ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 січня 2008 р. | № 42/473 (05-5-42/7480) |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Козир Т.П. |
суддів : | Мележик Н.І., Подоляк О.А., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” |
на постанову | від 25.09.2007 р. Київського апеляційного господарського суду |
у справі | № 42/473(05-5-42/7480) |
за позовом | ВАТ по газопостачанню та газифікації “Рівнегаз” (надалі –Товариство) |
до | ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” (надалі –Компанія) |
про | визнання недійсними угод |
за участю представників: |
від позивача | - Янкевич Л.Д., Котовська О.М. |
від відповідача | - Лебедюк Ю.А. |
В С Т А Н О В И В:
Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.06.2007 р. (суддя Паламар П.І.) з посиланням на п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України повернуто позовну заяву Товариства і додані до неї документи без розгляду.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2007 р. (судді: Губенко Н.М., Барицька Т.Л., Ропій Л.М.) ухвалу господарського суду міста Києва від 05.06.2007 р. скасовано, а справу передано місцевому господарському суду для розгляду.
Не погоджуючись з постановою, Компанія звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а ухвалу місцевого господарського суду залишити без змін, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Виносячи ухвалу про повернення позовної заяви і доданих до неї документів без розгляду господарський суд першої інстанції виходив з того, що Товариством не подано доказів сплати державного мита у встановленому розмірі.
Апеляційний господарський суд правомірно не погодився з помилковим висновком місцевого господарського суду.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі.
Державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України (ч. 1 ст. 46 ГПК України), зокрема, Декретом Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. № 7-93 “Про державне мито” (надалі –Декрет) та Інструкцією “Про порядок обчислення та справляння державного мита”, розробленої на виконання Декрету, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України № 15 від 22.04.1993 р. і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19.05.1993 р. № 50 (надалі –Інструкція).
Відповідно до підпунктів "б", "в" п. 2 ст. 3 Декрету із змінами і доповненнями із заяв, що подаються до господарських судів, ставки державного мита встановлені в таких розмірах: із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру, із заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство, а також із заяв кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після оголошення про порушення справи про банкрутство –5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; із позовних заяв у спорах, що виникають під час укладання, зміни або розірвання господарських договорів –5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Пункт 37 Інструкції (розділ "Справляння державного мита з позовних заяв, що подаються до господарських судів") передбачає, що до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, що не підлягають вартісній оцінці.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, предметом позову у даній справі є вимоги про визнання недійсними односторонніх угод Компанії № 31/19-2872 від 29.03.2007 р. та № 31/19-3521 від 16.04.2007 р. про зарахування зустрічних однорідних вимог за договором № 06/07-189 від 31.01.2007 р. та договором № 10/1-560 від 19.03.2001 р.
Як підставно вказано апеляційним господарським судом, заявлені Товариством вимоги за своєю суттю не носять майнового характеру.
Слід зазначити, що стаття 55 ГПК України, яка регулює питання ціни позову, не відносить позови про визнання угод недійсними до числа тих, що підлягають грошовій оцінці.
При поданні позовної заяви Товариством було подано документ, який підтверджував сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі, а саме – платіжне доручення № 1401 від 15.05.2007 р., яке встановленим вимогам відповідало.
За таких обставин, апеляційний господарський суд правомірно скасував помилкову ухвалу господарського суду міста Києва від 05.06.2007 р. та правомірно передав справу місцевому господарському суду для розгляду.
Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм законодавства при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2007 р. у справі № 42/473(05-5-42/7480) залишити без змін.
Головуючий, суддя Т. Козир
С у д д і Н. Мележик
О. Подоляк