ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 лютого 2008 р. | № 12/197(05-5-12/10264-А) |
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Науково-дослідний і конструкторський інститут емальованого хімічного обладнання і нових технологій “Колан”, м. Полтава (далі – Інститут “КОЛАН”)
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2007
зі справи № 12/197
за позовом Інституту “КОЛАН”
до Антимонопольного комітету України, м. Київ (далі –АМК)
про визнання недійсним рішення,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача –товариство з обмеженою відповідальністю наукове-виробниче підприємство “Емальхімобладнання”, м. Полтава (далі –ТОВ НВП “Емальхімобладнання”).
Судове засідання проведено за участю представників:
позивача – Надіктова В.М.,
відповідача – Бахаревої О.В.,
третьої особи – не з’яв.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Позов було подано про визнання недійсним рішення державного уповноваженого АМК від 19.06.2006 № 07/73-р про закриття провадження у справі № 27-26.4/36-04 про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції (далі –рішення № 07/73-р).
Рішенням господарського суду міста Києва від 30.08.2007 (суддя Прокопенко Л.В.) позовні вимоги задоволено; рішення № 02/73-р визнано недійсним; на АМК віднесено судові витрати у справі. У прийнятті зазначеного рішення суд з посиланням, зокрема, на статтю 19 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” виходив з обґрунтованості позовних вимог.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2007 (колегія суддів у складі: Андрієнко В.В. –головуючий, судді Студенець В.І. і Малетич М.М.) згадане рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено повністю. У прийнятті зазначеної постанови суд з посиланням на статті 7, 16 Закону України “Про Антимонопольний комітет України”, статті 48, 49 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, пункт 37 Правил розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (затверджені розпорядженням АМК від 19.04.1994 № 5 з подальшими змінами і доповненнями) виходив з того, що наведені в позовній заяві обставини не можуть бути підставою для визнання недійсним рішення № 02/73-р.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Інститут “КОЛАН” просить скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення місцевого господарського суд з даної справи. Скаргу мотивовано прийняттям зазначеної постанови з порушенням норм процесуального права, в тому числі абзацу шостого пункту 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Скаржник вважає, що апеляційний господарський суд розглянув спір зі справи (№ 27-26.4/36-04), яка йому непідвідомча, зокрема тому, що рішення самого АМК із згаданої справи не існує, а відтак “немає предмету спору”.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Згідно з частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Такий інший порядок передбачено, зокрема, частиною першою статті 60 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, відповідно до припису якої заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів АМК повністю або частково до господарського суду. З огляду на зміст наведених норм, а так само статті 32 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” справи зі спорів про оскарження рішень (розпоряджень) АМК підвідомчі господарським судам і підлягають розглядові за правилами ГПК України.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судом першої інстанції у справі встановлено, що:
- ВАТ “НДІ “Емальхімобладнання” зареєстроване Полтавським міськвиконкомом у 1996 році;
- ВАТ “НДІ “Емальхімобладнання” відповідно до рішення Мінмашпрому України від 30.09.1994 № 1311 “перетворено з державного підприємства “Науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут емальованого хімічного обладнання” і є правонаступником останнього;
- основними видами діяльності ВАТ “НДІ “Емальхімобладнання” визначено, зокрема,: дослідження та розробку в галузі природничих і технічних наук; дослідження, розробку і впровадження у виробництво нових корозійностійких матеріалів, у тому числі технічної кераміки, склоемалевого покриття, а також технологій нанесення їх на металеві вироби;
- згідно з розпорядженням Полтавського міськвиконкому від 20.02.2004 № 116-р ВАТ “НДІ “Емальхімобладнання” перереєстровано в Інститут “КОЛАН”, який є правонаступником ВАТ “НДІ “Емальхімобладнання”;
