ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 жовтня 2006 р. | № 42/710 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Кривди Д.С., |
суддів: | Жаботиної Г.В., Уліцького А.М. |
розглянувши касаційну скаргу | Корпорації “Укрінмаш” |
на постанову | від 04.05.2006 Київського апеляційного господарського суду |
у справі | №42/710 |
господарського суду | м. Києва |
за позовом | ПП “Ахал” |
до | Корпорації “Укрінмаш” |
про | стягнення 67726,56 грн. |
за участю представників сторін |
від позивача: | Макаренко Т.П., дов. |
від відповідача: | у засідання не прибули |
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство “Ахал” звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Корпорації “Укрінмаш” про стягнення 67726,56 грн. основного боргу за договором комісії №1 від 01.09.2003, а також 7000 грн. витрат по оплаті послуг адвоката.
Позов мотивовано тим, що позивач на виконання вказаного договору комісії уклав з Підприємцем Менглієвим Альмангельди контракт №01 від 11.09.2003 про реалізацію 254 тон продовольчого гороху по ціні 200 доларів США; 10.10.2003 перерахував відповідачу вартість партії гороху в сумі 50800 доларів США; проте відповідач свої зобов’язання з поставки товару виконав не в повному обсязі.
Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на відсутність у відповідача права вимагати повернення коштів, щодо непоставленої частини товару, оскільки він не є їх власником.
Рішенням від 17.01.2006 господарський суд м. Києва (суддя Паламар П.І.) позов задовольнив в частині стягнення з позивача на користь відповідача 64135 грн. безпідставно набутого майна, 5000 грн. витрат по оплаті послуг адвоката, а в решті позову відмовив, зважаючи на курс долара США стосовно гривні станом на момент розгляду справи. Рішення в частині задоволення позовних вимог мотивовано посиланням на вимоги ст. 1212 ЦК України.
Постановою від 04.05.2006 Київський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Губенко Н.М. –головуючого, Барицької Т.Л., Ропій Л.М.) рішення залишив без змін, погодившись з висновками суду першої інстанції.
Ухвалою від 27.07.2006 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій заявлені вимоги про скасування постанови суду апеляційної інстанції та відмову в задоволенні позову новим рішенням.
Скаржник 02.10.2006 звернувся до Вищого господарського суду України з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв’язку з відпусткою юриста. У судовому засіданні судова колегія вказане клопотання відхилила.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, між сторонами у справі укладено договір комісії №1 від 01.09.2003, за яким відповідач (комітент) уповноважив відповідача (комісіонера) на компенсаційній основі здійснити від свого імені експорт сільськогосподарської продукції, яка належить комітенту на праві власності по ціні не нижчій погодженої сторонами в специфікації до договору та в строки, визначені комісіонером та комітентом.
Відповідно до п. 1 специфікації до договору було погоджено здійснення на умовах цього договору реалізації на експорт гороху шліфованого в кількості 254 тони по ціні не нижчій 1060 грн. (200 дол. США) на загальну суму 269240 грн. (50800 дол. США).
Згідно з п. 4.5 договору грошові кошти, перераховані за реалізацію товару третіми особами (попередня оплата, подальша оплата) поступають на рахунок комітента через комісіонера, при цьому взаєморозрахунки з покупцем-нерезидентом комісіонер здійснює самостійно. Платіжним дорученням від 09.10.2003 позивач перерахував на рахунок відповідача 50800 дол. США.
Додатковою угодою від 10.02.2004 до специфікації №1 до договору комісії строк реалізації гороху продовольчого шліфованого колотого продовжений та встановлений наступний строк: жовтень 2003 року –квітень 2004 року.
Відповідач за актами виконаних робіт від 28.11.2003 та від 31.03.2004 передав позивачу на відправку покупцю горох в кількості 190,5 тон на суму 38100 дол. США. Решту кількість гороху у визначені договором комісії строки відповідач позивачу не передав, попередню оплату не повернув.
У зв’язку з викладеним позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення заборгованості за договором комісії в сумі 67726,56 грн.
В силу ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу способами, передбаченими ч. 2 цієї норми.
Для правильного вирішення спору необхідно встановити, яке право особи порушено, яким чином здійснено таке порушення, та на підставі цього визначити спосіб захисту певного порушеного права та правові норми, що регулюють відповідні правовідносини.
Вирішуючи даний спір, суди першої та апеляційної інстанції застосували положення п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України, згідно з яким положення глави 83 ЦК України застосовуються до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Підставами, що дають право законно отримати та зберігати майно, можуть бути юридичні факти, передбачені ст. 11 ЦК України. Відсутність правової підстави означає, що майно набуте або збережене особою поза підставою (юридичним фактом), передбаченою законом, іншим правовим актом чи правочином.
Суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи не встановили обставин, які свідчать про те, що спірні кошти були отримані відповідачем поза відповідним юридичним фактом. Навпаки, з встановлених судами обставин вбачається, що вказані кошти перераховані відповідачу позивачем як сума попередньої оплати згідно з договором комісії №1 від 01.09.2003.
Також суди не встановили обставин, які свідчать про те, що підстава, на якій спірні кошти були набуті відповідачем, на момент звернення до суду з позовом відпала, зокрема, визнання недійсним або розірвання договору комісії №1 від 01.09.2003.
Таким чином, суди, встановивши обставини виникнення спірних правовідносин між сторонами у справі у зв’язку з виконанням договору комісії №1 від 01.09.2003, тобто на договірній основі, безпідставно застосували до них положення ст. 1212 ЦК України, яка регулює окремий вид недоговірних зобов’язань.
Разом з тим, позивач при зверненні з позовом заявив вимоги про стягнення 67726,56 грн. основного боргу за договором комісії №1 від 01.09.2003; вимоги щодо повернення безпідставно набутого майна позивачем не заявлялись.
Суд апеляційної інстанції з цього приводу зазначив, що стягнуте за рішенням суду 64135 грн. безпідставно набуте майно є саме заборгованістю, яка виникла у відповідача у зв’язку з невиконанням ним умов договору комісії.
Такий висновок суду є хибним, оскільки заснований на безпідставному ототожненні понять недоговірне зобов’язання та порушення зобов’язання за договором, які мають різну правову природу.
Отже, суди першої та апеляційної інстанції вирішили спір про повернення безпідставно набутого майна, не надавши при цьому належної правової оцінки заявленим позивачем вимогам щодо стягнення заборгованості. Тобто судами не було вирішено даний спір по суті позовних вимог.
Як встановили суди першої та апеляційної інстанції, позивач на виконання договору комісії №1 від 01.09.2003 перерахував відповідачу отриману від покупця суму попередньої оплати в розмірі 50800 дол. США; а відповідач в свою чергу передав позивачу для відправки покупцю товару на суму лише 38100 дол. США. Позивач вважає, що у зв’язку з тим, що відповідач не передав решту товару у визначені договором комісії строки, у нього виникла перед позивачем заборгованість на суму 67726,56 грн.
Суд апеляційної інстанції в постанові послався на положення ст. 526 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Невиконання або неналежне виконання зобов’язання ст. 610 ЦК України визначено порушенням зобов’язання. В цьому разі настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема передбачені ст. 611 ЦК України: припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов’язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Разом з тим, стаття 16 ЦК України у п. 5 ч. 2 передбачає одним із способів захисту цивільних прав –примусове виконання обов’язку в натурі, стягнення заборгованості за договором відповідає вказаному способу захисту порушених прав.
Згідно з положенням ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Відповідно до ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Тобто укладення вказаного договору передбачає виникнення у комісіонера обов’язку щодо вчинення обумовлених договором правочинів, а у комітента за загальним правилом виникає обов’язок щодо виплати комісіонерові певної плати. Крім того, ст. 1016 ЦК України передбачає, що комітент зобов’язаний забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання обов’язку перед третьою особою. Виходячи з принципу свободи договору, сторони також мають право на власний розсуд домовлятися про виникнення у них на підставі договору інших обов’язків, які не суперечать вимогам закону.
З рішення та постанови у справі вбачається, що суди при розгляді справи належним чином не дослідили умови договору комісії №1 від 01.09.2003 щодо обсягу прав та обов’язків, які виникли у сторін за цим договором, та їх виконання сторонами. Судами взагалі не надана правова оцінка правовідносинам комісії, які виникли між сторонами.
Тобто зазначивши, що порушення прав позивача відбулося внаслідок недопоставки відповідачем певної кількості товару для відправки покупцю, суди на підставі умов укладеного між сторонами договору не встановили, який саме передбачений умовами договору обов’язок не було виконано відповідачем, а відтак і яке саме право позивача порушено. Також суди не встановили наявність чи відсутність у відповідача передбаченого договором, але невиконаного обов’язку щодо сплати позивачу суми коштів в розмірі 67726,56 грн. або повернення позивачу суми попередньої оплати в разі недопоставки товару.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Зважаючи на вищевикладене, судова колегія дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84, 105 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо правовідносин, які існують між сторонами, із застосуванням норм законодавства, що регулюють такі правовідносини.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду м. Києва від 17.01.2006 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.05.2006 у справі №42/710 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький