ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий господарський суд України у складі:  суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.  

розглянув касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Закарпатгаз”, м. Ужгород (далі –ВАТ “Закарпатгаз”)

на рішення господарського суду Закарпатської області від 04.07.2007 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.10.2007

зі справи  № 8/71

за позовом Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Ужгород (далі –територіальне відділення АМК)

до ВАТ “Закарпатгаз”

про стягнення штрафу та пені в розмірі 20 080 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача – Бахаревої О.В.,

відповідача –Стефанишина Ю.І.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 04.07.2007 (суддя Русняк В.С.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.10.2007 (колегія суддів у складі: Кузь В.Л. - головуючий, судді Юркевич М.В. і Городечна М.І.), позов задоволено: з ВАТ “Закарпатгаз” стягнуто до державного бюджету України штраф та пеню в сумі 20 080 грн. У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції з посиланням на приписи статей 13, 50, 52, 56, 60 Закону України “Про захист економічної конкуренції” (далі –Закон), а також Правил надання населенню послуг з газопостачання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.1999 № 2246 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14.04.2004 № 476, далі - Правила), виходили з обґрунтованості позовних вимог.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ВАТ “Закарпатгаз” просить скасувати оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій з даної справи і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Скаргу мотивовано прийняттям цих рішення та постанови з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу територіальне відділення АМК заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про розгляд даної справи судами попередніх інстанцій з дотриманням норм права, і просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

Згідно з частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.  Такий  інший  порядок  передбачено, зокрема,  частиною першою статті 60 Закону,  відповідно  до  припису  якої  заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського  суду.  З огляду  на  зміст  наведених  норм справи зі спорів про оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України підвідомчі господарським судам і підлягають розглядові за правилами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Це стосується й розгляду справ за позовами органів Антимонопольного комітету України про стягнення з суб’єктів господарювання сум штрафів та пені у зв’язку з порушенням конкурентного законодавства, оскільки таке стягнення здійснюється згідно саме з рішеннями відповідних органів, прийнятими на підставі приписів Закону України “Про захист економічної конкуренції”. Водночас і пунктом 3 частини першої статті 12 ГПК України встановлено, що справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції, підвідомчі господарським судам.

Отже, спір у цій справі відноситься до підвідомчості господарських судів і підлягає вирішенню за правилами ГПК України.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- територіальним відділенням АМК встановлено, що: ВАТ “Закарпатгаз”, здійснюючи транспортування природного газу розподільними газопроводами та постачання природного газу населенню, “знаходиться у стані природної монополії” і за станом на 01.06.2005 включене до Переліку суб’єктів природних монополій Закарпатської області, затвердженого розпорядженням голови територіального відділення АМК від 13.06.2005             № 28 та погодженого Головою Антимонопольного комітету України 16.08.2005, а також включене до переліку суб’єктів господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринках Закарпатської області станом на 01.08.2005; відтак назване товариство займає монопольне (домінуюче) становище на ринку транспортування природного газу розподільними газопроводами та постачання природного газу населенню в межах Закарпатської області у 2005 році та за 11 місяців 2006 року з часткою 100 відсотків;

- ВАТ “Закарпатгаз” стягує з населення оплату за відключення від газової мережі внаслідок заборгованості за спожитий природний газ;

- вартість робіт з припинення та поновлення газопостачання споживачам газу (фізичним особам) затверджена наказами голови правління ВАТ “Закарпатгаз” від 20.05.2004 з посиланням на Правила;

- ні Правилами, ані договорами про надання послуг з газопостачання не передбачено стягнення з населення плати за відключення від газопостачання за наявної заборгованості за спожитий газ;

- оплату за відключення споживачів від газової мережі внаслідок заборгованості ВАТ “Закарпатгаз” отримувало при зверненні споживачів про повторне підключення до систем газопостачання після погашення заборгованості;

- у розрахунках вартості робіт з поновлення споживачам постачання газу, з газифікації споживачів та інших робіт, за які встановлено плату, ВАТ “Закарпатгаз” протягом 2006 року застосовувало завищений (проти відповідних нормативно-правових актів) розмір відрахувань на заробітну плату, внаслідок чого зростала й вартість зазначених робіт; таке нарахування завищеної вартості робіт (послуг) здійснювалось не в окремих випадках, а систематично протягом усього 2006 року;

- ВАТ “Закарпатгаз” щорічно вимагає від громадян, які згідно з законодавством мають право на отримання пільги з оплати природного газу, подання довідок, які підтверджують право на пільги, для перереєстрації; з цією метою назване товариство надсилало споживачам відповідної категорії повідомлення, в яких пропонувало протягом 10 діб з’явитися до абонентської служби ВАТ “Закарпатгаз” для перереєстрації пільг, з посиланням у цих повідомленнях на Правила та на договори про надання послуг з газопостачання, - притому, що Правилами й договорами відповідних вимог не передбачено;

- дії ВАТ “Закарпатгаз” щодо неправомірного стягнення коштів за відключення побутових споживачів від газопостачання внаслідок заборгованості за спожитий газ, застосування у розрахунках вартості робіт з поновлення газопостачання споживачам газу та газифікації споживачів завищеного відсотка нарахувань на заробітну плату, неправомірного щорічного витребування довідок від споживачів, які мають право на пільгу з оплати газу, для її перереєстрації визнано територіальним відділенням АМК порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 1 частини другої статті 13, пунктом 2 статі 50 Закону у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку шляхом встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за існування значної конкуренції на ринку;

- рішенням адміністративної колегії територіального відділення АМК від 26.12.2006 № 40 “Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції ВАТ “Закарпатгаз” та накладення штрафу на ВАТ “Закарпатгаз” (далі –рішення № 40) за зазначене порушення на підставі статті 52 Закону накладено штраф у сумі 16 000 грн., і цей штраф не сплачено;

- у роз’ясненні Національної комісії регулювання електроенергетики України (далі –НКРЕ) від 14.06.2007 № 3847/14/17-07, на яке посилається ВАТ “Закарпатгаз”, названа Комісія висловлює свою думку щодо відшкодування витрат газопостачального підприємства на відключення газопостачання, без посилання на нормативно-правові акти.

Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що:

- рішення № 40 отримано ВАТ “Закарпатгаз” 11.01.2007 і останнім у передбачений статтею 60 Закону строк не оскаржувалося;

- розмір позовних вимог відповідає рішенню № 40.

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення суми штрафу на підставі рішення № 40, а також суми пені у зв’язку з несплатою цього штрафу відповідачем.

Як убачається із з’ясованого попередніми судовими інстанціями змісту зазначеного рішення, згідно з останнім певні дії ВАТ “Закарпатгаз”, про які вже йшлося в цій постанові, було кваліфіковано територіальним відділенням АМК за ознаками пункту 1 частини другої статті 13 та пункту 2 статті 50 Закону.

Пункт 2 статті 50 Закону визначає зловживання монопольним (домінуючим) становищем як порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до приписів статті 13 Закону:

- зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб’єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (частина перша);

- зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку (пункт 1 частини другої).

Статтею 51 Закону передбачено, що порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Статтею 52 Закону визначено накладення органом Антимонопольного комітету України штрафу за порушення, передбачені, зокрема, пунктом 2 статті 50 Закону.

Статтею 56 Закону установлено, зокрема, що:

- рішення органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов’язковими до виконання;

- особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу;

- за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України.

З огляду на наведені законодавчі приписи та з урахуванням установлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин названі судові інстанції дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову в даній справі.

Доводи касаційної скарги цього висновку не спростовують з урахуванням такого.

Скаржник посилається на положення пунктів 6, 7, 9, 30 та 31 Правил як на підставу стягнення із споживачів (фізичних осіб) оплати робіт, пов’язаних з відключенням відповідних споживачів від газової мережі у зв’язку із заборгованістю за спожитий газ. Проте в жодному із зазначених та й в інших пунктах Правил не йдеться про можливість стягнення згаданої плати газопостачальною та/або газотранспортною організацією.

