ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

10.10.06р.

Справа № А35/338

За позовом  Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів,

                   м. Дніпропетровськ

 

до  Приватного підприємства "Пектораль", с. Менжинське Дніпропетровської області

 

про стягнення 153 984,00 грн

Суддя  Широбокова Л.П.

Представники сторін:

  Від Позивача - Кондратова Т.В. - головний спеціаліст, дов. №03-06/02 від 05.01.06 р.

   Від Відповідача - Гарячев В.В. - представник, дов.№Д0061 від 07.09.06 р. 

                                                      СУТЬ СПОРУ:

             Позивач просить стягнути з Відповідача адміністративно-господарські санкції –153984,00 грн за нестворені в 2005р. робочі місця для працевлаштування інвалідів, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням відповідачем вимог ст. 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (надалі Закон).

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просить їх задовольнити, вказав, що відповідач добровільно до цього часу санкції за 24 нестворених робочих місця для працевлаштування інвалідів не сплатив.

Відповідач позовні вимоги не визнає, посилаючись на те, що відповідно до нормативу ним створено 41 місце для працевлаштуванням інвалідів, які атестовані постійно діючою комісією, створеною на підприємстві за участю профспілок. Про наявні вакансії для працевлаштування інвалідів відповідач інформував Нікопольський міськрайонний Центр зайнятості населення, та на його підприємство інваліди для працевлаштування не були направлені. Вказує, що працевлаштуванням інвалідів повинні займатися відповідні державні органи, а не підприємства, оскільки обов’язок щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів не супроводжувався в 2005р.  обов’язком підприємства  підбирати та працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця та  просить в позові відмовити.

В судовому засіданні оголошено тільки вступну та резолютивну частину Постанови.

           Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ :

             Відповідно до ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. № 875-ХП (зі змінами та доповненнями станом на 2005р.) для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 15 чоловік –у кількості одного робочого місця.

Згідно зі ст. 18 Закону працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.

Пунктами 5, 10, 11, 12, 13, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою КМУ від 03.05. 1995р. № 314 передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням повноважень, стану здоров’я, здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Отже, нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, які були чинні в 2005р., на підприємства покладено обов’язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування органів, що здійснюють працевлаштування, про наявні вакансії.

У відповідності із „Звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік” (форми 10-ПІ річна) на підприємстві відповідача середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу склала 1025 осіб, працюючих інвалідів  –17 осіб. Чисельність інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях відповідно до нормативу –41 осіб, не зайнято інвалідами відповідно до нормативу –24 робочих  місця.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в Постановах від 20.07.2004р. №04/336 зі справи 2-23/9789-03, від 29.03.2005р. №05/145 зі справи №13/403 та від 29.03.2005р. №05/144 зі справи №3/118,  дані про повідомлення відповідачем органів працевлаштування  щодо наявності вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів  входять до предмету доказування  з огляду на приписи норм матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних відносин.

У своїх звітах до Нікопольського міськрайонного центру зайнятості населення відповідач протягом 2005р. зазначав  наявність вакансій на підприємстві взагалі, в тому числі в гр. 4 цих звітів вказував про можливість працевлаштування інвалідів за спеціальністю підсобний робітник та різноробочий (звіти за січень, лютий, листопад, грудень 2005р.). Зазначене також підтверджується довідкою Нікопольського міськрайонного центру зайнятості населення №1863 від 19.05.2005р., в якій вказано, що відповідач надавав звіти про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів в кількості 25 робочих місць та за направленнями Центру було працевлаштовані 4 особи.

Крім того, відповідач своїми наказами визначив в штатному розкладі 41 робоче місце для працевлаштування інвалідів та призначив комісію з атестації цих робочих місць, яка надала висновок про атестацію робочого місця для працевлаштування інваліда.

           Доказів того, що державні органи, на які покладені функції працевлаштування інвалідів,  направляли на підприємство відповідача інвалідів для працевлаштування, а останній їм відмовив, суду не надано.

           Таким чином,  відповідач виконав свій обов’язок по створенню робочих місць для інвалідів, передбачений ст. 19 Закону, а не забезпечення нормативу по працевлаштуванню інвалідів зумовлено об’єктивними причинами, що не залежали від волевиявлення відповідача, а саме не направленням зазначених осіб в установленій кількості на підприємство відповідача органами, на які покладено функції щодо працевлаштування інвалідів.

            Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності  докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та в задоволенні позову слід відмовити.

         Відповідно до ст. 94  Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати по справі не стягуються.

         Керуючись ст.ст.158-167 Кодексу адміністративного судочинства України,   ст.ст.  19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”  господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ :

         В позові відмовити.

         Постанова набирає законної сили  відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

  Постанову може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 184-186 Кодексу адміністративного судочинства України.               

            

       

             Постанова виготовлена в повному обсязі 13 жовтня 2006р.

Суддя

Л.П. Широбокова