ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Колегія  суддів  Вищого господарського суду України  у складі:

Головуючого  судді                                              Кузьменка М.В.,

суддів                                                                       Васищака І.М.,

                                                                                  Палій В.М.,

розглянувши            касаційну скаргу Міського комунального підприємства “Дніпроліфт” на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.06.2006р.

у  справі                     №15/19-05 господарського суду Дніпропетровської області

за позовом                  Міського комунального підприємства “Дніпроліфт”

до відповідача           Комунального житлово-експлуатаційного підприємства №26

про                              стягнення 106 739,37грн.

за участю представників:

МКП “Дніпроліфт” –Штефан В.А.;

Комунального житлово-експлуатаційного підприємства №26 -  не з’явилися

в с т а н о в и л а :

Міське комунальне підприємство “Дніпроліфт” звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом та просило суд стягнути з відповідача –Комунального житлово-експлуатаційного підприємства №26 106 739,37грн., у т.ч. 85 897,95грн. основної заборгованості, 9 587,45грн. неустойки, 8 899,76грн. в рахунок відшкодування збитків від інфляції, 2 354,21грн. річних.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на не виконання  відповідачем взятих на себе зобов’язань відповідно до умов договору №28 від 16.02.2004р. щодо оплати робіт з технічного обслуговування, ремонту ліфтів та диспечерських систем (а.с.7-9).

Відповідач у справі – Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство №26 у відзиві на позов фактично заявлені вимоги визнав. При цьому, відповідач повідомив суд про часткове погашення основної заборгованості та просив звільнити від сплати штрафних санкцій або зменшити їх розмір (а.с.55).

До прийняття рішення по суті заявлених вимог, позивач звернувшись до суду з заявою, збільшив розмір заявлених ним вимог в частині: неустойки до 12 521,76грн.; збитків від інфляції до 11 637,58грн.;  відсотків до 2 487,71грн. При цьому, у зв’язку з погашенням основної заборгованості відповідачем, позивач просить стягнути лише 7грн. (а.с.70-71).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2006р.:

-          з Комунального житлово-експлуатаційного підприємства №26 на користь МКП “Дніпроліфт” стягнуто 11 935,62грн. пені, 11637,58грн. збитків від інфляції, 2 484,44грн. відсотків;

-          провадження у справі щодо стягнення 85 890,95грн. основної заборгованості припинено на підставі п.4 ч.1 ст.80 Г?ПК України;

-          в іншій частині позову відмовлено (а.с.77-78).

Припиняючи провадження в частині стягнення основної заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, що на момент прийняття рішення у справі заборгованість погашена відповідачем, у зв’язку з чим позивач фактично відмовився від позову у цій частині. Вимоги в частині стягнення 7грн. в рахунок основної заборгованості визнані судом недоведеними.

Вимоги в частині стягнення збитків від інфляції, відсотків задоволенні повністю, враховуючи не виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань за договором в частині оплати наданих послуг в установлений договором строк.

Позов в частині стягнення пені задоволений судом першої інстанції частково в межах строків позовної давності.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.06.2006р. рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2006р. змінено шляхом викладення його у новій редакції, відповідно до якої:

-          з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 000грн. пені, 11637,58грн. збитків від інфляції, 2 484,44грн. відсотків;

-          провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 85 890,95грн. припинено;

-          в іншій частині позову відмовлено (а.с.191-192).

Приймаючи постанову у даній справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що заборгованість виникла у зв’язку з несвоєчасною оплатою мешканцями житлових будинків комунальних послуг, у зв’язку з чим, на думку апеляційної інстанції, суд мав законні підстави зменшити розмір нарахованої пені.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, МКП “Дніпроліфт” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить ї скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду Дніпропетровської області від  26.06.2006р.

Вимоги касаційної скарги обґрунтовані порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає  частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції між сторонами у справі –КЖЕП №26 та МКП “Дніпроліфт” укладено договір №28 від 16.02.2004р. на технічне обслуговування ліфтів та диспечерських систем, який є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов’язань, а саме майново-господарських зобов’язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених  України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов’язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов’язання, які є одним із видів господарських зобов’язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За умовами даного договору, відповідач доручив, а позивач взяв на себе організацію та виконання робіт з технічного обслуговування, ремонту ліфтів та диспечерських систем на об’єктах відповідача. Крім того, договором передбачене зобов’язання відповідача оплачувати такі послуги.

Спір у даній справі виник у зв’язку з невиконанням відповідачем зобов’язань за вищевказаним договором в частині оплати послуг позивача, наданих у  2004-2005рр.