У пунктах 30 і 31 Правил дійсно зазначається про право газопостачальної (газотранспортної) організації вимагати від споживача відшкодування збитків згідно з Порядком відшкодування збитків, завданих газопостачальній або газотранспортній організації внаслідок порушення споживачем природного газу цих Правил. Відповідний Порядок затверджено постановою НКРЕ від 29.05.2003 № 475 (з подальшими змінами); однак, як вірно відзначено місцевим господарським судом, пункт 1.3 названого Порядку містить вичерпний перелік порушень споживачем Правил, які тягнуть за собою відповідальність з відшкодування збитків, завданих газопостачальній або газотранспортній організації; до цього переліку не віднесено здійснення відповідним підприємством витрат “на відключення споживача від газопостачання внаслідок здійснення останнім порушень, передбачених пунктом 6 Правил” (цитується за текстом касаційної скарги).

Скаржник посилається також на постанову НКРЕ від 04.09.2002 № 983 “Про затвердження Методики розрахунку тарифів на транспортування та постачання природного газу для підприємств з газопостачання та газифікації”, за якою, на його думку, “чітко визначено виключні статті видатків по формуванню витрат, пов’язаних з постачанням природного газу”, причому “до таких витрат не віднесено видатки, пов’язані з припиненням/поновленням послуг з газопостачання в інтересах побутових споживачів”. Проте саме лише “невіднесення” тих чи інших видатків до витрат з постачання газу жодним чином не може вважатися законною підставою для покладення таких видатків на споживачів газу –фізичних осіб та стягнення з останніх відповідної плати.

Беручи до уваги наведене, Вищий господарський суд України погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відключення побутових споживачів від газопостачання внаслідок їх заборгованості за спожитий газ не є послугою, а має характер технічної процедури у виконанні робіт з газопостачання населення, і тому стягнення плати за відключення споживача від мережі через його заборгованість за спожитий газ є безпідставним.

Не може бути враховано й посилання скаржника на частину другу статті 224 Господарського кодексу України, яка містить визначення збитків. Якщо у скаржника є підстави вважати, що він зазнав певних збитків з вини іншого учасника господарських відносин, то він (скаржник) не позбавлений права вимагати відшкодування таких збитків у встановленому законом порядку, але не управомочений стягувати відповідні суми як оплату за послуги з постачання (транспортування) газу.

Доводи скаржника стосовно збитковості його діяльності у 2006 році (через підвищення мінімального розміру заробітної плати, “неврахування індексу інфляції” тощо), навіть якщо вони й відповідають “економічним розрахункам, які знаходяться в матеріалах справи”, не свідчать про наявність у скаржника права застосовувати загальнообов’язкові відрахування на зарплату в підвищеному розмірі, що спричиняло завищення вартості робіт (послуг) й відповідно призводило до ущемлення інтересів споживачів.

Не визнається обґрунтованим й посилання скаржника на положення роз’яснень НКРЕ від 14.06.2007 № 3847/14/17-07 та від 17.10.2003                          № 05-39-14/3941. Скаржник у зв’язку з цим посилається також на Указ Президента України від 21.04.1998 № 335/98 “Питання Національної комісії регулювання електроенергетики України”, згідно з яким до повноважень названої Комісії “віднесено розробку та затвердження обов’язкових для виконання нормативних актів з питань, що належать до її компетенції та надання ліцензіатам необхідної інформації”. Проте із зазначених роз’яснень НКРЕ не вбачається, що вони мають статус нормативно-правових актів і є обов’язковими як для ВАТ “Закарпатгаз”, так і для фізичних осіб-споживачів природного газу. Пункт 13 Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України, затвердженого названим Указом Президента України, визначає як обов’язкові для виконання підприємствами, установами і організаціями прийняті цією Комісією в межах її повноважень рішення (у вигляді постанов і розпоряджень), але  не роз’яснення НКРЕ.

Таким чином, навіть незалежно від того, чи дотримано ВАТ “Закарпатгаз” строку оскарження в судовому порядку рішення № 40, підстав для визнання останнього недійсним, так само як і для скасування оскаржуваних судових рішень з даної справи не вбачається.

Керуючись статтями 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Закарпатської області від 04.07.2007 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.10.2007 зі справи № 8/71 залишити без змін, а касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Закарпатгаз” –без задоволення.

Суддя                                                                                              В. Селіваненко

Суддя                                                                                              І. Бенедисюк

Суддя                                                                                              Б. Львов