- у 1974 році до тематичного плану НДІ “Емальхіммаш” було включено тему 430-04-74 “Розробити і впровадити скловидну або склокристалічну емаль і технологію нанесення покриття на деталі хімобладнання для вирощування лугалоїдних кристалів” (далі –Тема 430-04-74); за результатами розробки цієї теми було створено склоемаль марки 10-1 (далі –склоемаль “10-1”);
- колектив працівників НДІ “Емальхіммаш” (Бідношея В.Я. та ін.) у 1976 році отримав авторське свідоцтво № 1188122А на відповідний винахід; також було розроблено технічні умови ТУ 0161-124-78 на гранулят склоемалі “10-1” й складено технологічну інструкцію ТІ 61-04-152-78 “Виготовлення і емалювання деталей хімобладнання зі сталі марки 12х18 Н1 ОТ”;
- результати розробки Теми “430-04-74” були визнані НДІ “Емальхіммаш” комерційною таємницею; з метою захисту останньої у НДІ “Емальхіммаш” було створено умови для обмеження доступу до неї, зокрема, інформацію про виготовлення та емалювання деталей із сталі марки 12х18 Н1 ОТ з використанням склоемалі “10-1” було віднесено до інформації для службового користування. У НДІ “Емальхіммаш” видавалися також відповідні накази з питань збереження комерційної таємниці і правового захисту;
- результати, одержані у розробці Теми “430-04-74”, постійно використовувалися НДІ “Емальхіммаш” (пізніше - ВАТ НДІ “Емальхімобладнання”) у господарській діяльності, в тому числі за договорами, укладеними з Солікамським магнієвим заводом (далі - СМЗ);
- ВАТ “НДІ “Емальхімобладнання” (НДІ “Емальхіммаш”) і СМЗ було укладено угоди щодо ремонту майна СМЗ з відновленням на ньому емалевого покриття; за якість та своєчасне виконання робіт за цими угодами з боку ВАТ “НДІ “Емальхімобладнання” відповідав (до 2002 року) Єрохін В.В., що, обіймаючи (з 1972 по 2002 рік) посади, зокрема, інженера та завідувача відділу емалювання, був обізнаний з результатами розробки Теми “430-04-74”, в тому числі технічними характеристиками і технічними особливостями склоемалі “10-1” та організаційно-технічною схемою її виробництва;
- Єрохін В.В. “згідно з формою № 12 від 17.12.1987” зобов’язався не розголошувати відомості, що є державною та службовою таємницями, які йому буде довірено або стане відомо по службі (роботі); цього зобов’язання він мав дотримуватись і в разі звільнення;
- у 1999 році Єрохін В.В. разом з Єрохіною Л.І. без погодження з ВАТ “НДІ “Емальхімобладнання” подали до Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства науки і освіти України заявку на винахід від 25.05.1999, який є результатом розробки Теми “430-04-74” і на який отримано згадане авторське свідоцтво № 1188122А (автори винаходу –колектив працівників НДІ “Емальхіммаш” Бідношея В.Я. та ін.);
- Єрохін В.В. і Єрохіна Л.І. отримали деклараційний патент на винахід від 15.06.2001 № 39278А “Емалевий шлікер для безґрунтового покриття на поверхні сталі, у тому числі і неіржавіючої”;
- у 2002 році Єрохін В.В., звільнившись з ВАТ “НДІ “Емальхімобладнання”, став одним із засновників та директором ТОВ НВП “Емальхімобладнання”, що зареєстроване Полтавським міськвиконкомом у 2002 році;
- ТОВ НВП “Емальхімобладнання” і Інститут “КОЛАН” є конкурентами;
- Інститут “КОЛАН” (ВАТ “НДІ “Емальхімобладнання”) не надавав ТОВ НВП “Емальхімобладнання” дозволу на використання комерційної таємниці Інституту “КОЛАН”;
- АМК за заявою ВАТ “НДІ “Емальхімобладнання” від 21.05.2003 № 8-01/2347 АМ відкрив провадження у справі № 27-26.4/36-04 про порушення ТОВ НВП “Емальхімобладнання” законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, передбачене статтею 19 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” у вигляді неправомірного використання комерційної таємниці;
- згадану справу розпочато згідно з розпорядженням державного уповноваженого АМК від 07.05.2004 № 07/46-р;
- рішенням № 07/73-р провадження у справі № 27-26.4/36-04 закрито за недоведенням вчинення порушення. Зокрема, АМК дійшов висновків про те, що:
· за результатами розгляду справи у діях ТОВ НВП “Емальхімобладнання” щодо впровадження у власне виробництво технології нанесення емалевого покриття (склоемаллю “10-1”) порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції у вигляді використання неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю (стаття 19 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”), не доведено;
· інформація в даному випадку не може вважатися комерційною таємницею згідно із законодавством України у зв’язку з її неналежним зберіганням з наявністю доступу до неї третіх осіб, а також у зв’язку з тим, що ТОВ НВП “Емальхімобладнання”, маючи доступ до копії технічних умов, правомірно отримало інформацію;
- факти, встановлені АМК під час проведення розслідування, свідчать про завдання шкоди Інституту “КОЛАН”;
- деклараційний патент, отриманий Єрохіним В.В. і Єрохіною Л.І., рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 17.12.2003 визнано недійсним;
- ТОВ НВП “Емальхімобладнання” було вчинено дії з працевлаштування на цьому підприємстві працівників ВАТ “НДІ “Емальхімобладнання”, які володіли відомостями про склад склоемалі “10-1” та технологією її застосування;
- ТОВ НВП “Емальхімобладнання” не надало АМК інформації та документів, що підтверджували б наявність у цього підприємства власної матеріально-технічної бази для проведення науково-дослідницьких розробок щодо технологій емалювання.
Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що:
- подані Інститутом “КОЛАН” докази не свідчать про те, що з моменту введення у господарський обіг склоемалі “10-1” позивачем було вжито відповідних заходів для визначення відомостей стосовно складу склоемалі “10-1” такими, що становлять комерційну таємницю, і встановлено порядок захисту цих відомостей;
- згідно з наказом позивача від 02.11.1990 № 283 “Про зберігання комерційної таємниці та правову охорону” призначено комісію з визначення комерційної таємниці на стадії виконання робіт, а також установлено, що співробітники інституту, які допустили факт розголошення комерційної таємниці, несуть відповідальність “згідно діючого законодавства”;
- відповідно до наказу позивача від 08.12.1999 № 117 з метою забезпечення збереження комерційної таємниці “при виконанні статутної діяльності товариства” на першого заступника генерального директора інституту покладено відповідальність “за організацію і контроль збереження комерційної таємниці в питаннях науково-дослідної, виробничої, господарської і загальної діяльності Інституту”;
- відповідні документи не є належними доказами того, що відомості стосовно складу склоемалі “10-1” становлять комерційну таємницю Інституту “КОЛАН”, оскільки ними не встановлено, що такі відомості становлять комерційну таємницю позивача, а отже, не визначено порядок захисту зазначених відомостей.
Відповідно до статті 19 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю.
Згідно із статтею 30 Закону України “Про інформацію”:
- інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну (частина перша);
- конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов (частина друга);
- громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту (частина п’ята).
Статтею 30 Закону України “Про підприємства в Україні”, що був чинний на час виникнення спірних правовідносин, визначалося, що під комерційною таємницею підприємства маються на увазі відомості, пов’язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоди його інтересам; склад і облік відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначається керівником підприємства.
Статтею 505 чинного Цивільного кодексу України встановлено, що: комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію; комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.
Стаття 7 Закону України “Про Антимонопольний комітет України” відносить до повноважень названого Комітету розгляд заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а також проведення розслідування за цими заявами і справами.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 16 Закону України “Про Антимонопольний комітет України” державний уповноважений АМК має, зокрема, такі повноваження: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про надання дозволу, надання попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації, приймати розпорядження про початок розгляду справи або надавати мотивовану відповідь про відмову в розгляді справи, проводити, організовувати розслідування або дослідження за цими заявами і справами, закривати провадження у цих справах незалежно від їх підвідомчості іншим органам АМК, вносити, передавати їх в установленому АМК порядку на розгляд цих органів для прийняття рішення.
