ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 лютого 2008 р. | № 21/196 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
Перепічая В.С. (головуючий), |
Вовка І.В., Гончарука П.А., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційні скарги Закритого акціонерного товариства “Інтертранс” і Державної адміністрації залізничного транспорту України “Укрзалізниця” та касаційне подання Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Державної адміністрації залізничного транспорту України “Укрзалізниця” на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2007р. у справі за позовом Закритого акціонерного товариства “Інтертранс” до Державної адміністрації залізничного транспорту України “Укрзалізниця”, Державного підприємства “Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень” про визнання недійсними додатків до договору і перерахування сум та за зустрічним позовом Державної адміністрації залізничного транспорту України “Укрзалізниця” до Закритого акціонерного товариства “Інтертранс”, третя особа –Державне підприємство “Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень” про визнання недійсними додатків до договору і стягнення сум |
Заслухавши пояснення представників сторін, прокурора, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційних скарг та подання, суд
У С Т А Н О В И В :
У березні 2007 року ЗАТ “Інтертранс” пред’явило в господарському суді позов до Державної адміністрації залізничного транспорту України “Укрзалізниця”, Державного підприємства “Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень” про визнання недійсними додатків №№1, 2 до договору №1-349/06-ЦЮ від 27.11.2006р., укладеного між Державною адміністрацією залізничного транспорту України “Укрзалізниця” і позивачем, та стягнення 37137158,75 грн. боргу, посилаючись на те, що Укрзалізниця знаючи, що тарифи, які вона вносить до оспорюваних додатків договору, були прийняті з перевищенням власних повноважень, Мінтрансзв’язку їх не погоджував, судами було заборонено Укрзалізниці приймати та затверджувати будь-які тарифи на транзитні перевезення, замовчали ці факти і таким чином ввела його також в оману.
У подальшому позивач неодноразово подавав уточнення щодо заявлених сум, останнім з яких збільшив розмір позовних вимог в частині суми боргу до 129595735,88 грн., яку просив зобов’язати Державне підприємство "Український Державний розрахунковий центр міжнародних перевезень" перерахувати на його, позивача, картку обліку для оплати майбутніх перевезень, а також доповнив вимогами про перерахування на цю ж картку обліку збитків в сумі 2689701,06 грн., упущену вигоду 651739,98 грн., а також 122937,13 грн. 3 % річних від заборгованої суми.
Згодом Державна адміністрація залізничного транспорту України “Укрзалізниця” пред’явила в господарському суді зустрічний позов до Закритого акціонерного товариства “Інтертранс” (з урахуванням подальших уточнень) про визнання недійсними додатків №№1, 2 до договору №1-349/06-ЦЮ від 27.11.2006р. з підстав, зокрема, ст. 230 ЦК України та стягнення 434702,05 грн. збитків, як безпідставно отриманих позивачем скидок.
Рішенням господарського суду м. Києва від 16.07.2007р. первісний позов було задоволено частково, визнано недійсними додатки №№1, 2 до договору №1-349/06-ЦЮ від 27.11.2006р., зобов’язано ДП “Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень” перерахувати на картку обліку ЗАТ “Інтертранс” боргу в сумі 106644772,58 грн. для оплати за майбутні перевезення. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Відповідачі за первісним позовом та заступник прокурора м. Києва оскаржили дане рішення в апеляційному порядку.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2007р. рішення господарського суду м. Києва від 16.07.2007р. було змінено, первісний позов задоволено частково, визнано недійсними додатки №№1, 2 до договору №1-349/06-ЦЮ від 27.11.2006р., зобов’язано ДП “Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень” перерахувати на картку обліку ЗАТ “Інтертранс” боргу в сумі 129595735,88 грн. для оплати за майбутні перевезення. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.
У касаційній скарзі ЗАТ “Інтертранс” просить скасувати судові рішення в частині відмови у перерахуванні 2689701,06 грн. збитків і 651739,98 грн. упущеної вигоди за первісним позовом та задовольнити первісний позов в цій частині, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
У касаційній скарзі Державна адміністрація залізничного транспорту України “Укрзалізниця” та у касаційному поданні Генеральний прокурор України в інтересах держави в особі Державної адміністрації залізничного транспорту України “Укрзалізниця” просять скасувати судові рішення і справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
У справі оголошувалась перерва з 5.12.07 на 19.12.07, 26.12.07, 28.12.07, 23.01.08, 6.02.08, 20.02.08.
Касаційна скарга Закритого акціонерного товариства “Інтертранс” не підлягає задоволенню, а касаційна скарга Державної адміністрації залізничного транспорту України “Укрзалізниця” та касаційне подання Генерального прокурора України підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, між ЗАТ “Інтертранс” (далі –Замовник) та Державною адміністрацією залізничного транспорту України “Укрзалізниця” (далі –Укрзалізниця) було укладено договір №1-349/06-цю від 27.11.2006р. про організацію перевезень вантажів залізницями України, предметом регулювання якого є відносини сторін, пов’язані з організацією перевезень Укрзалізницею вантажів у міжнародному залізничному вантажному сполученні, наданням додаткових послуг, пов’язаних цими перевезеннями і оплатою їх Замовником за тарифами, погодженими з Укрзалізницею (далі –Договір).
Ціни (тарифи) за якими повинні були здійснюватися розрахунки сторони Договору визначили у Додатку №1 (загальний рівень коефіцієнтів до базових ставок Тарифної політики на 2007 фрахтовий рік (загальний тариф) на транзитні перевезення вантажів територією України (в усіх напрямках, затверджених рішенням тарифної Комісії від 01.12.2006р. на період з 01.01.2007р. до 30.06.2007р.) та Додатку №2 (особливі тарифи на транзитні перевезення вантажів територією України, затверджених рішенням тарифної Комісії від 20.12.2006р. на період з 01.01.2007р. до 30.06.2007р.).
Як випливає зі змісту позову та доповнень до нього, підставою для визнання недійсними Додатків №№1, 2 до Договору є їх укладення на підставі тарифів на транзитні перевезення та коефіцієнтів до базових ставок, що прийняті з перевищенням повноважень Укрзалізницею.
Положенням про Міністерство транспорту та зв’язку України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2006р. №789 (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) функції Адміністрації залізничного транспорту України в частині тарифної політики було покладено на Міністерство транспорту та зв’язку України.
Постановою господарського суду м. Києва від 26.02.2007р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.04.2007р. у адміністративній справі №21/410-А, у позові про визнання недійсною постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2006р. №789 "Про затвердження Положення про Міністерство транспорту та зв’язку України" було відмовлено повністю.
Водночас по іншій адміністративній справі №21/119-А постановою господарського суду м. Києва від 18.05.2007р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2007р., було визнано нечинним наказ Укрзалізниці №473-4 від 30.11.2006р. "Про введення в дію Тарифної політики залізниць України на 2007р., а також протоколи Тарифної комісії Укрзалізниці від 01.12.2006р. та 20.112.2006р. щодо встановлення тарифів на транзитні перевезення та рівня коефіцієнтів до базових ставок.
У порядку ст. 35 Господарського процесуального кодексу України суд підставно зазначені рішення поклав в основу рішення.
З огляду наведеного, а також того, що Укрзалізниця є суб’єктом природної монополії, ціна (тариф), як форма грошового визначення вартості послуг є регульованою і не залежить від позивача, як і те, що рівні коефіцієнтів та тарифи, щодо яких виник спір встановлюються компетентними органами країни, а не на міжнародному рівні, суд прийшов до правильного висновку про визнання Додатків №№1, 2 до Договору недійсними.
За приписом ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідків недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Як встановлено судом, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.06.2007р. було продовжено з 01.01.2007р. термін дії рішення Тарифної комісії Укрзалізниці від 01.12.2005р. щодо встановлення тарифів на транзитні перевезення вантажів (з врахуванням коефіцієнтів знижок та положень листа Укрзалізниці від 31.05.2006р. №ЦЗМ-12/984.
Отже, підстав вважати Договір недійсним в цілому, у зв’язку з недійсністю його Додатків, немає.
Водночас є обґрунтованими висновки суду, які підтверджуються і матеріалами справи, про недоведеність вимог щодо визнання недійсними Додатків з підстав ст. 230 ЦК України, яка передбачає правові наслідки вчинення правочину під впливом обману.
Відповідно до положень п. 3.5, 3.10 Договору Державне підприємство "Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень" (далі –Розрахунковий центр) відкриває картку обліку з наданням відповідного номера і здійснює облік коштів позивача.
У разі виявлення переборів провізних платежів Розрахунковий центр здійснює перерахунок і надлишок стягненої суми перераховує на картку обліку позивача як оплату за майбутні перевезення.
Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що у період січень 2007р. - травень 2007р. мав місце перебір провізних платежів в сумі 106644722,58 грн., а тому суд обґрунтовано перерахував їх на картку обліку позивача.
Судом встановлено і підтверджується відповідними положеннями Договору, зокрема п. 3.7, і те, що суми за перевезення списуються на підставі виставлених Розрахунковим центром рахунків і звітів форми 4-А, а отже останньому відомо за які саме перевезення і яких саме вантажів і із застосуванням яких коефіцієнтів та ставок тарифів здійснюється розрахунок.
Відповідачі ж, маючи на це можливість, у порядку ст. 33 ГПК України, заявлену позивачем за обумовлений період суму для перерахування не спростували.
Щодо заявлених вимог позивача про перерахування на картку обліку за вказаний період збитків 2 145 351,65 грн., 518915,06 грн. упущеної вигоди та річних в сумі 122937,13 грн. то суд, з врахуванням правової природи цих вимог, призначення картки обліку, а також того, що за ст. 625 ЦК України передбачена відповідальність лише щодо грошових зобов’язань, правильно відмовив в цій частині позову.
Відповідає матеріалам справи і відмова щодо стягнення збитків за зустрічним позовом.
Отже, суд другої інстанції змінюючи рішення господарського суду, мав підстави у зазначеній частині погодитись з таким вирішенням спору, що відповідає матеріалам справи та вимогам матеріального та процесуального права.
Разом з тим не можна погодитись з вирішенням спору в частині вимог про перерахування на картку обліку позивача 22950936,60 грн., а також збитків та упущеної вигоди, відповідно, в розмірі 544 349,41 грн. та 132 824,92 грн. за червень 2007р.
Так, в касаційній інстанції представник позивача посилався на те, що 10.07.2007р. ними було подано у порядку ст. 22 ГПК України заяву про збільшення позовних вимог за червень 2007р. та відповідні розрахунки.
В матеріалах справи міститься ксерокопія такої заяви на якій значиться реєстраційний штамп господарського суду м. Києва з датою 10.07.2007р.
Як наведено вище, господарський суд задовольнив частково заявлений позивачем позов.
Позаяк даних про те, що судом досліджувалась і давалась цій заяві оцінка, матеріали справи не містять.
Суд же другої інстанції врахував дану заяву і змінюючи рішення суду достягнув заявлену суму за червень в сумі 129 595 735, 88 грн., в решті відмовив, посилаючись на те, що всі докази на обґрунтування цієї суми знаходяться в матеріалах справи.
Проте в матеріалах справи відсутні будь-які дані щодо розрахунків на обґрунтування додатково заявлених сум.
За таких обставин ухвалені судові рішення в частині перерахування 22950963,30 грн., а також збитків та упущеної вигоди в розмірі, відповідно, 544349,41 грн. та 132 824,92 грн., а звідси і щодо розподілу судових витрат, не можна визнати законним і обґрунтованим, а тому вони в цій частині підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, в іншому складі суду.
В решті зазначену постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2007р. слід залишити без змін, поновивши її виконання.
Стосовно ж додаткових матеріалів, які надійшли до касаційної інстанції з боку ЗАТ "Інтертранс" та Укрзалізниці, то їх оцінка і вирішення перебуває за межами компетенції, передбаченої приписами ст. 1117 ГПК України.
З врахуванням наведеного та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Інтертранс” залишити без задоволення.
Касаційну скаргу Державної адміністрації залізничного транспорту України “Укрзалізниця” та касаційне подання Генерального прокурора України задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2007р. та рішення господарського суду м. Києва від 16.07.2007р. в частині вирішення спору про перерахування 22 950 963,30 грн., а також збитків та упущеної вигоди, відповідно, в розмірі 544 349,41 грн. та 132 824,92 грн., а також розподілу судових витрат скасувати і справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції, в іншому складі суду.
В решті зазначену постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2007р. залишити без змін, поновивши її виконання.
Головуючий В.Перепічай
С у д д і
І.Вовк
П.Гончарук