ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2008 р. | № 29/210-07-4291 |
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Одеса (далі –територіальне відділення АМК)
на рішення господарського суду Одеської області від 20.06.2007 та
постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.08.2007
зі справи № 29/210-07-4291
за позовом науково-виробничої господарської асоціації “ЕЛКО”, с. Маяки Біляївського району Одеської області (далі –Асоціація)
до територіального відділення АМК
про визнання недійсним рішення.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача – Цинєва А.О.,
відповідача – Федосієнко М.М.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Позов було подано про визнання недійсним рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК від 19.04.2007 № 14-рш у справі № 18/01-2006 (далі –оспорюване рішення).
Рішенням господарського суду Одеської області від 20.06.2007 (суддя Аленін О.Ю.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.08.2007 (колегія суддів у складі: Бандура Л.І. – головуючий, судді Бойко Л.І. і Величко Т.А.), позов задоволено; оспорюване рішення визнано недійсним; на територіальне відділення АМК віднесено судові витрати зі справи. У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції виходили з невідповідності оспорюваного рішення законодавчим приписам.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України територіальне відділення АМК просить скасувати оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій з цієї справи та передати останню на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаргу мотивовано порушенням та неправильним застосуванням попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, в тому числі статті 17 Закону України “Про Антимонопольний комітет України”, статті 4 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, приписів Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку (затверджена розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 № 49-р), та статей 4, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. А згідно з частиною другою статті 4 названого Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Відповідно ж до приписів статті 60 Закону України ”Про захист економічної конкуренції” рішення органів Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду.
У пункті 4 Інформаційного листа Верховного Суду України від 26.12.2005 № 3.2-2005 також зазначено: “Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів в порядку іншого судочинства (наприклад, стаття 60 Закону України “Про захист економічної конкуренції” встановлює, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення)”.
Отже, розгляд даної справи здійснюється за правилами ГПК України.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- відповідно до оспорюваного рішення:
· визнано, що згідно з частиною другою статті 12 Закону України “Про захист економічної конкуренції” Асоціація на ринку надання послуг з передачі електричної енергії (далі –електроенергія) в межах власних технологічних електричних мереж та електроустановки ТП № 4986, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 18а, стосовно ТОВ “Укргазифікація-Південь” у 2005 році та в 2006 році займає монопольне становище з часткою 100%;
· визнано, що дії Асоціації у вигляді одностороннього припинення договору та створення умов, за яких ТОВ “Укргазифікація-Південь” не мало змоги привести договір від 27.06.2002 про користування електроенергією у відповідність до вимог чинних ПКЕЕ, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 1 частини другої статті 13 Закону України “Про захист економічної конкуренції” у вигляді встановлення таких умов реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;
· визнано, що дії Асоціації у вигляді відключення від електропостачання ТОВ “Укргазифікація-Південь” з порушенням вимог чинних ПКЕЕ є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 5 частини другої статті 13 названого Закону у вигляді повної відмови від реалізації товару за відсутності альтернативних джерел придбання;
· визнано, що дії Асоціації у вигляді припинення передачі електроенергії ТОВ “Укргазифікація-Південь”, які призвели до обмеження виробництва та завдали значної шкоди цьому товариству, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 4 частини другої статті 13 того ж Закону у вигляді обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб’єктам господарювання, покупцям, продавцям;
· на Асоціацію накладено штраф у сумі 1 700 грн.;
- висновки територіального відділення АМК про те, що в даному випадку товаром є послуги з передачі електроенергії споживачеві - ТОВ “Укргазифікація-Південь”, не ґрунтуються на чинному законодавстві, тому що Асоціація не є передавальною організацією й відповідно послуги з передачі електроенергії не надає і надавати не може за відсутності належної ліцензії НКРЕ;
- на час від’єднання ТОВ “Укргазифікація-Південь” “від електроживлення договір з постачальником на постачання електричної енергії та договір з власником електричних мереж на спільне їх використання укладено не було”;
- територіальним відділенням АМК не подано доказів того, що ТОВ “Укргазифікація-Південь” дотрималося усіх вимог ПКЕЕ, необхідних для укладення (переукладення) договору про спільне використання електромереж.
Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що:
- 27.06.2002 Асоціацією і ТОВ “Укргазифікація-Південь” було укладено договір про користування електроенергією з трансформаторної підстанції № 4986, розташованою за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 18а;
- на час укладення цього договору Асоціація мала ліцензію ПС № 0138 на право здійснення підприємницької діяльності з постачання електроенергії з нерегульованим тарифом, виданою Національною комісією з питань регулювання електроенергетики України (НКРЕ) 12.12.1996;
- у зв’язку із змінами, внесеними до Правил користування електричною енергією (ПКЕЕ), постановою НКРЕ від 12.05.2003 № 391 було визначено, що суб’єкти господарювання, які мають ліцензії НКРЕ на здійснення підприємницької діяльності, в тому числі з постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом, повинні до 01.06.2004 привести взаємовідносини із споживачами та субспоживачами у відповідність до вимог нових ПКЕЕ; на виконання цієї постанови, як зазначено в оспорюваному рішенні, Асоціація до 01.06.2004 мала привести свої взаємовідносини з ТОВ “Укргазифікація-Південь” у відповідність до чинних ПКЕЕ;
- крім того, як з’ясовано в тому ж рішенні, згідно з постановою НКРЕ від 18.06.2003 № 579 ліцензію Асоціації на постачання електроенергії було анульовано, і фактично Асоціація здійснювала передачу електроенергії субспоживачеві –ТОВ “Укргазифікація-Південь” на порушення вимог ПКЕЕ.
Відповідно до статті 13 Закону України “Про електроенергетику” діяльність з виробництва, передачі та постачання електроенергії в Україні здійснюється за умови отримання відповідної ліцензії, яка видається Національною комісією регулювання електроенергетики України окремо на кожний вид діяльності відповідно до Інструкції, умов і правил здійснення окремих видів діяльності, що затверджуються названою Комісією.
Згаданими Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою НКРЕ від 31.07.2006 № 28 (у редакції постанови НКРЕ від 17.10.2005 № 910), визначено, що постачальником електроенергії є суб’єкт господарювання, який отримав ліцензію НКРЕ на право здійснення підприємницької діяльності з постачання електроенергії.
Таким чином, слід погодитися з висновком суду апеляційної інстанції про те, що Асоціація, не маючи з 18.06.2003 ліцензії на постачання електроенергії, в тому числі ТОВ “Укргазифікація-Південь”, на час існування спірних правовідносин у даній справі взагалі не могла розглядатися як постачальник електроенергії, зокрема й такий, що займає монопольне становище на відповідному ринку.
У зв’язку з викладеним і припинення ним електропостачання іншому суб’єктові господарювання не може розцінюватися як протиправна дія; навпаки, протиправним було здійснення ним такого постачання без належної ліцензії.
За таких обставин не було підстав для кваліфікації дій Асоціації як порушення законодавства, в тому числі й за ознаками статті 13 Закону України “Про захист економічної конкуренції”.
Отже, у прийнятті оскаржуваних судових рішень господарські суди, з достатньою повнотою встановивши обставини справи, дали їм вірну юридичну оцінку, яка не спростовується доводами касаційної скарги, а тому підстав для скасування зазначених рішень не вбачається.
Керуючись статтями 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Одеської області від 20.06.2007 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.08.2007 зі справи № 29/210-07-4291 залишити без змін, а касаційну скаргу Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України –без задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Б. Львов