Справа № 2-340/11

РІШЕННЯ

                                                                 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2011 р. Суворовський районний суд міста Одеси  

у складі:

головуючого судді                            Пепеляшкова О.С.

при секретарі                               Шиміній М.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю, виселення й вселення, позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа Четверта Одеська державна нотаріальна контора про визнання правочину недійсним,

ВСТАНОВИВ:

До суду з позовом звернулась ОСОБА_1, яка вказала, що їй на підставі права власності належить АДРЕСА_1 в м.Одесі, та в якій безпідставно після вчинення договору купівлі-продажу проживає колишній власник відповідач ОСОБА_2, яка перешкоджає позивачу в користуванні квартирою, та позивач у зв’язку з викладеним просить зобов’язати ОСОБА_2 не перешкоджати їй у користуванні АДРЕСА_1 в м.Одесі, виселити відповідача з вказаної квартири, визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування спірною квартирою, вселити ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 в м.Одесі.

Раніше ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1, вказуючи про те, що з 1978 року постійно проживала в АДРЕСА_1 в м.Одесі, та у 2001 році ОСОБА_1 запропонувала ОСОБА_2 піклуватися про неї та на прохання ОСОБА_1 між сторонами у 2005 році було укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири, але ОСОБА_1 гроші не давала, обіцяла доглядати відповідача до смерті, протягом 4-х років не намагалася вселитися в квартиру, припинивши доглядати ОСОБА_2, у вересні 2009 року звернулась з вимогою звільнити квартиру. Вважаючи укладений договір купівлі-продажу фіктивним, оскільки сторони не мали наміру створювати для себе правові наслідки за цим договором й посилаючись в обґрунтування заявлених позовних вимог на ст. 234 ЦК України, ОСОБА_2 просила визнати недійсним правочин –договір купівлі-продажу АДРЕСА_1 в м.Одесі, посвідчений Восьмою Одеською державною нотаріальною конторою 13.05.2005р. за № 3-1070, визнати за нею право власності на цю квартиру, витребувати у ОСОБА_1 зазначений договір купівлі-продажу.

Ухвалою суду вказані позови було об’єднано в одне провадження.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її адвокат вимоги позову підтримали та просили його задовольнити в повному обсязі, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини, проти задоволення позову ОСОБА_2 заперечували в повному обсязі, посилаючись на дійсність наміру укладення договору купівлі-продажу та сплату грошей продавцю, вказуючи, що на прохання ОСОБА_2 їй було дозволено проживати деякий час в цій квартирі, за яку остання сплачувала комунальні послуги, оскільки ОСОБА_1 не мала нагальної потрібності в житлі, яка в неї з’явилась у вересні 2009 року, про що відповідачу було повідомлено та запропоновано звільнити квартиру.

Представник та адвокат відповідача ОСОБА_2 заперечували проти задоволення позову ОСОБА_1 в повному обсязі та просили задовольнити позов ОСОБА_2 про визнання угоди фіктивною, посилаючись на відсутність наміру у продавця продавати квартиру, тим більше за таку неймовірно малу суму, будь-які гроші ОСОБА_2 взагалі не отримувала, оскільки у нотаріуса ОСОБА_2 в силу свого похилого віку не розуміла дійсного значення своїх дій, договір не читала, вважала, що підписує договір довічного утримання, що вона не має іншого місця мешкання та їй немає куди їхати.

Третя особа Четверта Одеська державна нотаріальна контора звернулась до суду з листом з проханням розглядати справу у відсутність їх представника.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, допитавши свідків, дослідивши надані докази та вивчивши матеріали справи, суд дійшов до висновку про те, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а в задоволенні позову ОСОБА_2 має бути відмовлено з наступних підстав.

13.05.2005р. Восьмою Одеською державною нотаріальною конторою було посвідчено договір купівлі-продажу, укладений за участю сторін, відповідно до умов якого ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 придбала АДРЕСА_1 в м.Одесі; продаж вчинено за 10 636 грн., які згідно тексту договору, продавець отримала повністю під час оформлення договору; договір зареєстровано в реєстрі за № 3-1070 (а.с. 216).

Після укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_2 зі згоди ОСОБА_1 продовжує безоплатно проживати в цій квартирі, сплачує комунальні послуги та квартирну плату, а у вересні 2009 року ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_2 з вимогою про виселення, що сторонами не заперечується.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму –ст. 655 ЦК України.

Відповідно до статей 6, 627  цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір купівлі-продажу квартири укладається у письмовій формі і підлягає згідно ст. 657 ЦК України нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до положень ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Як роз’яснює Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06.11.2009  N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»в п.24 для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Крім того необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

Згідно положень ст.1 Закону України «Про нотаріат»на нотаріат в Україні покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. До повноважень нотаріусів відповідно до ст.34 цього закону належить посвідчення правочинів тощо. Ст. 44 цього Закону визначено обов’язок нотаріуса перед вчиненням нотаріальної дії визначити обсяг цивільної дієздатності фізичної особи і встановити намір сторін вчиняти правочин - нотаріус зобов'язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину; встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін.

Правочин згідно положень ст. 204 ЦК України є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до положень ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а доказування згідно положень ч.4 ст.60 ЦПК України на допущенні ґрунтуватися не може.

Суд критично ставиться до посилання представника та адвоката ОСОБА_2 про те, що остання не розуміла значення своїх дій та їй не було відомо про зміст підписуваного нею документа –договору купівлі-продажу, оскільки ОСОБА_2, її представником та адвокатом не зазначено жодного належного доказу в підтвердження цієї обставини (крім того, як вказала ОСОБА_3, представник ОСОБА_2 за нотаріально посвідченою довіреністю від 16.11.2009р., остання ретельно ознайомилась зі змістом довіреності перед її підписом), а також в підтвердження відсутності наміру обох сторін правочину створити правові наслідки за договором купівлі-продажу, то в задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним має бути відмовлено повністю.

Судом не приймаються до уваги свідчення ОСОБА_4 щодо відсутності наміру продавця відчужувати квартиру, оскільки свідок при нотаріальному посвідченні договору присутня не була, свідчила зі слів ОСОБА_2

Оцінюючи вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні квартирою, виселення й вселення, суд виходить з наступного.

Ст. 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, та на підставі цього та досліджених доказів суд дійшов до висновку про те, що ОСОБА_1 має право користування АДРЕСА_1 в м.Одесі та її вимоги про зобов’язання ОСОБА_2 не перешкоджати у користуванні квартирою та вселення підлягають задоволенню.

Разом з тим, як убачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склалися фактичні відносини як між власником квартири та наймачем жилого приміщення, за умовами якого ОСОБА_2 є наймачем житла - АДРЕСА_1 в м.Одесі –без зазначення строку найму, та на     ОСОБА_2 покладено обов’язок щодо сплати комунальних послуг та квартирної плати відповідно до ст.ст. 158, 159, 162 ЖК України.

В цьому випадку згідно положень ст. 168 ЖК України договір найму жилого приміщення, укладений на невизначений строк, може бути розірвано за вимогою наймодавця, якщо жиле приміщення, займане наймачем, необхідне для проживання йому та членам його сім'ї. У цьому випадку власник будинку (квартири) повинен попередити наймача про наступне розірвання договору за три місяці, що є окремою правовою підставою позову про виселення та визнання особи такою, що втратила право користування житлом.

Так як ОСОБА_1 в обґрунтування заявлених позовних вимог про виселення та визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житлом, посилається на ст.ст.386, 391 ЦК України, а за ст.ст.11, 31 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених ними вимог, зміна підстави позову є виключним правом позивача, то в задоволенні цих вимог має бути відмовлено як таких, що не ґрунтуються на законі, який регулює спірні правовідносини.

Судом не приймаються до уваги інші пояснення сторін як такі, що не мають правового значення для вирішення спору по суті.

На підставі викладеного та ст.ст. 6, 204, 234, 391, 204, 627, 655, 657 ЦК України, ст.ст. 1, 34, 44 Закону України „Про нотаріат”, ст.ст. 158, 159, 162, 168 ЖК України суд дійшов до висновку про те, що позов ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні власністю, виселення й вселення підлягає задоволенню в частині зобов’язання        ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 у користуванні та вселення в АДРЕСА_1 в м.Одесі, позов ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним –має бути залишено без задоволення в повному обсязі.

Керуючись статями 10, 11, 60, 61, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю, виселення й вселення –задовольнити частково.

Зобов’язати ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 у користуванні АДРЕСА_1 в м.Одесі.

Вселити ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 в м.Одесі.

В задоволенні решти вимог –відмовити.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа Четверта Одеська державна нотаріальна контора про визнання правочину недійсним –відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя