ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 жовтня 2006 р. | № 3/71-11/83 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Кривди Д.С., |
суддів: | Жаботиної Г.В., Уліцького А.М. |
розглянувши касаційну скаргу | ВАТ “Буський пивоварний завод” |
на постанову | від 14.06.2006 Львівського апеляційного господарського суду |
та на ухвалу | від 14.04.2006 |
у справі | №3/71-11/83 |
господарського суду | Львівської області |
за позовом | прокурора Буського району Львівської області в інтересах держави в особі Буської міської ради |
до | ВАТ “Буський пивоварний завод” |
про | звільнення та повернення самовільно зайнятої земельної ділянки |
за участю представників сторін |
від позивача: | у засідання не прибули |
від відповідача: | у засідання не прибули |
від ГПУ: | Савицька О.В., посв. |
ВСТАНОВИВ:
Прокурор Буського району Львівської області звернувся до господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Буської міської ради до ВАТ “Буський пивоварний завод” про звільнення та повернення самовільно зайнятої земельної ділянки площею 0,45 га в м. Буську по вул. Львівській, 8.
Ухвалою від 24.03.2006 господарський суд Львівської області порушив дану справу, прийнявши до розгляду вказану позовну заяву.
ВАТ “Буський пивоварний завод” звернувся до господарського суду Львівської області з зустрічним позовом до Буської міської ради про визнання права користування спірною земельною ділянкою.
Ухвалою від 14.04.2006 господарський суд Львівської області (суддя Сало І.А.) повернув зустрічну позовну заяву і додані до неї матеріали без розгляду на підставі п.п. 4, 6 ч. 1 ст. 63 ГПК України через ненадання доказів сплати державного мита та надсилання копії цієї заяви сторонам у справі.
Постановою від 14.06.2006 Львівський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Орищин Г.В. –головуючий, Бобеляка О.М., Якімець Г.Г.) ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.
Ухвалою від 19.09.2006 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій заявлено вимоги про скасування ухвали суду першої інстанції про повернення зустрічної позовної заяви та постанови суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що Декрет Кабінету Міністрів України “Про державне мито” не передбачає справляння державного мита за подачу заяв про визнання права користування земельною ділянкою. Щодо ненадання доказів надсилання копії зустрічної позовної заяви сторонам у справі відповідач послався на те, що відповідно до ст. 22 ГПК України сторони мали право ознайомитись з матеріалами справи та зняти копії документів, які в них відсутні, тобто це не є перешкодою для прийняття та розгляду зустрічної позовної заяви.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Генеральної прокуратури України, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Стаття 60 ГПК України передбачає, що відповідач має право до прийняття рішення зі спору подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов'язаний з первісним. Подання зустрічного позову провадиться за загальними правилами подання позовів.
Тобто зустрічна позовна заява повинна відповідати усім вимогам розділу VІІІ Господарського процесуального кодексу України, який регулює подання позову.
Статтею 56 ГПК України передбачений обов’язок позивача, прокурора чи його заступника при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів, якщо цих документів у сторін немає.
Документи, які підтверджують відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів, в силу п. 2 ч. 1 ст. 57 ГПК України додаються до позовної заяви.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 63 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів.
Доводи скаржника щодо права сторін знайомитися з матеріалами справи та зняти копії документів, які в них відсутні, судова колегія не приймає до уваги, оскільки надання ст. 22 ГПК України таких прав сторонам у справі не звільняє особу, яка подає позовну заяву, від обов’язку, передбаченого ст. 56 ГПК України.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України також передбачено повернення позовної заяви без розгляду в разі неподання доказів сплати державного мита у встановлених порядку та розмірі. Додання таких доказів до позовної заяви передбачено п. 3 ч. 1 ст. 57 ГПК України.
Позовні заяви, заяви про вжиття запобіжних заходів і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду за вимогами ст. 45 ГПК України оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством. Згідно з ч. 1 ст. 46 ГПК України державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.
Розміри ставок державного мита із заяв, що подаються до господарських судів, встановлений ч. 2 ст. 3 Декрету КМУ “Про державне мито”, зокрема пунктом (б) встановлено ставку 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру; із заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство, а також із заяв кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після оголошення про порушення справи про банкрутство.
Доводи скаржника, що вказана норма не передбачає справляння державного мита за подачу заяв про визнання права користування земельною ділянкою, підлягають відхиленню, оскільки така заява є позовною заявою немайнового характеру, а передбачений п. (б) ч. 2 ст. 3 Декрету КМУ “Про державне мито” перелік заяв немайнового характеру не є вичерпним.
До того ж ст. 4 вказаного Декрету, яка встановлює пільги щодо сплати державного мита стосовно певних суб’єктів або певних видів заяв та предмету спору, не передбачає звільнення від сплати державного мита при зверненні з позовною заявою про визнання права користування земельною ділянкою.
Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку про правомірність залишення без розгляду зустрічної позовної заяви через ненадання доказів сплати державного мита та надсилання копії цієї заяви сторонам у справі. Обставини надання таких доказів при зверненні з зустрічною позовною заявою скаржником у касаційній інстанції не доводились.
Крім того, відповідно до ч. 3 ГПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущенного порушення.
Отже, постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга без задоволення.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119, 11111, 11113 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.06.2006 у справі №3/71-11/83 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький