського районного суду м. Києва письмові пояснення на письмові пояснення сторони Відповідача від 06.12.2023 року - 18 000 гривень

7. Участь у судових засіданнях, які відбувались у Печерському районному суді м. Києва: судове засідання від 05 липня 2023 року - 4 000,00 гривень; судове засідання від 31 серпня 2023 року - 4 000,00 гривень; судове засідання від 27 травня 2024 року - 4 000,00 гривень; судове засідання від 19 вересня 2024 року - 4 000,00 гривень.

Всього вартість участі у судовому засіданні у Печерському районному суді м. Києва - 16 000,00 гривень.

8. Два ознайомлення із матеріалами судової справи у Печерському районному суді м. Києва № 757/29547/22-ц - 8000,00 гривень.

9. Гонорар успіху за виграну справу у Печерському районному суді м. Києва - 14 000,00 гривень.

Загальна вартість послуг включно з 01.10.2022 року до 23.09.2024 року становить 86 000,00 грн. (без ПДВ).

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Клопотань про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції заявлено не було.

Так, сам факт наявності двосторонньої домовленості позивача та адвокатського об`єднання не зумовлює безумовного виникнення у відповідача, який не є стороною договору про надання правової допомоги, обов`язку з відшкодування усіх фактично понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, так як на особу, що не є стороною правочину, суд вправі покласти лише ті судові витрати, які є обґрунтованими, неминучими, співмірними та розумними (розумно необхідними). Саме такі критерії щодосудових витрат застосовує у своїй практиці Єврог прав людини (п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України; п. 80 Рішення у справі Двойних проти України; п. 88 Рішення Меріт проти України).

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові ВерховногоСуду від 20.11.2018 у справі № 910/23210/17, в якій зазначено, що «для вклю всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесеніфактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджуватистороні, на кори відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Таким чином, привизначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з правлюдини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право накомпенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим («East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, п. 269).

Наряду з вказаним, щодо додаткового гонорару «гонорару успіху» в розмірі 14 000 грн, суд зазначає наступне.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Чинне законодавство хоча і не містить визначення такого виду гонорару, як "гонорар успіху", проте суд враховує те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року в справі №904/4507/18 фактично дійшла висновку про можливість існування "гонорару успіху" як форми оплати винагороди адвокату, визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як "гонорар успіху", що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини.

Відтак, враховуючи дані позиції Великої Палати Верховного Суду, клієнт і адвокат, користуючись принципом свободи договору, можуть визначити додаткові вирати між собою у вигляді гонорару успіху, проте вказаний вид гонорару не підпадає під пряме визначення адвокатських послуг та, відповідно, не може переносить на іншу сторону (не сторону такого договору).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

За наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року в справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Адже, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18.

Суд зазначає, що у цій справі підставою для звернення із заявою про винесення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу є приписи статтей 133, 137, 141 ЦПК Ураїни, і вимога відповідача обумовлена саме необхідністю вирішити питання про розподіл сплачених нею судових витрат (визначених як професійна правнича допомога), що відповідно до вказаних норм процесуального права підлягає розподілу між сторонами.

В свою чергу, "гонорар успіху" визначено договором про надання правничої допомоги як гонорар, який не включається у вартість надання послуг з правничої допомоги та виплачується адвокату після ухвалення судового рішення виключно у випадку позитивного вирішення справи.

Така винагорода адвокату за досягнення позитивного рішення у справі як "гонорар успіху", за своїм змістом і правовою природою не є ціною договору (платою за надані послуги) у розумінні статей 632, 903 ЦК України та статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність, а є платою за сам результат (позитивне рішення), досягнення якого відповідно до умов договору не ставиться в залежність від фактично наданих послуг, так як і не є професійною правничою допомогою в розумінні статті 137 ЦПК України, оскільки не є послугою адвоката та не відноситься до судових витрат.

Тобто, "гонорар успіху" не є складовою витрат на професійну правничу допомогу.

А тому, суд вважає, що «гонорар успіху» не був необхідним в межах розгляду наведеної справи.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, врахувавши реальність та необхідність понесених стороною позивача витрат на правничу допомогу, у стягнення з відповідача судових витрат в частині «гонорару успіху» слід відмовити.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, за відсутності клопотання про зменшення витрат, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, враховуючи складність справ, кількість підготовлених документів та судових засідань, суд приходить до висновку про часткове задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення у справі та вважає за необхідне зменшити розмір витрат та стягнути з відповідача 72 000 грн. у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 133, 138, 141, 247, 263-265, 268, 270, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Заяву представника позивача/відповідача ОСОБА_1 - адвоката Кісілевича Олега Михайловича про ухвалення додаткового рішення про справі 757/29547/22-ц позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної місті державної адміністрації про визнання місця проживання неповнолітніх дітей та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної місті державної адміністрації про визнання місця проживання дітей та зобов`язання передати дітей батьку - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ( АДРЕСА_3 , громадянин Французької Республіки, паспорт № НОМЕР_1 , виданий 28.05.2019 р., орган видачі: Генеральне Консульство Франції в Каїрі, РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНКОПП НОМЕР_3 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 72 000,00 (сімдесят дві тисячі)грн.

В іншій частині вимог - відмовити.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА