ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 жовтня 2006 р. | № 20/34 |
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М.,
Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Центральний гірничо-збагачувальний комбінат” на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.03.2006р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.05.2006р.
у справі №20/34 господарського суду Дніпропетровської області
за позовом Приватного підприємства “Аллонж”
до відповідача Відкритого акціонерного товариства
“Центральний гірничо-збагачувальний комбінат”
про стягнення 158 167,13грн.
за участю представників:
ПП “Аллонж” –Стригунова Г.І.;
ВАТ “Центральний гірничо-збагачувальний комбінат” –Смирний О.С.
в с т а н о в и л а :
Приватне підприємство “Аллонж” звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом та просило суд стягнути з відповідача –Відкритого акціонерного товариства “Центральний гірничо-збагачувальний комбінат” 158 167,13грн., у т.ч. 130 515,09грн. збитків від інфляції та 27652,04грн. в рахунок трьох процентів річних, нарахованих за період вересень 2004р. –грудень 2005р.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилається на: невиконання відповідачем взятих на себе зобов’язань з оплати товару, поставленого за договорами №75-19-01/99 від 09.02.99р, №678-19-01/99 від 28.05.99р.; неоплату пред’явлених простих векселів №№65305750372491, 65305750372525, 65305750372524 (а.с.2-4).
Відповідач у справі – ВАТ “Центральний гірничо-збагачувальний комбінат” у відзиві на позов заявлені вимоги відхиляє, посилаючись на те, що:
- відносини сторін регулюються вексельним законодавством, у зв’язку з чим вимоги позивача, що ґрунтуються на нормах ЦК України, безпідставні;
- прості векселі не опротестовані у неплатежі;
- позивач не скористався правом на пред’явлення позову в межах встановленого строку;
- враховуючи, що векселі не підлягають оплаті, позивачем необґрунтовано нараховано три відсотки річних та інфляційні;
- ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2004р. у справі №Б 26/70/04 введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (а.с.83-86).
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 09.03.2006р. позов задоволено. Відповідно до рішення суду з відповідача на користь позивача стягнуто 130 515,09 збитків від інфляції, 27 652,04грн. в рахунок трьох відсотків річних (а.с.98-99).
Задовольняючи заявлені вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача виникло грошове зобов’язання за визнаною претензією, виконання якого прострочено, у зв’язку з чим, в силу ст.625 ЦК України, він зобов’язаний сплатити збитки від інфляції та три відсотки річних з простроченої суми.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.05.2006р. рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.03.2006р. залишено без змін (а.с.127-128).
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ВАТ “Центральний гірничо-збагачувальний комбінат” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, а у позові відмовити.
Вимоги касаційної скарги обґрунтовані неправильним застосуванням судами норм матеріального права до спірних правовідносин.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу, вважаючи її доводи безпідставними, просить прийняті у справі судові акти залишити без змін.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, між сторонами у справі - ПП “Аллонж” та ВАТ “Центральний гірничо-збагачувальний комбінат” укладено договори №75-19-01/99 від 09.02.99р. та №678-19-01/99 від 28.05.99, предметом яких є поставка зазначеного у специфікаціях товару.
На виконання умов вказаних договорів позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 796 749,26грн. Судами встановлено, що відповідач, виконуючи зобов’язання з оплати товару, перерахував відповідачу 100 000грн. Крім того, в рахунок погашення заборгованості позивачем видано три простих векселі на суму 559 997,69грн.
21.06.2000р. ПП “Аллонж” звернулося до відповідача з претензією на суму 696 749,26грн., що включає в себе заборгованість за вказаними договорами та за виданими в рахунок погашення заборгованості векселями. Вказана претензія визнана позивачем на суму 692 249,26грн.
За визнаною претензією порушено виконавче провадження, яке, що встановлено судами, зупинено у зв’язку з порушенням провадження у справі про банкрутство відповідача.
Задовольняючи заявлені вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що зазначена визнана претензія є підставою для виникнення у відповідача грошового зобов’язання не виконання якого тягне за собою встановлений ст.625 ЦК України обов’язок сплатити суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних. Такий висновок суду підтриманий і апеляцією.
Разом з тим, такого висновку суди дійшли без урахування норм права, що підлягали застосуванню до спірних відносин.
Зокрема, відповідно до ст.5 АПК України (в редакції, чинній на момент пред’явлення претензії та надання на неї відповіді відповідачем), спір міг бути переданий на вирішення арбітражного суду за умови додержання сторонами встановленого порядку їх доарбітражного врегулювання. При цьому, підприємства та організації, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів повинні були звертатися з претензією, що визначено ч.2 ст.6 АПК України.
В силу ст.8 АПК України, претензія розглядалась у встановлений строк і у випадку її визнання, однак, не перерахування визнаної суми, заявник претензії по закінченні 20 днів після одержання відповіді мав право пред'явити до банку розпорядження про списання у безспірному порядку визнаної боржником суми. До розпорядження додається відповідь боржника, а якщо в ній не зазначено розмір визнаної суми, то до розпорядження додається також копія претензії.
Таким чином, із змісту вказаних норм права вбачається, що претензія не є підставою для виникнення нових прав та обов’язків у сторін, а є вимогою про поновлення порушеного права внаслідок, зокрема, порушення певного зобов’язання, що виникло у минулому.
З огляду на це, є безпідставними висновки судів щодо виникнення у зв’язку з визнанням претензії нових зобов’язань у сторін.
Невірний висновок судів спричинив не повне з’ясування обставин, що підлягали встановленню для правильного вирішення спору у даній справі, а саме залишились не з’ясованими факт виникнення зобов’язання, строк його виконання.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем об’єднано вимоги щодо стягнення процентів та збитків від інфляції внаслідок порушення відповідачем зобов’язань, які виникають з різних підстав, –укладення договорів та видачі векселів.
Зазначені відносини сторін врегульовані різними нормами права – цивільного та вексельного, що не враховано судами під час вирішення спору по суті заявлених вимог та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку, внаслідок чого допущено неправильне застосування норм матеріального права.
Задовольняючи заявлені вимоги, суди визнали факт існування заборгованості, у визнаному ВАТ “Центральний гірничо-збагачувальний комбінат” у відповіді на претензію розмірі.
Разом з тим, як встановлено судами за визнаною претензією відкрито виконавче провадження ще 04.04.02р. (а.с.69), між тим, судами не з’ясовано, шляхом витребування у органу Державної виконавчої служби даних про рух виконавчого провадження: чи погашена заборгованість відповідачем і у якій частині; здійснюються чи ні дії щодо виконання виконавчого провадження.
В процесі вирішення спору у даній справі, відповідач повідомляв суд про порушення господарським судом Дніпропетровської області справи №Б26/70/04 про банкрутство ВАТ “Центральний гірничо-збагачувальний комбінат”. Однак, судами не з’ясовано на якій стадії знаходиться провадження у такій справі; чи звертався позивач з основними вимогами у справі про банкрутство.
З’ясування вищевказаних питань має значення для встановлення обґрунтованості нарахування інфляційних та трьох процентів річних.
Так, в силу ст.14 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. При цьому, у відповідності з ч.2 цієї норми, вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів.
Отже, у випадку, якщо основні вимоги позивача є погашеними, у нього відсутнє право на нарахування інфляційних та трьох процентів.
Неповне встановлення обставин, що мають значення для справи судами, є порушенням вимог: ст.47 ГПК України, яка визначає, що судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи; ст.38 ГПК України, яка зобов’язує суд у разі, якщо подані сторонами докази є недостатніми, витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
Вказані порушення норм процесуального права призвели до неповного з’ясування обставин справи, в зв’язку з чим відсутні підстави вважати, що судами дана правильна юридична оцінка спірним правовідносинам та зроблений відповідаючий чинним нормам матеріального права висновок щодо прав і обов’язків сторін.
Допущені порушення норм процесуального права, що призвели до неповного з’ясування обставин справи, не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції.
Так, відповідно до ст.111 7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи наведене, прийняті судові рішення підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Центральний гірничо-збагачувальний комбінат” задовольнити частково.
2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.05.2006р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.03.2006р. скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак І.М.
Палій В.М.