Згідно із статтею 48 Закону України “Про захист економічної конкуренції” за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи АМК приймають рішення, в тому числі про закриття провадження у справі.
За приписом статті 49 цього Закону розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції підлягає закриттю без прийняття рішення по суті, зокрема, якщо не доведено вчинення порушення.
Пунктом 37 згаданих Правил розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції також передбачено, що розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції підлягає закриттю без прийняття рішення по суті відповідно до статті 49 Закону України “Про захист економічної конкуренції”.
Суд апеляційної інстанції, повторно розглянувши дану справу та з’ясувавши, зокрема, що:
подані Інститутом “КОЛАН” докази не підтверджують, що з моменту введення у господарський обіг склоемалі “10-1” названим Інститутом (в тому числі його правопопередниками) було вжито передбачених законом заходів щодо визначення відомостей стосовно складу цієї склоемалі такими, які становлять комерційну таємницю названого Інституту, і встановлення порядку захисту цих відомостей;
матеріалами справи не підтверджено статусу відомостей стосовно складу склоемалі “10-1” як комерційної таємниці Інституту “КОЛАН” (та його правопопередників);
відтак у діях третьої особи з цієї справи державним уповноваженим АМК не виявлено складу правопорушення, передбаченого статтею 19 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”, що й стало підставою для прийняття ним рішення № 07/73-р;
врахувавши зміст пункту 2 роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів”, за яким підставами для визнання акта державного органу є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, тим часом як такої невідповідності в даному разі не встановлено;
з посиланням на відповідні норми матеріального права, а також на приписи статей 32 і 34 ГПК України, -
дійшов висновку про відсутність підстав для визнання рішення № 07/73-р недійсним. Цей висновок скаржником не спростовується.
Доводи скаржника, по суті, зводяться до того, що:
апеляційний господарський суд “розглянув спір” у справі № 27-26.4/36-04 (тобто у справі АМК про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції), “яка йому (суду) не підвідомча”;
в матеріалах даної справи № 12/197 рішення АМК “як таке” –відсутнє, тобто “немає предмету спору”.
Відповідні доводи не беруться до уваги як необґрунтовані з урахуванням такого.
По-перше, як вбачається із змісту судових рішень, прийнятих по суті даної справи, та інших матеріалів останньої, обома попередніми судовими інстанціями вирішувався спір зовсім не у справі № 27-26.4/36-04 (про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції), а у цій справі № 12/197, порушеній провадженням за позовом Інституту “КОЛАН” про визнання недійсним рішення № 07/73-р, тобто акта державного органу. Відповідно ж до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
По-друге, скаржником не враховано, що згідно з частиною другою статті 16 Закону України “Про Антимонопольний комітет України” рішення та розпорядження державних уповноважених АМК приймаються від імені АМК. Тому рішення державного уповноваженого АМК № 07/73-р (яке Інститут “КОЛАН” у касаційній скарзі чомусь називає “розпорядженням”) є актом державного органу –АМК і як таке може бути предметом спору в суді на загальних підставах.
До речі, якби суд виходив з правової позиції скаржника про відсутність предмета спору в даній справі № 12/197, то остання не могла б бути розглянута по суті й у суді першої інстанції, до якого з позовом звернувся скаржник, тому що провадження в ній в такому разі підлягало б припиненню за відсутністю предмета спору (підпункт 11 частини першої статті 80 ГПК України).
Визначених законом підстав для скасування оскаржуваної постанови не вбачається.
Керуючись статтями 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2007 зі справи № 12/197 залишити в силі, а касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Науково-дослідний і конструкторський інститут емальованого хімічного обладнання і нових технологій “Колан” –без задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Б. Львов