Дата документу Справа №
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-4408/2011 Головуючий у 1-й інстанції: Геєць Ю.В.
Суддя-доповідач: Кухар С.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 серпня 2011 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого - судді: Бондаря М.С.
суддів: Кухаря С.В.
Полякова О.З.
при секретарі Семенчук О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_3 до відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Запоріжжі про встановлення факту перебування на утриманні, визнання права на отримання щомісячних страхових виплат та одноразової допомоги у зв'язку з перебуванням на утриманні, -
В С Т А Н О В И Л А :
У липні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом.
Позивач суду вказала, що з 15 травня 1965 року перебувала в шлюбі із ОСОБА_4. 10 грудня 1996 року їх шлюб був розірваний. Після розірвання шлюбу у зв'язку з тим, що окремої житлової площі не було, вони продовжували жити однією родиною: господарювали, спільно відпочивали.
13 квітня 2010 року рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя був встановлений факт проживання позивачки однією сім'єю з ОСОБА_4 та право на отримання одноразової допомоги сім'ї померлого від професійного захворювання.
На даний час рішення вступило в законну силу. Відділенням Фонду винесена Постанова № 0809/2452/2452.1/2 від 03 червня 2010 року про нарахування позивачу одноразової допомоги як члену сім'ї померлого від професійного захворювання.
Згідно довідки МСЄК від 19 червня 2009 року медичною експертною комісією був встановлений причинний зв'язок між смертю ОСОБА_4 і отриманим їм професійним захворюванням.
13 грудня 2002 року позивач звільнилася з роботи в зв'язку з виходом на пенсію, і з цього моменту крім соціальної пенсії, яка була дуже мала, інших доходів не мала й перебувала на утриманні у свого чоловіка. Його заробітна плата та страхові виплати Фонду у зв'язку з втратою ним працездатності були для позивача постійним і основним джерелом існування. Позивач зазначає, що факт перебування її на утриманні у ОСОБА_4 підтверджується довідкою ВАТ „Запорізький завод феросплавів" про те, що вона разом з ним відпочивала та лікувалась по путівкам заводу у період з 1996 по 2006 рік.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 помер.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від «26»травня 2011року відмовлено в задоволенні позову.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить його скасувати, та ухвалити нове по суті позовних вимог.
Заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між усіма учасниками справи, дав їм належну правову оцінку, а також дослідив надані сторонами докази і відповідно їх оцінив. Суд першої інстанції застосував вірно норми матеріального та процесуального права та прийняв рішення, яким спір знайшов своє належне вирішення.
Судом першої інстанції установлено, що 13 квітня 2010 року рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя був встановлений факт проживання позивачки однією сім'єю з ОСОБА_4 та право на отримання одноразової допомоги сім'ї померлого від професійного захворювання.
Відділенням Фонду винесена Постанова № 0809/2452/2452.1/2 від 03 червня 2010 року про нарахування позивачу одноразової допомоги як члену сім'ї померлого від професійного захворювання на підставі вказаного рішення суду.
Згідно довідки МСЄК від 19 червня 2009 року медичною експертною комісією був встановлений причинний зв'язок між смертю ОСОБА_4 і отриманим їм професійним захворюванням.
З 13 грудня 2002 року позивач звільнилася з роботи в зв'язку з виходом на пенсію, і отримує пенсію за віком, яка на час смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, складала 556,43 грн. (а.с. 7).
ОСОБА_4 на час смерті отримував пенсію за віком в розмірі 558,14 грн. (а.с. 24), окрім цього йому нараховувались щомісячні страхові виплати в зв’язку з професійним захворюванням у розмірі 1 147,55 грн. (а.с. 45).
Статтею 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" визначений перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків у разі настання страхового випадку.
Відповідно до ст. 33 цього Закону в разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій згідно з підпунктом "д" пункту 1 частини першої статті 21 цього Закону) мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, в тому числі і жінки, які досягли 55 років.
У разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання розмір одноразової допомоги його сім’ї повинен бути не меншим за п’ятирічну заробітну плату потерпілого і, крім того, не меншим за однорічний заробіток потерпілого на кожну особу, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого (п. 7 ст. 34 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності").
Пункт 8 Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" від 31 березня 1995 року № 5 із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 15 від 25 травня 1998 року, говорить про те, що коли суд установить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання, то в такому випадку одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні.
Виходячи з принципу змагальності сторін, який розповсюджується і на справи окремого провадження, кожна сторона, а даному випадку заявник, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень (ст. ст. 10, 62 ЦПК).
На думку колегії суддів, позивач не дивлячись на те, що на час смерті ОСОБА_4 досягла віку 55 років, не довела, що її основним і постійним джерелом засобів до існування була допомога з боку ОСОБА_4 та що останній взагалі надавав їй таке утримання.
Встановлено, що позивач дійсно є непрацездатною особою за віком, протягом останніх п’яти років до дня смерті ОСОБА_4 вона отримувала пенсію за віком, розмір якої дещо перевищував рівень встановленого прожиткового мінімуму, її пенсія складала на момент смерті ОСОБА_4 556,43 грн. при прожитковому мінімумі на той час 525 грн.
Таким чином, позивач мала і має на даний час, оскільки і зараз отримує пенсію за віком, власне постійне джерело засобів для існування, її доходи є постійними та достатніми для існування, і які не є нижчими розміру прожиткового мінімуму, а значить дозволяють позивачці мати певний рівень забезпечення.
Ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано доказів того, що ОСОБА_4 надавав позивачці утримування та що це утримання було основним і постійним джерелом засобів для її існування, при наявності вказаних її своїх доходів. Та обставина, що дохід позивачки був меншим його доходів сама по собі не є підставою для задоволення позову. Тим більше, що цю різницю складали лише страхові виплати в зв’язку з професійним захворюванням ОСОБА_4 у розмірі 1 147,55 грн. і є виплатами індивідуального характеру спрямованими для компенсації втраченого здоров’я в зв’язку з професійним захворюванням.
Суд, першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову, правомірно виходив з того, що позивач не довела суду, що знаходилась на утриманні у ОСОБА_4 тому підстав для скасування чи зміни рішення колегією суддів не встановлено.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2011 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: