Апеляційний суд Рівненської області копія:
______________________________________________________________
В И Р О К
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2011 року м.Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Апеляційного суду Рівненської області в складі:
Головуючого судді Шпинти М.Д.
суддів Збитковської Т.І., Сачука В.І.
за участю прокурора Криворучка О.А.
засудженого ОСОБА_1
захисника-адвоката ОСОБА_2
потерпілої ОСОБА_3
при секретарі Міщук Л.А.
розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 03 червня 2011 року про засудження
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с.Надчиці Млинівського району, жителя АДРЕСА_1, гр. України, одруженого, з середньою освітою, непрацюючого, раніше не судимого, -
за ст.119 КК України ,-
встановила:
ОСОБА_1 вчинив вбивство ОСОБА_4 через необережність за таких обставин.
30 жовтня 2009 року приблизно о 13 год. 30 хв. він, перебуваючи в стані алкогольного сп”яніння, знаходячись в АДРЕСА_1, яка розміщена на 5-му поверсі будинку, посадив на підвіконник відчиненого вікна спальної кімнати ОСОБА_4, 1928 р.н. Утримуючи її руками, ОСОБА_1 маючи можливість правильно оцінити ситуацію і передбачити наслідки своїх дій, проявив злочинну недбалість, створив ситуацію небезпечну для життя потерпілої. Для зручності утримання ОСОБА_4 він однією рукою відсторонюючи тюль на вікні, послабив силу утримання потерпілої, при цьому не передбачаючи наслідків у виді заподіяння смерті, тоді як повинен був і міг їх передбачити, не зміг її утримати, яка перехилилася через відчинене вікно та впала на дах прибудови на рівні першого поверху вказаного будинку. Внаслідок падіння потерпіла отримала тілесні ушкодження, від яких померла на місці події.
Вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 03 червня 2011 року ОСОБА_1 засуджений за ст.119 КК України на 4 роки обмеження волі.
На підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням та встановлено іспитовий строк тривалістю 3 роки.
Відповідно до ст.76 КК України на нього покладені обов”язки, передбачені п.п.3,4 цієї статті.
В поданій апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, вважає вирок незаконним через невідповідність висновків суду, викладених у ньому, фактичним обставинам справи, та неправильне застосування судом кримінального закону, які перешкодили суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законне рішення. На думку прокурора, суд не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_5, яка бачила як засуджений виштовхав потерпілу з вікна, та показання свідків ОСОБА_6 і ОСОБА_7, згідно яких засуджений, перебуваючи в стані алкогольного сп”яніння, був агресивний та міг битись, а також був випадок, що останній бачив як засуджений душив потерпілу рушником. Вказані обставини свідчать про неприязні відносини засудженого та потерпілої. З урахуванням взаємовідносин засудженого з потерпілою, поведінку, яка передувала вчиненню злочину, а саме потерпіла вимагала припинити розпивання спиртного, на що ОСОБА_1 агресивно відреагував на зауваження, його показань, згідно яких він з невідомих причин відкрив вікно нібито з метою показати ОСОБА_4 яка погода, хоча вона погано бачить та для неї не було необхідності відкривати вікно, прокурор вважає, що це свідчить про бажання винного умисно завдати смерть потерпілій. Вважає, що в діях засудженого є склад злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України як умисне вбивство.
Просить вирок скасувати та постановити новий, яким визнати ОСОБА_1 винним за ч.1 ст.115 КК України та призначити покарання у виді 10 років позбавлення волі.
В судовому засіданні апеляційної інстанції підсудний свою вину у вчиненні вбивства ОСОБА_4 через необережність підтвердив та пояснив, що наміру вбивати потерпілу в нього не було, остання випала з вікна через його необережність.
Із показань потерпілої ОСОБА_3, даних нею в суді апеляційної інстанції, видно, що між загиблої ОСОБА_4 та підсудним в сім”ї були хороші відносини, погроз вбити ОСОБА_4, він ніколи не висловлював.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора про задоволення апеляції, пояснення засудженого, його захисника-адвоката, які просять вирок залишити без зміни та застосувати Закон про амністію у 2011 році, а апеляцію прокурора без задоволення, пояснення потерпілої, провівши судове слідство частково та дослідивши матеріали кримінальної справи і обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Визнаючи ОСОБА_1 винним у вбивстві через необережність суд у вироку зазначив, що він, садячи ОСОБА_4 на підвіконня вікна квартири, яка розміщена на п”ятому поверсі будинку, не передбачав падіння останньої та настання її смерті, тоді як повинен був і міг їх передбачити. Тобто, суд дійшов висновку, що засуджений проявив злочинну недбалість.
Як на досудовому слідстві, так і в судах першої та апеляційної інстанції засуджений ОСОБА_1 пояснював, що убивати потерпілу умислу в нього не було, все трапилось випадково, коли він відсовував тюль на вікні та переставляв вазони. ОСОБА_4 в цей час перехилилась через вікно і випала, він не встиг її утримати (т.1, а.с.226-228, т.2, а.с.74).
Із показань свідка ОСОБА_5, даних нею в суді першої інстанції, видно, що вона бачила як випала потерпіла з вікна і в неї склалось враження, що її з вікна виштовхнув засуджений (т.2, а.с.83).
Відповідно до показань потерпілої ОСОБА_3, даних нею в суді першої та апеляційної інстанції, та неповнолітнього свідка ОСОБА_9, між загиблою та підсудним були нормальні родинні відносини, вони ніколи не сварились (т.2, а.с.75, 79).
Свідок ОСОБА_6, показання якої оголошені в апеляційному суді, пояснила, що бачила як з вікна випала жінка, сам момент падіння потерпілої вона не бачила. Після падіння потерпілої з вікна виглянув підсудний (т.2, а.с.74)
Отже, свій висновок про вбивство потерпілої через необережність суд зробив на підставі оцінки показань потерпілої ОСОБА_3, свідків ОСОБА_9., ОСОБА_6 та ОСОБА_5
Щодо показань свідка ОСОБА_5, які оголошені в суді апеляційної інстанції, то суд у вироку зазначив, що у неї склалось враження, що чоловік, який стояв біля потерпілої, виштовхнув її з вікна.
Оспоривши правильність оцінки показань свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_5, даних ними в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції на вимогу прокурора їх дослідив. Однак, спростовувати ці показання та пояснити в чому виявилась неправильність їх оцінки судом першої інстанції, прокурор не зміг.
Відповідно до ч.3 ст.25 КК України необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності ), хоча повинна була і могла їх передбачити.
Таким чином, висновок суду про винність ОСОБА_1 у вбивстві ОСОБА_4 через необережність відповідає фактичним обставинам справи та доказам, які досліджені в суді.
Тому доводи прокурора в апеляції, що засуджений вчинив умисне вбивство, є необгрунтовані і не заслуговують на увагу, оскільки вони нічим не підтверджені, в тому числі і тими доказами, які за його проханням перевірені в апеляційному суді, і які, на його думку, невірно оцінені судом.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що постановлений вирок відносно ОСОБА_1 в частині призначеного покарання зі звільненням від його відбування з випробуванням, не грунтується на законі та не відповідає особі засудженого і не є достатнім та необхідним для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, а тому підлягає скасуванню за м”якістю та необхідності застосувати щодо нього більш суворе покарання. Крім того, кваліфікуючи дії засудженого за ст.119 КК України як убивство через необережність, суд першої інстанції не зробив посилання на ч.1 вказаної статті.
Відповідно до ст.75 КК України суд може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, якщо при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п”яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Вказаний висновок повинен відповідним чином мотивований.
Прийнявши рішення про звільнення засудженого ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції його нічим не мотивував.
Згідно ст.ст. 372, 378 КПК України невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого є підставою для скасування вироку та постановлення апеляційним судом нового.
Відповідно до ст.65 КК України покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого за скоєний злочин.
В судовому засіданні при апеляційному розгляді справи підсудний ОСОБА_1 свою вину у вчиненні вбивства через необережність визнав повністю, у вчиненому розкаявся.
Колегія суддів вважає, що до обставин, які пом”якшують покарання підсудного слід віднести його щире розкаяння, позитивну характеристику за місцем проживання (т.1,а.с.170), та те, що до кримінальної відповідальності притягується вперше.
До обставин, які обтяжують покарання, слід віднести вчинення ним злочину в стані алкогольного сп”яніння та щодо особи похилого віку.
З урахуванням викладеного, колегія суддів не знаходить підстав, які б дали можливість звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням.
При призначенні покарання підсудному колегія суддів враховує те, що до кримінальної відповідальності він притягується вперше, позитивно характеризується за місцем проживання, у вчиненому щиро розкаявся, що злочин вчинив у стані алкогольного сп”яніння та щодо особи похилого віку.
Під час апеляційного розгляду справи підсудний ОСОБА_1 заявив клопотання про застосування щодо нього Закону України „Про амністію у 2011 році”, оскільки у нього на утриманні знаходиться неповнолітня дитина, дочка ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_6
Матеріалами справи встановлено, що злочин за який засуджено ОСОБА_1 згідно ст.12 КК України відноситься до злочинів середньої тяжкості.
Відповідно до п.”в” ст.1 Закону України „Про амністію у 2011 році” підлягають звільненню від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов”язаних з позбавленням волі, засуджені за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до ст.12 КК України, та за злочини з необережності, які не є особливо тяжкими відповідно до ст.12 КК України, особи, не позбавлені батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилось 18 років, або дітей-інвалідів незалежно від їх віку.
Статтею 6 цього Закону передбачено звільнення від кримінальної відповідальності в порядку та на умовах, визначених цим Законом, осіб, які підпадають під дію статті 1 цього Закону, кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи не розглянуті судами, а так само розглянуті судами, але вироки не набрали законної сили, про злочини, вчинені до набрання чинності цим Законом.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.365, 366, 378 КПК України, колегія суддів ,-
засудила:
Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити частково.
Вирок Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 03 червня 2011 року відносно ОСОБА_1 в частині призначеного покарання скасувати.
Вважати ОСОБА_1 засудженим за ч.1 ст.119 КК України на 4 роки обмеження волі.
Відповідно до п”в” ст.1 Закону України „Про амністію у 2011 році” звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання .
Запобіжний захід до вступу вироку в законну силу залишити попередній - підписку про невиїзд.
Вирок може бути оскаржений в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засудженим ОСОБА_1 та іншими учасниками судового розгляду через Апеляційний суд Рівненської області протягом одного місяця з моменту його проголошення .
Головуючий підпис
судді: підписи
З оригіналом згідно: суддя-доповідач: М.Д.Шпинта