Справа №22-ц-1330 2006 р. Головуючий у 1 інстанції - Фоменко І.М.
Категорія 30 Суддя-доповідач - Шевченко В.А.
РІШЕННЯ іменем України
06 вересня 2006 року м. Суми
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого - Шевченка В.А.,
судців - Білецького О.М., Хвостика С.Г.,
при секретарі - Пархоменко А.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою підприємства Сумської облспоживспілки "Житлово-експлуатаційної дільниці"
на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 липня 2006 року
у справі за позовом підприємства Сумської облспоживспілки "Житлово-експлуатаційної дільниці" до ОСОБА_1 ОСОБА_2 про виселення,
встановила:
У травні 2006 року підприємство Сумської облспоживспілки "ЖЕД" звернулося до суду з вказаним позовом, в якому зазначало, що 04 січня 2004 року з ОСОБА_1 було укладено договір оренди житлового приміщення АДРЕСА_1 строком на один рік. Пісяля закінчення цього терміну відповідачі відмовилися звільнити жиле приміщення.
Посилаючись на ці обставини, позивач просив виселити відповідачів з гуртожитку без надання іншого жилого приіщення.
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 липня 2006 року в задоволенні позову підприємства Сумської облспоживспілки "ЖЕД" відмовлено за необґрунтованістю.
В апеляційній скарзі Сумської облспоживспілки "ЖЕД", посилаючись на неповноту з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються нормами ЖК України, і що відповідно до ст. 132 цього Кодексу відповідачі не підлягають виселенню з гуртожитку.
Втім цей висновок суду є невірним, оскільки він ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.
Згідно зі ст. 129 ЖК України на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства видає громадянину спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення.
Форма такого ордеру була встановлена постановою Ради Міністрів УРСР від 03 червня 1986 року №208 «Про затвердження Примірного положення про гуртожитки» (у додатку до нього).
Крім того, жила площа в гуртожитку повинна надаватися за спільним рішенням адміністрації підприємства і профкому (ч. 2 ст. 128 ЖК України).
У 2000 році жиле приміщення відповідачам було надане без дотримання зазначених вимог закону.
Зі змісту ж укладеної між сторонами угоди від 04 січня 2004 року слідує, що між ними був укладений договір найму житла (а. с. 8).
Ордер на вселення, виданий відповідачам, є іншої форми (а. с. 7) і, який не є спеціальним ордером в розумінні положень вищезазначених статей ЖК України.
Відповідно до вказаного договору власник житла (наймодавець) передав другій стороні житло для проживання у ньому на певний строк за плату, як і передбачено ч. 1 ст. 810, ст. ст. 811-813, 820, 821 ЦК України.
Частинами 2 і 3 ст. 810 ЦК України визначено, що підстави, умови, порядок укладання та припинення договору найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, встановлюються законом.
До договору найму житла, крім найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення саме ЦК України, якщо інше не встановлено законом.
Звідси, враховуючи, що спірне житло на даний час ще не є об'єктом права державної або комунальної власності, - до спірних відносин необхідно застосовувати положення ЦК України.
Згідно з п.п. 2.6, 5.4 договору від 04 січня 2004 року він був укладений на строк до 04 січня 2005 року. Після закінчення цього строку відповідачі зобов'язані звільнити жиле приміщення.
Працівниками даного підприємства відповідачі не являються.
При невиконанні останніми свого зобов'язання щодо звільнення кімнати після закінчення дії договору (його припинення) вони, як і при розірванні договору найму житла, підлягають виселенню на підставі рішення суду, без надання іншого житла (ст. 826 ЦК України), оскільки розірвання договору теж тягне за собою припинення зобов'язань сторін (ч. 2 ст. 653 ЦК України).
За таких умов рішення суду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Згідно зі ст. 88 ЦПК України з відповідачів підлягає стягненню на користь позивача по 4 грн. 25 коп. на відшкодування витрат по оплаті судового збору і по 3 грн. 75 коп. -витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи.
Керуючись ст.ст. 303, 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ст. ст. 313, 314, 316 ЦПК України, колегія
вирішила:
Апеляційну скаргу підприємства Сумської облспоживспілки "Житлово-експлуатаційної дільниці" задовольнити.
Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 липня 2006 року в даній справі скасувати і ухвалити нове.
Позов підприємства Сумської облспоживспілки "Житлово-експлуатаційної дільниці" до ОСОБА_1ОСОБА_2 про виселення задовольнити.
Виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2 з неповнолітніми дітьми ОСОБА_3, ОСОБА_4 з АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
Стягнути з ОСОБА_1ОСОБА_2 на користь підприємства Сумської облспоживспілки Житлово-експлуатаційної дільниці по 8 грн. судових витрат.
Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.