ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 січня 2008 р. | № 2-17/4652.1-2005 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Кривди Д.С., |
суддів: | Жаботиної Г.В., Уліцького А.М. |
розглянувши касаційне подання | заступника прокурора м. Євпаторії |
на постанову | від 01.07.2005 Севастопольського апеляційного господарського суду |
та на рішення | від 29.04.2005 |
у справі | №2-17/4652.1-2005 |
господарського суду | Автономної Республіки Крим |
за позовом | СПД ФО Ничепоренко П.О. |
до | Євпаторійської міської ради |
третя особа | Євпаторійське міське управління земельних ресурсів |
за участю | прокурора м. Євпаторії |
про | спонукання укладення договору оренди земельної ділянки, визнання вето та рішень недійсними, оформлення рішення |
за участю представників сторін |
від позивача: | Ничепоренко П.О. |
від відповідача: | Сидельникова Г.О., дов. |
від третьої особи: | у засідання не прибули |
від ГПУ: | Попенко О.С., посв. |
ВСТАНОВИВ:
Суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа Ничепоренко П.О. звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Євпаторійської міської ради за участю в якості третьої особи Євпаторійського міського управління земельних ресурсів про спонукання відповідача укласти з позивачем договір оренди земельної ділянки за адресою: вул. Крупської, в районі будинків №42 та №50, площею 780 м2 для розміщення критої автостоянки строком на 5 років.
Відповідач проти позову заперечив посилаючись на обставини зупинення рішення Євпаторійської міської ради від 26.11.03 "Про надання в оренду строком на 5 років земельної ділянки приватному підприємцю Ничепоренко П.О. за адресою: вул. Крупської, 42 для розміщення критої автостоянки" та винесення його на повторний розгляд міської ради міським головою шляхом накладення вето на виконання повноважень, передбачених п. 4 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Позивач доповнив позовні вимоги стосовно спонукання відповідача оформити право позивача на користування спірною земельною ділянкою, посилаючись на неправомірність зупинення міським головою вказаного рішення, а відтак набрання чинності цим рішенням.
Рішенням від 22-23.01.04 господарський суд Автономної Республіки Крим позов задовольнив, зобов'язавши відповідача укласти з позивачем договір оренди спірної земельної ділянки для розміщення критої автостоянки строком на 5 років.
Рішення мотивовано прийняттям відповідачем рішення щодо надання позивачу в оренду спірної земельної ділянки, а також нікчемністю вето Євпаторійського міського голови від 01.12.03 як правового документу, оскільки такий документ чинним законодавством не передбачений.
Постановою від 23.03.04 Севастопольський апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції змінив, доповнивши фразою стосовно укладення спірного договору в редакції позивача, наявної в матеріалах справи.
Справа розглядалась судами неодноразово. Постановою від 22.12.04 Вищий господарський суд України рішення та постанову судів попередніх інстанцій скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення усіх суттєвих обставин щодо наявності підстав для спонукання ради до укладення спірного договору.
При новому розгляді справи позивач уточнив свої позовні вимоги, виклавши їх наступним чином: визнати недійсним прийнятий Євпаторійським міським головою акт ненормативного характеру Вето №1 від 01.12.03; визнати недійсним рішення відповідача №24-18/90 від 17.02.04, згідно з яким вважається неприйнятим рішення ради від 26.11.03 щодо надання позивачу спірної земельної ділянки; спонукання відповідача оформити право користування земельною ділянкою –укласти з позивачем договір оренди спірної земельної ділянки для розміщення автостоянки строком на 5 років у місячний термін з моменту набрання рішенням суду законної сили та у випадку неукладення цього договору у вказаний термін вважати договір укладеним у редакції позивача; а також визнання недійсним рішення відповідача №4-23/26 від 08.09.04 "Про розгляд рішення господарського суду АР Крим по справі №2-18/2956-2004". Також позивачем заявлено вимоги про винесення окремої ухвали щодо зобов'язання Євпаторійського міського голови усунути порушення законності шляхом підписання прийнятого Євпаторійською міською радою на 16 сесії 24 скликання від 26.11.03 рішення.
Рішенням від 29.04.05 господарський суд Автономної Республіки Крим (суддя Гайворонський В.І.) позов задовольнив: визнав недійсними Вето №1 від 01.12.03, рішення відповідача №24-18/90 від 17.02.04 та №4-23/26 від 08.09.04; зобов'язав відповідача оформити рішення про надання позивачу на умовах оренди спірної земельної ділянки у вигляді акту ненормативного характеру; примусив відповідача оформити право користування спірною земельною ділянкою –укласти з позивачем відповідний договір оренди, а у випадку непідписання вважати такий договір укладеним у редакції позивача.
Рішення мотивовано відсутністю законних підстав для прийняття Вето №1 від 01.12.03, а відтак і рішення №24-18/90 від 17.02.04 про визнання рішення від 26.11.03 неприйнятим. Стосовно ж рішення №4-23/26 від 08.09.04 суд визначив його невідповідність вимогам ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 46, 115 ГПК України. З огляду на таке суд дійшов висновку про наявність передбачених ст. 125 ЗК України підстав для укладення спірного договору оренди.
Постановою від 01.07.05 Севастопольський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Заплава Л.М. –головуючий, Латинін О.А., Маслова З.Д.) рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Ухвалою від 25.12.07 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційним поданням заступника прокурора м. Євпаторії, в якому заявлені вимоги про скасування вказаних рішення і постанови та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційне подання мотивовано невиконанням судами вимог ст. 11112 ГПК України. Зокрема, прокурор зазначає про неврахування судами обставин щодо початку позивачем будівництва всупереч ст. 125 ЗК України до укладення договору оренди спірної земельної ділянки. Також заступник прокурора посилається на неправильність висновку судів про виникнення обов'язку відповідача щодо укладення спірного договору з переддоговірних відносин, які виникли у зв'язку з прийняттям рішення про надання дозволу на розробку проекту відводу земельної ділянки.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Предметом спору в даній справі є, зокрема, спонукання Євпаторійської міської ради укласти з позивачем договір оренди земельної ділянки.
Приписи ст.ст. 13 і 41 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією і усі суб’єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно ст.ст. 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об’єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальної громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень. Права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.
Статтею 116 ЗК України (в редакції чинній на момент звернення з позовом) визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
В силу ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Стаття 12 ЗК України визначає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
З аналізу вказаних норм, які регулюють земельні правовідносини, вбачається, що надання земельної ділянки із земель державної або комунальної власності в оренду шляхом укладення відповідного договору здійснюється на підставі рішення ради, прийнятого за результатами розгляду заяви (клопотання) особи, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду, поданої відповідно до ст. 16 Закону України “Про оренду землі”.
Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, згідно з рішенням Євпаторійської міської ради від 13.02.03 "Про надання дозволу на розробку проекту відводу земельної ділянки приватному підприємцю Ничепоренко П.О. для розміщення критої автостоянки" позивачу надано дозвіл на розробку проекту відводу земельної ділянки, розташованої в м. Євпаторія в районі будинків №42 та №50 по вул. Крупської, площею 780 м2 для розміщення критої автостоянки.
На виконання вказаного рішення позивач уклав договір на розробку проекту відведенні земельної ділянки зі спеціалізованим підприємством. Такий проект був розроблений, узгоджений з відповідними державними органами та органами місцевого самоврядування та направлений на розгляд відповідача.
Відповідачем 26.11.03 прийнято рішення про затвердження проекту відводу земельної ділянки та надання в короткострокову оренду строком на 5 років позивачу вищевказаної земельної ділянки для розташування критої автостоянки (далі –рішення від 26.11.03).
Проте головою Євпаторійської міської ради прийнято Вето №1 від 01.12.03 (далі –Вето №1), згідно з яким вказане рішення ради від 26.11.03 зупинено та винесено на повторний розгляд ради. Така позиція міського голови зумовлена неприпустимістю розташування автостоянки на дитячому майданчику.
В силу ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вказане Вето №1 прийнято з посиланням на повноваження голови ради, передбачені п. 4 ст. 59 Закону України "Про самоврядування в Україні", відповідно до якої рішення сільської, селищної, міської ради у п'ятиденний строк з моменту його прийняття може бути зупинено сільським, селищним, міським головою і внесено на повторний розгляд відповідної ради із обґрунтуванням зауважень. Рада зобов'язана у двотижневий строк повторно розглянути рішення. Якщо рада відхилила зауваження сільського, селищного, міського голови і підтвердила попереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу ради, воно набирає чинності.
Рішенням Євпаторійської міської ради від 17.02.04 "Про повторний розгляд рішення міської ради від 26.11.03 "Про надання земельної ділянки приватному підприємцю Нічепоренко П.О. по вул. Крупська, 42"" (далі –рішення від 17.02.04) визначено: зауваження міського голови задовольнити, а рішення від 26.11.03 визнати неприйнятим.
При новому розгляді справи позивач оскаржив зазначене Вето №1 та рішення від 17.02.04, завивши вимоги про визнання їх недійсними, які задоволені судами першої та апеляційної інстанції.
Висновок судів про недійсність Вето №1 заснований на тому, що міський голова, не маючи необхідної компетенції, прийняв необґрунтоване вето, в якому не вказав на будь-які порушення чинного законодавства компетентних організацій при узгодженні проекту відведення.
Проте вказаний висновок ґрунтується на довільному трактуванні ч. 4 ст. 59 Закону України "Про самоврядування в Україні", яка власне і надає відповідні повноваження міському голові, не обмежуючи їх випадками наявності певних порушень компетентних організацій при узгодженні проекту відведення. Порушення ж міським головою передбаченого вказаною нормою порядку зупинення рішення судами при розгляді справи не встановлено. До того ж судами не враховані надані відповідачем стосовно цих обставин докази щодо результатів проведення службового розслідування.
Також суди зазначили про необґрунтованість зауважень міського голови, оскільки відповідачем не надано належних доказів того, що на спірній земельній ділянці був дитячий майданчик.
При цьому суди не врахували, що в силу ст.ст. 42, 43, 33 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З огляду на вказані положення, позивач при зверненні з позовом мав обґрунтувати свої вимоги поданими суду доказами, а відповідач –спростувати доводи позивача. Тобто вважаючи оскаржуване Вето №1 необґрунтованим, згідно з принципом змагальності позивач мав надати суду певні докази невідповідності зазначених у ньому відомостей фактичним обставинам, зокрема, довести відсутність на спірній земельній ділянці дитячого майданчика. В разі ж надання позивачем відповідних доказів та не визнання певних обставин відповідачем, на останнього покладається обов'язок їх спростування.
Проте, як вбачається з рішення і постанови у справі, позивачем при розгляді справи не надано доказів щодо прийняття Вето №1 на підставі хибних відомостей, зокрема, підтвердження обставин відсутності на спірній земельній ділянці дитячого майданчика до початку здійснення позивачем будівництва. Тобто суди при розгляді справи не встановили доведення позивачем своїх по суті вимог про визнання недійсним Вето №1 як незаконного відповідними доказами.
Посилання ж у рішенні суду першої інстанції з цього приводу на зазначення у висновку державної землевпорядної експертизи від 12.09.03 про відсутність на спірній земельній ділянці жодних будівель є безпідставними, оскільки судом не встановлено відповідність об'єкту "дитячий майданчик" законодавчо наданому поняттю "будівлі" як земельні поліпшення, в яких розташовані приміщення, призначені для перебування людини, розміщення рухомого майна, збереження матеріальних цінностей, здійснення виробництва тощо (постанова КМУ від 28.10.04 №1442 "Про затвердження Національного стандарту №2 "Оцінка нерухомого майна").
Висновок судів про недійсність рішення від 17.02.04 мотивований, окрім висновку про незаконність Вето №1, порушенням відповідачем передбаченого ч. 4 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" двотижневого строку, а також відсутністю в законі положень про визнання органами місцевого самоврядування раніше прийнятих рішень не прийнятими.
Суди зазначили, що діючим законодавством передбачено лише скасування чи визнання недійсним рішення, з посиланням на п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.04 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", в якому надано роз'яснення стосовно конкретного випадку застосування законодавства при вирішенні спору стосовно скасування відповідним органом свого рішення при неправомірному одержанні земельної ділянки у власність чи користування. Також в даному випадку є безпідставним посилання суду на положення ст. 12 ГПК України, яка регулює підвідомчість справ господарським судам, та жодним чином не визначає повноваження органів місцевого самоврядування щодо прийняття ним рішень певного змісту.
