РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.03.2008 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
Головуючого судді: Фінагєєва В.О.
при секретарі: Демченко Т.І.
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, -
ВСТАНОВИВ:
21.11.2007 року позивачі звернулися з вказаним позовом до суду та просили суд винести рішення, яким визнати відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право на користування жилим приміщенням квартирою АДРЕСА_1.
Свій позов позивачі обґрунтовують тим, що позивач ОСОБА_1 та його донька ОСОБА_2 зареєстровані та проживають у квартирі за адресою: АДРЕСА_1, яка належить йому та його донці ОСОБА_2 на праві сумісної приватної власності. 21 листопада 1992 року він одружився з ОСОБА_3, яка зареєструвалася у вищевказаній квартирі і проживала разом з нами. Від шлюбу у них є син - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням суду у 1999 році їх шлюб з ОСОБА_3 було розірвано, а 8 серпня 2005 року оформлено розірвання шлюбу в органах РАГСу. З 1999 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не проживають в квартирі, але зареєстровані за його адресою. Йому відомо, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають в м. Києві АДРЕСА_2. Ніякого зв'язку з відповідачами вони не підтримують, усі свої речі вони одразу вивезли, і з того часу не з'являлися. Комунальні послуги він оплачує самостійно. Відповідачі ніякої участі в утриманні житла не приймають та ним не користуються. Згідно ст. 71 ЖК жиле приміщення зберігається за відсутньою особою шість місяців. Будь - яких заяв до ЖЕО про те, що відповідачі будуть відсутніми за місцем реєстрації та збереження за ними права на користування за цією адресою відсутні. Стаття 72 ЖК дозволяє визнавати особу, яка відсутня понад шість місяців в займаній квартирі такою, що втратила право на користування нею.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі та просив суд його задовольнити пославшись на обставини викладені в позовній заяві.
Позивачка ОСОБА_2 до суду не з'явилася, в своїй письмовій заяві наданій суду просила суд розглядати справу у її відсутність. Позов підтримала.
Відповідачка ОСОБА_3, яка одночасно є законним представником свого малолітнього сина ОСОБА_4 в судовому засіданні позов визнала частково, не заперечувала проти задоволення позову щодо неї та просила суд відмовити в задоволенні позову щодо її сина ОСОБА_4, оскільки він також є сином позивача і не має іншого місця реєстрації.
Представники відповідача в судовому засіданні просили суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі через безпідставність вимог позивачів.
Розглянувши цивільну справу, заслухавши пояснення позивача, відповідача, представників відповідача, дослідивши надані суду докази, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість позову з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачі зареєстровані та проживають у квартирі за адресою: АДРЕСА_1, яка належить їм на праві сумісної приватної власності, що підтверджується наданим суду свідоцтвом про право власності на квартиру. Відповідно до наданої суду довідки з КП «Печерська брама» в квартирі позивачів також зареєстровані ОСОБА_3 - колишня дружина позивача та ОСОБА_4 - син позивача.
Згідно з наданого суду свідоцтва про розірвання шлюбу - шлюб позивача ОСОБА_1 та відповідачки ОСОБА_3 розірвано 22.09.2005 року.
Як пояснив позивач в своїй заяві та судовому засіданні їх шлюб був розірваний рішенням Печерського районного суду м. Києва в 1999 році і з того часу відповідачі в його квартирі не проживають. Його син ОСОБА_4 заходить до нього в гості, але з ним в квартирі не проживає.
Відповідачка ОСОБА_3 в судовому засіданні визнала зазначені позивачем факти, та суду пояснила, що з моменту розірвання їх шлюбу з позивачем вона в квартирі позивача не проживає. Вона з сином ОСОБА_4 вже вісім років проживає з своїми батьками в м. Києві АДРЕСА_2.
Крім визнання відповідачкою ОСОБА_3 факту не проживання в квартирі позивача її та сина, вказаний факт також підтверджується наданими суду актами КП «Печерська брама» від 24.01.2007 року, 15.03.2007 року, 14.09.2007 року відповідно до яких відповідачі в квартирі позивача не проживають.
Для вирішення вказаної справи суд приймає до уваги, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності позивачам.
Згідно з поясненнями сторін в судовому засіданні їх шлюб між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано рішенням Печерського районного суду м. Києва в 1999 році. На час розірвання шлюбу був діючим Кодекс про шлюб та сім'ю, статею 44 якого було визначено, що - Шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.
Як встановлено в судовому засіданні відповідачка ОСОБА_3 була членом сім'ї власника квартири, а саме дружиною ОСОБА_1 до 22.09.2005 року, тобто до моменту реєстрації розлучення в органах ЗАГСу, що підтверджується наданим суду свідоцтвом про розірвання шлюбу.
1 січня 2004 року набув чинності Цивільний Кодекс України 2003 року.
У відповідності до вимог ст. 383 ЦК України Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Частиною другою ст. 405 ЦК України встановлено, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Оскільки судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_3 з 01.01.2004 року по 22.09.2005 року, будучи членом сім'ї власника квартири не проживала в квартирі позивачів понад один рік, що визнано нею самою в судовому засіданні, суд вважає встановленим той факт, що вона втратила право користування цим житлом.
Також судом встановлено факт не проживання в квартирі позивачів понад один рік сина власника квартири ОСОБА_1 - ОСОБА_4.
Однак на думку суду позов в частині визнання його таким, що втратив право на користування жилим приміщенням задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 є сином позивача ОСОБА_1. Вказаний факт визнаний сторонами по справі та підтверджується наданим суду свідоцтвом про народження ОСОБА_4. Таким чином ОСОБА_4 був і є членом сім'ї власника квартири.
Частиною 2 ст. 176 СК України встановлено, що Права батьків та дітей на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюються законом.
А саме статею 18 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Отже судом встановлено, що ОСОБА_4, як син власника житла має право нарівні з ним користуватися цим житлом і його право на користування цим житлом, як дитини не залежить від його проживання чи не проживання в квартирі, оскільки таке не проживання відбувалось не з його волі, а тому з поважних причин.
Частиною 2 ст. 160 СК України визначено, що місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Таким чиному судом встановлено, що місце проживання малолітнього ОСОБА_4 визначено за згодою обох батьків, а саме за місцем проживання його матері, що не заперечувалось сторонами в судовому засіданні, а отже він проживав з матір'ю з поважних причин, а саме тому що так вирішили його батьки.
Однак проживання дитини з матір'ю не тягне за собою втрату права на користування житлом батька, яке надано дитині статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства».
Крім того визнання дитини такою, що втратила право на користування жилим приміщенням потягне за собою зняття дитини з реєстрації, що дасть можливість позивачам укладати договори про відчудження нерухомості, без дозволу органу опіки і піклування всупереч вимогам ст. 177 ч. 2 СК України, що не буде відповідати інтересам дитини.
Частиною 6 ст. 203 ЦК України визначено, що правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Таким чином суд приходить до висновку, що вимоги позивачів в частині визнання малолітнього ОСОБА_4 таким, що втратив право користування жилим приміщенням є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись вимогами ст.ст. 203, 383, 405 ЦК України, ст.ст. 177, 176, 160 СК України, Законом України «Про охорону дитинства», ст. 44 КпШС 1969 року, ст.ст. 209, 212-215 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Визнати відповідача ОСОБА_3 такою, що втратила право на користування жилим приміщенням квартирою АДРЕСА_1.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд протягом 10 днів з моменту його проголошення шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги протягом 20 діб з моменту подачі заяви.
Суддя: