Справа № 2-а-4201/2011
П О С Т А Н О В А
іменем України
"13" липня 2011 р. Дніпровський районний суд м. Києва
в складі: головуючого судді Шевченко Н.М.,
при секретарі Кириловій Г.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва, Управління праці та соціального захисту населення Дніпровського району м. Києва, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про зобов’язання здійснити перерахунок та виплату основної і додаткової пенсії, здійснити виплату щорічної допомоги на оздоровлення, як особі, котра постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, -
в с т а н о в и в :
Позивач ОСОБА_1 16.05.2011 року звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва з вимогою щодо перерахунку основної державної пенсії та додаткової пенсії, мотивуючи свої вимоги тим, що йому як особі, постраждалій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії та інваліду ІІ групи від захворювання, пов’язаного із наслідками аварії на ЧАЕС, не в повному обсязі нараховується та виплачується державна і додаткова пенсії відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі - Закон України № 796-XII), а тому просить зобов’язати відповідача провести перерахунок та виплату державної і додаткової пенсії відповідно до вимог ст. ст. 50, 54 вищевказаного Закону, а саме основну пенсію в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров’ю в розмірі 75% від мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01.01.2004 року по момент винесення рішення суду з урахуванням виплачених сум, призначивши таку пенсію довічно, виплачуючи її щомісячно в подальшому, починаючи з 01.04.2011 року.
Крім того, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Дніпровського району м. Києва, Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат провести йому перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат, починаючи з 01.01.2004 року по момент винесення рішення суду з урахуванням виплачених сум, призначивши таку допомогу довічно, виплачуючи її щомісячно в подальшому, починаючи з 01.04.2011 року. Свої вимоги мотивує тим, що відповідно до положення ст. 48 Закону № 796-XII він, як особа, віднесена до І категорії, ІІ групи інвалідності, має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат, однак отримує допомогу на оздоровлення в значно нижчому розмірі ніж передбачено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Представник відповідача –Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва в судове засідання не з’явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, направив суду письмові заперечення проти позовних вимог, вважає, що виплата основної і додаткової пенсії здійснювалась відповідно до вимог чинного законодавства, просить розглянути справу у їхню відсутність.
З письмових заперечень представника відповідача Управління праці та соціального захисту населення Дніпровського району м. Києва вбачається, що проти задоволення позову заперечує, мотивуючи тим, що призначення позивачу щорічної допомоги здійснюється відповідно до діючого законодавства України, просить розглянути справу у їхню відсутність.
З письмових заперечень представника відповідача Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат вбачається, що проти задоволення позову заперечує, мотивуючи тим, що призначення позивачу щорічної допомоги на оздоровлення проводиться на підставі положення ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», просить розглянути справу у їхню відсутність.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 13.07.2011 року вирішено питання про розгляд справи в письмовому провадженні.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 13.07.2011 року позовну заяву ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва, Управління праці та соціального захисту населення Дніпровського району м. Києва, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про зобов’язання здійснити перерахунок та виплату основної і додаткової пенсії, здійснити виплату щорічної допомоги на оздоровлення, як особі, котра постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, в частині вимог за період з 01.01.2004 року по 15.11.2010 року залишено без розгляду.
Вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва і отримує пенсію, передбачену ст. 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до категорії 1, інвалідам ІІ групи, передбачену ст. 50 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, але з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України “Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету” від 03.01.2002 року № 1 та постанови Кабінету Міністрів України “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 26.07.1996 року № 831, отримує її в розмірах, передбачених вказаними постановами, а не Законом України № 796-XII.
ОСОБА_1 має статус особи, постраждалої внаслідок аварії на ЧАЕС 1 категорії, є інвалідом ІІ групи, що підтверджується копіями посвідчень, наявних в матеріалах справи та не заперечується відповідачами.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Стосовно позовних вимог щодо перерахунку та виплати недоотриманої державної та додаткової пенсії, то судом встановлено наступне.
Згідно із ст. 49 вищевказаного Закону пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Статтею 50 Закону (в редакції, що діяла до прийняття Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 року) визначено, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірах: інвалідам І групи –100 процентів мінімальної пенсії за віком; інвалідом ІІ групи –75 процентів мінімальної пенсії за віком; інвалідам ІІІ групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу –50 процентів пенсії за віком.
Законом України “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 року до вказаних статей Закону було внесено зміни: частину 4 ст. 54 Закону було змінено чотирма частинами, а ст.50 Закону було викладено в новій редакції.
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6,8-12 пункту 35,пунктів 36-100 розділу ІІ “Внесення змін до деяких законодавчих актів України” та пункту 3 розділу ІІІ “Прикінцеві положення” Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.
Відповідно до положень ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.
Статтею 150 Конституції України визначено повноваження Конституційного Суду України, до яких віднесено, зокрема: вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність); законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України. З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Стаття 152 Конституції України встановлює процедурне питання, у відповідності до якого закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визначаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Суд керується положеннями ч. 2 ст. 152 Конституції України, відповідно до вимог якої закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, рішення Конституційного Суду України не мають зворотної сили, а закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Суд приймає до уваги, зокрема, рішення Конституційного Суду України “У справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України “Про чинність Закону України “Про Рахункову палату”, офіційного тлумачення положень частини 2 статті 150 Конституції України, а також частини 2 статті 70 Закону України “Про Конституційний Суд України” стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень конституційного Суду України №15-рп/2000)”. Конституційний Суд України, зокрема, зазначає, що органи державної влади, орган Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові та службові особи, громадяни та їх об’єднання, іноземці, особи без громадянства повинні утримуватись від застосування чи використання правових актів або їх положень, визнаних неконституційними. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Конституційний суд України в мотивувальній частині зазначає, що частина 2 статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.
Прояв зазначеного правового змісту дії рішення Конституційного Суду України у часі був покладений у пункт 3 резолютивної частини цього рішення.
Таким чином, враховуючи особливість юридичних наслідків визнання неконституційним нормативно-правового акту (яка проявляється в тому, що не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність) суд вважає, що рішення Конституційного Суду України зворотної дії у часі не мають і не можуть у зв’язку з цим бути поширеними на правовідносини, які мали місце на час дії відповідної правової норми, до дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про її неконституційність.
Отже, враховуючи вищезазначене, суд вважає, що дії суб’єктів владних повноважень, які були вчинені у відповідності до вимог законів, інших правових актів або їх окремих положень, до моменту визнання останніх неконституційними, є законними і такими, що відповідають вимогам частини 2 статті 19 Конституції України.
Таким чином, право позивача на нарахування відновилось з дня прийняття рішення Конституційним Судом України по справі № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, при цьому в тому правовому режимі, якій існував до дня набрання сили змін, визнаних в подальшому неконституційними. Таким чином, нарахування підвищення має бути вчинено з дня ухвалення вищевказаного рішення Конституційного Суду України, тобто з 22 травня 2008 року, на підставі положень статей 50, 54 Закону України “Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (в редакції, що діяла до прийняття Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 року).
Відповідно до ст. 62 Закону № 796-ХІІ роз’яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов’язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб’єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.
Частиною 1 ст. 67 Закону № 796-ХІІ передбачено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Отже, Законом України № 796-ХІІ не уповноважено Кабінет Міністрів України зменшувати конкретні суми компенсацій і допомоги, змінювати розмір бази нарахувань пенсій, встановлений законом, а надано право роз’яснення порядку застосування цього Закону.
Суд не враховує твердження представника відповідача Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва, що встановлення конкретних (зменшених) сум для обчислення пенсій Кабінетом Міністрів України є виконанням норм Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, оскільки вказані дії Кабінету Міністрів України не реалізують, встановлені Законом, права та гарантії, а змінюють та корегують, встановлені цим законом права та гарантії в бік їх зменшення, чим в свою чергу, порушують його норми, оскільки статтею 71 Закону України № 796-ХІІ, де чітко встановлено, що дія положень цього Закону на може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
Таким чином суд вважає, що здійснення виплати державної пенсії згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 01.03.2002 року та виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до категорії 1 згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996р. № 831 не є правомірним, тобто таким, що відповідає нормам Законів України та Конституції України, як Основного Закону держави.
Частиною 1 ст. 33 Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначені розміри пенсії по інвалідності залежно від групи інвалідності.
Згідно до п. 4 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що в усіх випадках розмір пенсій по інвалідності, що настала внаслідок Чорнобильської катастрофи, не може бути нижчим: - по ІІ групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.
Зі змісту статей 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом.
Згідно ч. 3 ст. 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до ст. 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, у тому числі віднесеним до категорії 1. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Таким чином, для позивача, як інваліда II групи, з моменту призначення пенсії Управлінням Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особі, щодо якої встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою 1 категорії, розмір державної та додаткової пенсії повинен був розраховуватися виходячи з наведених розмірів.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги позивача щодо перерахунку та виплати недоотриманої державної та додаткової пенсій з 15.11.2010 року, відповідно до ст. 50, 54 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 01.01.2004 року, судом встановлено наступне.
Позивачу Управлінням нараховувалось, а Центром –виплачувались щорічна допомога на оздоровлення у відповідності до постанов Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.19996 та № 562 від 12.07.2005 року - по 120 грн. на рік.
Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист. годувальника. Відповідно до п.1 та п. 6 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, а також основи соціального захисту.
Позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до положень Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що підтверджується копією посвідчення, перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації та має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення згідно ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»в розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28.12.2007 року, що набрав чинності 01.01.2008 року, текст абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" було викладено в такій редакції: «Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім’ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та смерть яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та в розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».
Проте, вказані зміни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 р.
Згідно з ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, позивач має право на отримання щорічної грошової допомоги в розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії ІІ групи інвалідності.
Згідно Типового положення про Управління праці та соціального захисту населення районної, районної у м. Києві та Севастополі державної адміністрації, затвердженого постановою КМУ від 30.10.2007 року №790, Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації є структурним підрозділом Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, основним завданням якого є забезпечення у межах своїх повноважень додержання законодавства про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, згідно з п. 4.1. Положення про центр здійснює виплату соціальної допомоги, інших грошових виплат за розпорядженнями та списками, які надходять від органів праці та соціального захисту населення, також, жодним нормативно-правовим актом Центру не надано повноважень встановлювати розміри щорічної допомоги на оздоровлення.
Таким чином, Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації та Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат є належними відповідачами в даній справі.
Позивач 28.04.2011 року звернувся із заявою до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації щодо здійснення перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення
Як убачається з листа Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації направленого позивачу, розпорядженням від 29.07.2010 року відповідач призначив ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення у 2010 році у розмірі 120,00 грн.
Дане розпорядження про призначення щорічної допомоги на оздоровлення у 2010 році позивач не оскаржив.
Необхідно зазначити, що правові наслідки для позивача створює розпорядження, та рішення а не дії, внаслідок чого має місце неправильно визначений предмет спору. Розпорядження та рішення у межах спірних відносин є способом реалізації відповідачем владних управлінських функцій, як суб’єктом владних повноважень.
Враховуючи, що ухвалою суду позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровського району м. Києва, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання дій протиправними, зобов’язання здійснити виплату щорічної допомоги на оздоровлення, як особі, котра постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи в частині вимог за період з 01.01.2004 року по 15.11.2010 року про виплату щорічної допомоги на оздоровлення залишено без розгляду, а розпорядження Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації від 29.07.2010 року позивач не оскаржив, тому підстав для задоволення позовних вимог про перерахунок суми щорічної грошової допомоги на оздоровлення відсутні.
Крім того, позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідачів в майбутньому (довічно) нараховувати та виплачувати основну і додаткову пенсії та щорічну грошову допомогу на оздоровлення, а також зобов’язати відповідачів утриматись від самостійного відходу від встановленого судом порядку нарахування пенсії не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як зазначається у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Кечко проти України»про незворотність дії у часі законів та інших нормативно-правових актів, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони пом’якшують, або скасовують відповідальність особи, реалізацію особою права на отримання бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно - правових актах національного законодавства.
До спірних правовідносин застосовується закон, що діє на момент виникнення у особи відповідного права.
Цілком обґрунтована позиція законодавця свідчить про те, що в майбутньому можуть бути підвищені соціальні гарантії громадян, тому вирішення спорів на майбутнє чинним КАС України не передбачено.
Таким чином, вимоги позивача про здійснення в майбутньому задоволенню не підлягають.
Що стосується позовних вимог в частині стягнення витрат на правову допомогу, то в задоволенні таких повинно бути відмовлено з огляду на наступне.
Згідно із ст. 90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про адвокатуру»оплата допомоги адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином та юридичною особою (адвокатським об’єднанням) чи безпосередньо адвокатом. Суд може, враховуючи обсяг допомоги адвоката й витрачений ним час, зменшити розмір відшкодування цих витрат.
Оскільки Закону, про який йдеться у ст. 90 КАС України, на даний час немає, розмір компенсації з урахуванням обставин конкретної справи, визначає суд відповідно до вимог постанови КМУ від 27.04.2006 р. № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справи і порядок їх компенсації за рахунок держави». Вказаною постановою КМУ передбачений граничний розмір компенсації на правову допомогу - 40% розміру мінімальної заробітної плати за годину його роботи.
Оскільки позивачем не подано доказів на підтвердження кількості витраченого часу фахівцями в галузі права на надання правової допомоги в даній справі, суд вважає необхідним відмовити в цій частині вимог.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України судові витрати суд відносить на рахунок держави, т.я. згідно п. 18 ч. 1 ст. 4 Декрету КМУ «Про державне мито»за № 7-93 від 21.01.1993 року позивач звільнений від сплати судового збору.
На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 18, 71, 94, 99, 100, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Конституцією України, Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року, рішеннями Європейського Суду з прав людини, суд, -
п о с т а н о в и в :
Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва, Управління праці та соціального захисту населення Дніпровського району м. Києва, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про зобов’язання здійснити перерахунок та виплату основної і додаткової пенсії, здійснити виплату щорічної допомоги на оздоровлення, як особі, котра постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи –задовольнити частково.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 державну пенсію в розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи, виходячи з 75 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", взявши за основу розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 16.11.2010 року з урахуванням проведених виплат.
В решті позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського адміністративного апеляційного суду через суд першої інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
С у д д я :