Як встановлено під час розгляду даної справи та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку, КЖЕП №26 у період квітень 2004р. –грудень 2005р. надано послуг за цим договором у сумі 157 293,62грн., що підтверджується дослідженими судами двосторонніми актами та актами звірки заборгованості. Відповідач взяті на себе зобов’язання в частині оплати таких робіт на момент звернення позивача до суду виконав лише частково. Разом з тим, до прийняття рішення у даній справі КЖЕП №26 повністю погасив заборгованість за такі роботи, у зв’язку з чим суди дійшли обґрунтованого висновку щодо припинення провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості.

Однак, касаційна інстанція не може погодитись з висновком суду першої інстанції, який підтримано апеляцією, щодо підстав припинення провадження у справі. Так, враховуючи встановлення факту відсутності предмету спору в частині стягнення 85 890,95грн. основної заборгованості, суди повинні були застосувати п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, а не п.4 ч.1 ст.80 ГПК України.

Разом з тим, невірне застосування п.4 ч.1 ст.80 ГПК України у даному випадку судом першої інстанції не впливає на правильність висновку суду щодо необхідності припинення провадження у справі, у зв’язку з чим рішення суду у даній частині підлягає зміні щодо підстав припинення провадження в частині стягнення основної заборгованості у сумі 85 890,95грн.

При цьому. суд касаційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо необґрунтованості вимог в частині стягнення  7грн. основної заборгованості.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України,  що визначено ст.175 ГК України.

Відповідно до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п.1 ст.530 ЦК України,  якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За умовами укладеного сторонами договору, КЖЕП №26 брало на себе зобов’язання кожного місяця оплачувати надані послуги на підставі актів не пізніше 10 числа наступного місяця (п.4.2. договору). За порушення строків оплати, договором передбачена відповідальність у вигляді сплати пені у розмірі подвійної ставки НБУ за кожний день прострочення платежу (п.5.3 договору).

Задовольняючи заявлені позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 11 935,60грн., суд першої інстанції не прийняв до уваги те, що, в силу п.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, для вирішення спору у даній справі в частині стягнення пені, суд першої інстанції повинен був визначити для кожного періодичного платежу (у договорі таким періодом є місяць) строк оплати, період прострочення та визначити дату, відповідно до якої нарахування пені припиняється в силу п.6 ст.232 ГК України.

Крім того, для розгляду позовних вимог у зазначеній частині, суду необхідно було встановити дату погашення заборгованості по кожному періодичному платежу. Для з’ясування даного питання необхідно було витребувати платіжні доручення, відповідно до яких відповідачем здійснювалась оплата послуг, та дослідити, яке призначення платежу у відповідній графі зазначив відповідач.

Витребування та дослідження платіжних доручень має значення також і для вирішення спору у цій справі в частині стягнення збитків від інфляції та трьох процентів річних.  

Неповне встановлення обставин, що мають значення для справи судами, є порушенням вимог: ст.47 ГПК України, яка визначає, що судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи; ст.38 ГПК України, яка зобов’язує суд у разі, якщо подані сторонами докази є недостатніми, витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Вказані порушення норм процесуального права призвели до неповного з’ясування обставин справи, в зв’язку з чим відсутні підстави вважати, що судами дана правильна юридична оцінка спірним правовідносинам та зроблений відповідаючий чинним нормам матеріального права висновок щодо прав і обов’язків сторін.

Допущені порушення норм процесуального права, що призвели до неповного з’ясування обставин справи, не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції.

Так, відповідно до ст.111 7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи наведене, прийняті судові рішення в частині пені, збитків від інфляції та трьох процентів річних підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд у відповідній частині до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів                                   

П О С Т А Н О В И Л А :

1.          Касаційну скаргу Міського комунального підприємства “Дніпроліфт” задовольнити частково.

2.          Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.06.2006р.  у справі №23/20 скасувати.

3.          Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2006р. у цій справі в частині стягнення пені, збитків від інфляції та розподілу судових витрат скасувати, передавши справу на новий розгляд у відповідній частині до господарського суду Дніпропетровської області.

4.          Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2006р. у цій справі в частині припинення провадження у справі щодо стягнення 85 890,95грн. основної заборгованості змінити, визначивши, що провадження в цій частині припинено на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.

5.          В іншій частині рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2006р. залишити без змін.

   Головуючий  суддя                                                       Кузьменко М.В.

Судді                                                                                Васищак І.М.

                                                                                      Палій В.М