Разом з тим, ч. 4 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено лише випадок набрання чинності відповідним рішенням у разі відхилення радою зауважень голови і підтвердження його двома третинами депутатів від загального складу ради. Тобто цією нормою не врегульовані обставини задоволення зауважень голови, а відтак за відсутності відповідної законодавчої заборони рада з метою чіткого визначення правовідносин щодо земельної ділянки як її власник має право прийняти рішення стосовно ненабрання чинності попереднім рішенням.
З огляду на викладене висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо незаконності Вето №1 та прийнятого на його підставі рішення від 17.02.04 є хибними за відсутності встановлення на підставі відповідних доказів обставин, які зазначені позивачем підставою позовних вимог, тому рішення і постанова в цій частині підлягають скасуванню, а вимоги –залишенню без задоволення.
Отже, рішення від 26.11.03 є таким, що не прийняте та не набрало чинності, оскільки у передбаченому законом порядку не було підтверджено двома третинами депутатів від загального складу ради. А відтак вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача оформити це рішення у вигляді акту ненормативного характеру є безпідставними та не підлягають задоволенню. Слід також зауважити, що згідно з матеріалами справи вказані вимоги заявлені позивачем в якості клопотання про винесення окремої ухвали, а не як позовні вимоги.
Зважаючи на те, що необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність відповідного рішення органу місцевого самоврядування, зобов’язання цього органу укласти такий договір за відсутності відповідного рішення є порушенням його виключного передбаченого Конституцією України права на здійснення права власності від імені українського народу та управління землями, яке підлягає захисту.
При цьому не можна ототожнювати рішення про надання земельної ділянки з рішенням про затвердження або надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки та визнавати таке рішення виразом згоди на надання земельної ділянки, оскільки законодавством чітко визначено рішення, яке може бути підставою для укладення договору.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про визнання недійсним рішення відповідача №4-23/26 від 08.09.04, яким позивачу відмовлено в наданні спірної земельної ділянки у зв'язку з розташуванням її на прибудинковій території. Ця вимога задоволена судами з огляду на наявність на момент його прийняття рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 22-23.01.04 у даній справі. З таким висновком суду не можна погодитись, оскільки вказане судове рішення в подальшому було скасовано постановою касаційної інстанції як незаконне, про що суду першої інстанції при новому розгляді справи було відомо.
Також судами зазначено про неправомірність прийняття рішення №4-23/26 від 08.09.04 у зв'язку з тим, що питання про надання спірної земельної ділянки вже розглядалося відповідачем 26.11.03 і 17.02.04 та знов розглядатися не повинно. Такий висновок судів є хибним, оскільки з встановлених судами обставин вбачається, що рішення від 17.02.04 прийнято виключно стосовно визнання неприйнятим рішення від 26.11.03 та не містить відомостей щодо розгляду питання про надання в оренду позивачу спірної земельної ділянки. Тобто, зважаючи на ненабрання чинності рішення від 26.11.03, до прийняття радою рішення №4-23/26 від 08.09.04 вказане питання за заявою позивача по суті вирішено не було.
Звертаючись з касаційним поданням, заступник прокурора м. Євпаторії посилався на неповне встановлення судами усіх обставин справи, зважаючи на неврахування обставин щодо початку позивачем будівництва всупереч ст. 125 ЗК України до укладення договору оренди спірної земельної ділянки. Вказані доводи не підлягають прийняттю до уваги, оскільки позов у даній справі заявлений стосовно обставин надання позивачу в оренду спірної земельної ділянки, укладення відповідного договору та прийняття відповідачем рішень з цього приводу. Тобто обставини щодо самовільного використання позивачем спірної земельної ділянки до встановлення її меж у натурі та одержання документа, що посвідчує право на неї, не є предметом даного спору.
Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про скасування рішення і постанови у справі як таких, що не засновані на правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права до встановлених фактичних обставин справі. У позові слід відмовити через недоведеність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог. Судові витрати слід віднести на позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційне подання задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Автономної республіки Крим від 29.04.05 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.07.05 у справі №2-17/4652.1-2005 скасувати.
3. Позов залишити без задоволення.
4. Доручити господарському суду Автономної Республіки Крим у встановленому порядку видати наказ про стягнення з Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи Ничепоренко П.О. судових витрат у справі.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький