Справа № 22-Ц-918. Головуючий у 1-й інстанції-Лебезун В.І.
Доповідач-Суханова Є.М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 серпня 2006 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого-Приходька К.П.,
суддів-Суханової Є.М., Яворського М.А.,
при секретарі- Козак І.А.,
розглянула матеріали за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вишгородського районного суду Київської області від 2 червня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Київської області, управління Пенсійного фонду в Іванківському районі, третя особа- ОСОБА_2 про визнання рішення неправомірним та стягнення моральної шкоди.
ВСТАНОВИЛА:
Постановою Вишгородського районного суду від 02 червня 2006 року ОСОБА_2 було відмовлено в задоволенні її адміністративного позову про визнання рішення неправомірним та стягнення моральної шкоди.
Не погодившись з висновками, наведеними в рішенні суду, апелянт звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити її позовні вимоги.
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторони, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що вона обґрунтована та підлягає частковому задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд порушив вимоги матеріального права, у зв"язк з чим ухвалив незаконне судове рішення.
Згідно з вимогами ст. 37 Закону України „Про державну службу" про те, що особи які досягли пенсійного віку мають необхідний стаж роботи, в тому числі не менше 10-ти років стажу державної служби, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, мають право на одержання пенсії державних службовців. Суд послався на зазначену статтю, але зробив не правильний висновок не врахувавши, що апелянт має достатній загальний трудовий стаж для одержання пенсії (біля 30-ти років), з яких 19 років пропрацювала в зоні радіоктивного забруднення, має 12 років стажа державного службовця та на даний час знаходиться на державній службі, працюючи суддею Іванківського районного суду, а також має відповідний вік-50 років та посвідчення потерпілої 4 категорії від наслідків аварії на ЧАЕС, що дає їй право на пільгову (за віком) пенсію державного службовця, відповідно до ст. 37 Закону України „Про державну службу" та ст. 55 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС".
Суд, відмовляючи у задоволенні позову про призначення та нарахування апелянту пенсії, як працюючому судді, посилається на пункт 4 ст. 43 Закону України „Про статус суддів", якім ніби-то встановлено інші умови, за яких судді виплачується пенсія державного службовця, а саме, що обов"язковою умовою є вихід судді у відставку, за наявності відповідного віку та стажу, та робить помилковий висновок про те, що апелянт за стажем роботи на посаді судді не набула права на відставку, у
зв"язку з тим, що вона не має права на пенсію державного службовця.
Стаття 43 Закону України „Про статус суддів" регламентує право ( а не
обов"язок) судді йти у відставку, а також після набуття суддею права на відставку одержувати за його вибором пенсію чи довічне утримання. Позовні вимоги позивачки стосуються пенсії державного службовця, які позивачка повністю підвердила доказами, зокрема, копією трудової книжки, посвідченням потерпілої 4-ї категорії довідками про доходи, а не довічного утримання.
Крім того, згідно ст. 45 п.6 Закону України „Про статус суддів" визначає наступне: -„Пенсія чи довічне утримання судді виплачується йому повністю незалежно від заробітку, одержуванного після виходу у відставку або на пенсію".
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було неправильної застосовано матеріальне право, зокрема, норми ст. 43 Закону України „Про статусі суддів".
Крім того, судом було порушено й норми процесуального права, а саме відсутня дані про повідомлення позивачки про день, час та місце розгляду справи, в порушення вимог ст. 35 КАС України, справа була розглянута в її відсутності без зазначення причин відсутності.
На підставі наведеного, постанова суду не може залишатися без змін, підлягає скасування та ухвалення нової постанови.
Разом з тим, колегія суддів не знаходить підстав для повного задоволення позовних вимоги, зокрема, в частині стягнення з відповідачів на її користь моральних збитків. Позивачка не довела, що процесс звернення до суду з даною позовною заявою, змінив по суті її спосіб життя та наніс її психічні або моральні страждання, у зв"язку з чим, в цій частині позову слід відмовити.
На підставі наведеного, ст. 37 Закону України „Про державну службу", ст. 55 Закону україни „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС", ст. 43 Закону України „Про статус суддів",ст. 189-198 Кодексу адміністративного судочинства України:
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову Вишгородського районного суду Київської області від 2 червня 2006 року скасувати та ухвалити нову постанову.
Задовольнити позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Київської області, управління Пенсійного фонду в Іванківському районі, третя особа- ОСОБА_2 про визнання рішення неправомірним та стягнення моральної шкоди частково.
Визнати рішення Управління Пенсійного фонду України в Іванківському районі про відмову в призначення та нарахуванні пенсії незаконним.
Зобов"язати Управління Пенсійного фонду України в Іванківському районі призначити ОСОБА_1 та нарахувати пенсію державного службовця з 23 січня 2006 року.В іншій частиш позову відмінити.
Постанова набуває законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного Суду України протягом одного місяця.