Справа № 2-3510/11

З А О Ч Н Е   Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

30 червня 2011 року                                                                                              м. Київ

Солом’янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого               судді Шевченко Л. В.,

при секретареві          Прохоровій К. Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк»до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, -

в с т а н о в и в:

У квітні 2011 року ПАТ «Універсал Банк»звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (в подальшому відповідач-1), ОСОБА_2 (в подальшому відповідач-2) про стягнення заборгованості, звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 27.11.2007 між позивачем та відповідачем-1 укладено кредитний договір № 001-2915/840-0531 (в подальшому кредитний договір-1), за умовами якого позичальник отримав кредит в сумі 101 975 дол. США зі сплатою 12,45 % річних, строком користування до 10.11.2037, та кредитний договір № 001-2915/840-0532 (в подальшому кредитний договір-2), за умовами якого позичальник отримав кредит в сумі 60661 дол. США зі сплатою 13,45 % річних, строком користування до 10.11.2027.

10.04.2009, 10.12.2009, 25.12.2009, 10.10.2010, 27.10.2010 між позивачем та відповідачем-1 були укладені додаткові угоди до кредитних договорів, згідно з якими процентна ставка за користування кредитом змінювалася у визначені додатковими угодами періоди.

З метою забезпечення виконання зобов’язання за кредитними договорами  27.11.2007 між позивачем та відповідачем-2 були укладені договори поруки № 001-2915/840-0531-Р та № 001-2915/840-0532-Р, за умовами яких поручитель зобов’язався відповідати перед кредитором за невиконання боржником усіх його зобов’язань, що виникли з кредитних договорів, в повному обсязі, як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

У зв’язку з укладенням додаткових угод до кредитних договорів вносилися зміни і до договорів поруки.

У забезпечення виконання зобов’язання за кредитними договорами 27.11.2007 між позивачем та відповідачем-1 було укладено договір іпотеки, відповідно до якого відповідач-1 передав позивачеві в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, яка належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 22.09.2006.

Відповідач-1 порушив свої зобов’язання в частині повернення кредиту та сплати процентів, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої станом на 22.02.2011 складає 103 532,12 доларів США, що еквівалентно 822 055,39 грн., за кредитним договором-1 та 59 433,41 дол. США, що еквівалентно 471 907,22 грн., за кредитним договором-2.

У зв’язку з цим позивач просить суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитними договорами в сумі 162 965,53 дол. США, що еквівалентно 1 293 962,61 грн.; у рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки,  а саме: трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить відповідачу-1 на праві власності, шляхом проведення прилюдних торгів, а також виселення відповідачів з вказаної квартири.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити у повному обсязі з підстав, наведених у ньому.

Відповідачі у судове засідання не з’явилися, хоча повідомлялися належним чином. Причини своєї неявки суду не повідомили.

За цих обставин та на підставі ч. 1 ст. 224 ЦПК України, враховуючи думку представника позивача, який не заперечував проти розгляду справи у відсутність відповідачів,  суд визнав можливим провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.   

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 27.11.2007 між ВАТ «Універсал Банк»та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 001-2915/840-0531, згідно з яким банк надав позичальнику кредит у сумі 101 975 доларів США. Кредитні кошти надані строком до 10.11.2037, а за користування ними встановлена плата в розмірі 12,45 % річних (а.с. 15-20). Повернення кредитних коштів здійснюється згідно з Графіком платежів, який є додатком № 2 до кредитного договору-1 та невід’ємною його частиною (а.с. 23-26). Відповідно до п. 1.1.1 кредитного договору-1 за користування коштами понад встановлений строк нараховується процентна ставка в розмірі 37,35 % річних (підвищена процентна ставка). Розмір підвищеної процентної ставки за користування кредитом понад встановлені цим договором терміни сплати щомісячних платежів застосовується до всієї простроченої суми основного боргу позичальника.

27.11.2007 між ВАТ «Універсал Банк»та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 001-2915/840-0532, згідно з яким банк надав позичальнику кредит у сумі 60 661 доларів США. Кредитні кошти надані строком до 10.11.2027, а за користування ними встановлена плата в розмірі 13,45 % річних (а.с. 82-87). Повернення кредитних коштів здійснюється згідно з Графіком платежів, який є додатком № 2 до кредитного договору-2 та невід’ємною його частиною (а.с. 90-92). Відповідно до п. 1.1.1 кредитного договору-2 за користування коштами понад встановлений строк нараховується процентна ставка в розмірі 40,35 % річних (підвищена процентна ставка). Розмір підвищеної процентної ставки за користування кредитом понад встановлені цим договором терміни сплати щомісячних платежів застосовується до всієї простроченої суми основного боргу позичальника.

Згідно з п. 1.1 Статуту в редакції, затвердженій протоколом Загальних зборів акціонерів ВАТ «Універсал Банк»№ 2-2009 від 22.06.2009, Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»є правонаступником усіх прав та обов’язків Відкритого акціонерного товариства «Універсал Банк», що існував у формі відкритого акціонерного товариства, тип якого у відповідності до рішення Загальних зборів акціонерів ВАТ «Універсал Банк»було змінено на публічне акціонерне товариство та який було перейменовано на Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (а.с. 207).

10.04.2009, 10.12.2009, 25.12.2009, 10.10.2010, 27.10.2010 між позивачем та відповідачем-1 були укладені додаткові угоди б/н до кредитних договорів, згідно з якими процентна ставка за користування кредитом змінювалася у визначені додатковими угодами періоди (а.с. 27-81, 93-145).

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Свої зобов’язання за договором позивач виконав належним чином, зокрема, на підставі анкети-заяви відповідача-1 (а.с. 10-14) видав йому грошові кошти на загальну суму 162 636 доларів США, що підтверджується виписками з особового рахунку (а.с. 188, 189).

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно з ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Сторони погодили, що банк надає позичальнику кредит строком по 10.11.2037 по кредитному договору-1 та до 10.11.2027 по кредитному договору-2.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, положення якої згідно з ч. 2 ст. 1054 цього Кодексу застосовуються до відносин за кредитним договором, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини  позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Згідно з п. 5.2.5 кредитних договорів банк має право достроково вимагати повернення кредитних коштів у повному обсязі у випадку прострочення сплати чергового платежу і неусунення позичальником порушень протягом 30 календарних днів з дати відправлення кредитором повідомлення на адресу позичальника з вимогою усунути порушення.

23.04.2010  позивач надсилав відповідачам вимоги щодо повернення боргу (а.с. 203-206), однак вони залишилися без відповіді.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Відповідач-1 порушив свої зобов’язання щодо повернення кредиту та сплати процентів, що підтверджується розрахунками заборгованості, згідно з якими станом на 22.02.2011 заборгованість відповідача-1 за кредитним договором-1 складає 103 532,12 доларів США (822 055,39) грн., з яких:

97 429,64 доларів США (773 601,08 грн.) –заборгованість за кредитом;

6 092,02 доларів США (48 371,25грн.) –заборгованість по процентам за користування кредитом;

10,46 доларів США (83,05 грн.) –підвищені відсотки.

Заборгованість відповідача-1 за кредитним договором-2 складає 59 433,41 доларів США (471 907,22) грн., з яких:

56 404,17 доларів США (447 854,75 грн.) –заборгованість за кредитом;

3 018,76 доларів США (23 969,26 грн.) –заборгованість по процентам за користування кредитом;

10,48 доларів США (83,21 грн.) –підвищені відсотки.

Надані позивачем розрахунки заборгованості складені та завірені відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 186-187).

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог.

Станом на 30.06.2011 офіційний курс НБУ є більшим ніж той, за яким позивач надав суду розрахунок боргу. Зазначене є правом позивача, тому суд вважає, що його вимоги ґрунтуються на законі.

Отже, у судовому засіданні знайшов підтвердження факт неналежного виконання відповідачем-1 своїх зобов’язань за кредитними договорами.

Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Солідарний обов’язок боржників передбачений ст. 543 ЦК України, згідно з якою у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.  Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Судом встановлено, що з метою забезпечення виконання зобов’язання за кредитними договорами  27.11.2007 між позивачем та відповідачем-2 були укладені договори поруки № 001-2915/840-0531-Р та № 001-2915/840-0532-Р, за умовами яких поручитель зобов’язався відповідати перед кредитором за невиконання боржником усіх його зобов’язань, що виникли з кредитних договорів, в повному обсязі, як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, за всіма зобов’язаннями останнього за основними договорами, включаючи повернення основної суми боргу, сплату процентів, комісій, відшкодування можливих збитків сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами основних договорів. Відповідальність поручителя і боржника є солідарною (а.с. 146-148, 164-166).

