ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

26 лютого 2008 р.

№ 23/141

Вищий  господарський  суд  України  у  складі  колегії  суддів:

головуючого

Козир Т.П.

суддів :

Мележик Н.І., Подоляк О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Будівельного управління Державного управління справами

на постанову

від 19.09.2007 р. Київського апеляційного господарського суду

у справі

№ 23/141

за позовом

ТОВ “К-Б-К” (надалі –Товариство)

до	Будівельного управління Державного управління справами (надалі –Управління)

про	стягнення 567951,20 грн.

за участю представників:

від позивача

-  Тесля О.О.

від відповідача

-  Запорожець І.А.

В С Т А Н О В И В:

В березні 2007 р. Товариство звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Управління про стягнення 494731,80 грн. основного боргу, 14841,86 грн. відсотків річних, 58377, 54 грн.  інфляційних нарахувань.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.05.2007 р. (суддя Демидова А.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2007 р. (судді: Зеленін В.О., Рєпіна Л.О., Синиця О.Ф.), позов задоволено частково: стягнуто з  Управління на користь Товариства 485865,48 грн. основного боргу, 14575,96 грн. відсотків річних, 57322,13 грн. інфляційних нарахувань; в іншій частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановою, Управління звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, в період з 31.01.2004 р. по 28.07.2005 р. на підставі домовленості сторін Товариство зобов'язалось виготовити та передати Управлінню залізобетонні вироби, металоконструкції та вироби із деревини (далі –продукція), а Управління зобов'язалось прийняти та оплатити продукцію.

Відповідно до ч.1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами виникли та існували зобов'язальні відносини відповідно до ст. ст. 173, 174 ГК України (ст. ст. 11, 509 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами встановлені обставини належного виконання Товариством зобов’язань. Так, позивачем виготовлено та передано відповідачу продукцію на загальну суму 837 254, 96 грн., що підтверджується відповідними накладними, актами виконаних робіт, довіреностями на отримання матеріальних цінностей. Проте, Управління належним чином не виконало свої грошові зобов’язання, перерахувавши Товариству за поставлену продукцію 342 523,16 грн., що призвело до виникнення заборгованості.

Судами підставно прийнято до уваги підписаний сторонами акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.10.2004 р., відповідно до якого заборгованість Управління перед Товариством становить 485 865, 48 грн.

Колегія суддів враховує, що вказаний акт, є певною формою фіксації юридично значимих дій сторін, і ним, зокрема, оформлюється інвентаризація дебіторської і кредиторської заборгованості.

Встановивши виникнення та існування між сторонами зобов'язальних відносин, дослідивши обставини належного виконання Товариством своїх зобов'язань, а також неналежне виконання Управлінням своїх зобов'язань суди обґрунтовано задовольнили позовні вимоги в частині стягнення 485865,48 грн. основного боргу, 14575,96 грн. відсотків річних, 57322,13 грн. інфляційних нарахувань.

Також, судами вірно відмовлено в задоволенні вимог в іншій частині позову за необґрунтованістю.

Висновки судів відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам  справи,  нормам  матеріального  і  процесуального  права,  є законними та обґрунтованими.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд в порядку ст. ст. 43, 47, 33, 34, 43, 99, 101, 104 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та частин 1, 2 статті 1117 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Будівельного управління Державного управління справами залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2007 р. у справі № 23/141 залишити без змін.

Головуючий, суддя                                                                       Т. Козир

С у д д і                                                                                            Н. Мележик

                                                                                                         О. Подоляк