ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

14 лютого 2008 р.

№ 2/306

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді

Добролюбової Т.В.,

суддів

Гоголь Т.Г.,

Швеця В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничого підприємства "Воєнпошив"

на постанову

Київського апеляційного господарського суду від 26 листопада 2007 року

у справі

№ 2/306

господарського суду

м. Києва

за позовом

Регіонального відділення Фонду державного майна в м. Києві

до за участю третьої особи

Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничого підприємства "Воєнпошив" Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут"

про	примусове виселення та повернення орендованого майна

                          за участю представників сторін від:

позивача: Конті М.П. (дов. від 01.06.07);

відповідача: Шумська О.В. (дов. від 08.08.07);

третьої особи: Бежевець А.М. (дов. від 07.06.07),

ВСТАНОВИВ:

У липні 2007 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву (далі - позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства  "Воєнпошив" (далі - відповідач) про зобов’язання відповідача звільнити державне нерухоме майно - приміщення, загальною площею                  40,00 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Політехнічна, 41 та повернути його за актом приймання-передачі. Позовні вимоги обґрунтовані закінченням терміну дії укладеного між сторонами договору оренди № 1604 від 21 березня 2005 року, про що відповідача було належним чином та у встановленому законом порядку повідомлено листом-повідомленням № 30-04/10455.

Рішенням господарського суду м. Києва від 17 серпня 2007 року              (суддя - Домнічева І.О.) в позові відмовлено повністю.

Господарський суд м. Києва мотивує рішення тим, що на адресу відповідача не надходило жодних повідомлень від позивача, а вказаний лист          № 30-04/10455 було вручено особі, яка не є працівником ТОВ "Воєнпошив".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від                           26 листопада 2007 року (колегією суддів у складі: Григорович О.М. - головуючий, Гольцова Л.А., Рябуха В.І.) апеляційну скаргу задоволено. Рішення Господарського суду м. Києва від 17.08.07 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю.

Постанова обґрунтована посиланнями на відправлений Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву лист-повідомлення № 30-04/10455 від 27.12.06 "Щодо припинення договору оренди" на адресу відповідача, а також на Закон України "Про оренду державного та комунального майна", положення якого не покладають обов’язок доказування отримання іншою стороною письмових повідомлень про припинення дії договору та вказівок на те, яким саме чином сторони повинні виявляти волю щодо припинення дії договору.

Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить  постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.11.07 скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду м. Києва від 17.08.07, мотивуючи це тим,  що апеляційним судом при прийнятті постанови порушені норми матеріального та процесуального права. Так, скаржник вказує, що в силу статей 651, 764 ЦК України тягар належного надсилання орендарю заяви про припинення дії договору покладається на орендодавця. При цьому, належним доказом відправлення такої заяви може бути лише бланк опису вкладення, завірений відповідним відділенням зв'язку, разом з фінансовим чеком про відправлення.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

 Відповідно до вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів та, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України “Про судове рішення” від 29.12.76 № 11 із змінами, внесеними постановами Пленуму від 24.04.81 № 4, від 25.12.92 № 13, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства  України.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов’язки сторін у спірних правовідносинах.

Обґрунтованим визначається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин  і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Разом з тим, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуваний  судовий акт вказаним вимогам відповідають, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 21 березня 2005 року між сторонами у справі було укладено договір оренди № 1604 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору позивач (орендодавець) передав, а відповідач (орендар) прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно - приміщення, загальною площею 40,0 кв.м., розміщеного за адресою: м. Київ, вул. Політехнічна, 41, учбовий корпус № 18, та яке знаходиться на балансі Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут". Вартість орендованого приміщення відповідно до експертної оцінки станом на 30 вересня 2004 року становить               75 124 грн.  

Договір укладено строком на одинадцять місяців - з 21 березня 2005 року до 21 лютого 2006 року.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що відповідач вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

Судами встановлено, що Акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна за Договором було підписано сторонами 21 березня 2005 року (а.с.9).

Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві, лише за письмовою згодою орендодавця та балансоутримувача протягом одного місяця після закінчення строку чинності цього договору (п.12.6 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, в силу п. 12.6 Договору, останній був пролонгований сторонами та діяв до 21 січня 2007 року  включно.

Чинність Договору припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено (п. 12.9 Договору).

Згідно з частиною  2 статті  26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено. Аналогічна норма закріплена в статі 291 Господарського кодексу України.

Листом від 27 грудня 2006 року № 30-04/10455 (а.с. 11) позивач  повідомив відповідача щодо припинення дії Договору 21 січня 2007 року, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено. Крім того, Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву  запропонувало повернути орендоване майно відповідно до порядку, встановленого Договором, тобто на підставі акту приймання-передачі майна, здійснити сплату орендної плати та пені (за умови її наявності). Проте, як вбачається з матеріалів справи, лист-повідомлення позивача від 27.12.06 залишився без жодного реагування з боку ТОВ "ВП "Воєнпошив", відповідач на момент звернення  Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву  з позовом до суду не звільнив орендованого приміщення.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що лист позивача від 27.12.06 було надіслано на адресу відповідача та врученого 22 січня 2007 року особі з прізвищем "Мещерякова" (а. с. 12), яка не є працівником ТОВ "ВП "Воєнпошив" та не перебуває з відповідачем ані в трудових, ані в жодних інших правовідносинах. Тобто, суд першої інстанції дійшов до висновку про відсутність доказів належного повідомлення відповідача про припинення дії Договору в розумінні частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а відтак доказів, які б свідчили про волевиявлення позивача не продовжувати дію Договору.

Суд апеляційної інстанції не погодився з вказаними висновками суду, з огляду на те, що положеннями Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не передбачено обов'язку однієї сторони доказування факту отримання іншою стороною письмових повідомлень про припинення дії договору після закінчення терміну його дії, а тому  лист-повідомлення позивача від 27.12.06 свідчить про належний вияв його волевиявлення щодо припинення дії Договору.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду, виходячи з такого.

Відповідно до частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Тобто, норма зазначеної статті має диспозитивний характер, оскільки не вказує на те, що відповідна вимога про припинення договору оренди має називатися виключно заявою. Така заява може бути направлена однією із сторін у формі листа, телеграми, факсограми тощо. Істотне значення у даному випадку має зміст такої заяви, оскільки вона обов'язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди.

Враховуючи наведене судом апеляційної інстанції на підставі ретельної правової оцінки умов Договору та змісту листа-повідомлення № 30-04/10455 від 27.12.06  з достовірністю встановлено, а відповідачем не спростовано обставини направлення йому, як орендарю, заяви орендодавця про припинення договору оренди у межах місячного терміну, передбаченого частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", що, в свою чергу, вказує на наявність достатніх правових підстав для звільнення орендарем займаного приміщення.

Оскільки відповідно до статей 2, 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" правовою підставою користування комунальним майном є договір оренди, а відповідач не надав доказів звернення до орендодавця з пропозицією переукласти договір оренди на новий строк та не довів намір останнього передати  вказане приміщення іншим особам, то цей договір оренди припинився, а тому у відповідача відсутні підстави для подальшого перебування у займаному приміщенні.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені апеляційним господарським судом на підставі всебічного, повного і об’єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною другою статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи відповідача, що містяться в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції. Інші ж доводи скарги зводяться до намагань відповідача надати перевагу його доказам над іншими, що суперечить вимогам статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, тому судовою колегією до уваги не приймаються.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія вважає, що оскаржувана постанова Київського апеляційного господарського суду є законною та обґрунтованою, а тому не вбачається підстав для її зміни чи скасування.

На підставі викладеного, керуючись статтями. 1115, 1117, п.1 статті 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

                                                      

                                     ПОСТАНОВИВ:

         1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Воєнпошив" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 листопада 2007 року - без змін.

2. Справу № 2/306 скерувати до Господарського суду м. Києва.

          Головуючий суддя:                                               Добролюбова Т.В.

                                                                                            Гоголь Т.Г.

Судді:   

                                                                                  Швець В.О.