У зв’язку з укладенням додаткових угод до кредитних договорів вносилися зміни і до договорів поруки, шляхом укладення додаткових угод б/н від 10.04.2009, 25.12.2009, 27.10.2010 (а.с. 149-163, 167-181).

Отже, враховуючи вищезазначене, відповідач-2 також є зобов’язаним перед позивачем, як солідарний боржник.

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно з ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку»передбачено, що іпотека –це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

З матеріалів справи вбачається, що у забезпечення виконання зобов’язання за кредитними договорами 27.11.2007 між позивачем та відповідачем-1 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований за № 2425 (а.с. 182-185), відповідно до якого іпотекодавець передав іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, яка складається з трьох жилих кімнат, має загальну площу 91,00 кв.м, жилу площу 47,00 кв.м та належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 22.09.2006.

Відповідно до п.1.2 договору іпотеки ринкова вартість предмета іпотеки згідно із звітом незалежного суб’єкта оціночної діяльності становить 1 689 765,35 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку»у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч.1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку»у разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору іпотекодаржатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст  порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення  на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку  вимога іпотекодержателя  залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Як вбачається з матеріалів справи 23.04.2010 позивачем було направлено відповідачам  письмові вимоги про усунення порушень (а.с. 203-206). Однак відповідачі жодних дій щодо погашення заборгованості не вчинили.

Згідно з  ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Як передбачено ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 591 ЦК України реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом.

Отже, як вже зазначалося, у судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт неналежного виконання відповідачем-1 своїх зобов’язань за кредитними договорами, забезпеченими договором іпотеки.

Однак, позивач ставить вимогу про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки. У такому випадку вбачається здійснення стягнення в подвійному розмірі.

З метою уникнення подвійної відповідальності суд приходить до висновку про відмову у позові в частині стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки, встановивши при цьому розмір існуючої заборгованості.

Щодо позовної вимоги про виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_1, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом.

Статтею 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців.

Разом з тим, ч. 1 ст. 40 цього ж Закону зазначено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

У чч. 2 і 3 цієї ж ст. 40 законодавець встановлює певний порядок дій банку: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено в ч. 3 ст. 109 ЖК України. Вимога про добровільне звільнення житлового приміщення може бути направлена разом з вимогою, передбаченою ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку».

Таким чином, Закон України "Про іпотеку" містить в собі суперечливі позиції щодо процедури проведення виселення мешканців житлового будинку чи житлового приміщення, оскільки передбачає можливість їх виселення в судовому порядку як під час задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, так і в подальшому, але з дотриманням обов'язкової процедури письмового попередження про звільнення житлового приміщення протягом одного місяця.

Виходячи із аналізу вказаних правових норм закону, примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо добровільно мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк. Оскільки на час ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутні виконання імперативно-диспозитивних приписів, встановлених ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку»та ч. 3 ст. 109 ЖК України, щодо примусового виселення за рішенням суду мешканців із житлового будинку або житлового приміщення, на які здійснюється звернення як на предмет іпотеки, то такі позовні вимоги на цій стадії не можуть бути задоволені, оскільки на цей момент відсутні порушення, невизнання або оспорювання прав та свобод іпотекодержателя або нового власника щодо звільнення вказаних житлових приміщень їх мешканцями, в розумінні вимог ст. 3 ЦПК України щодо права особи для звернення до суду за захистом.

Повно і всебічно з’ясувавши обставини справи, оцінивши докази, які є в матеріалах справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

З урахуванням задоволення позовних вимог відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в розмірі 1700 грн. судового збору, 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 3, 526, 527, 543, 554, 572, 575, 589, 590, 591, 599, 610, 611, 612, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 9, 109 ЖК України, Законом України «Про іпотеку», статтями 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215, 218, 223, 224-226 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Позов Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк»задовольнити частково.

З метою стягнення заборгованості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь  Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк»у сумі 1 293 962 гривні 61 копійка звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 27 листопада 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрованого в реєстрі за № 2425, а саме: квартиру АДРЕСА_1, яка складається з трьох жилих кімнат, має загальну площу 91,00 кв.м, жилу площу 47,00 кв.м та належить ОСОБА_1 на праві власності.

Зазначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення публічних торгів з продажу квартири АДРЕСА_1, з початковою ціною у розмірі 1 689 765 гривень 35 копійок.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь  Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк»судовий збір у сумі 1700 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження –після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Головуючий