22 вересня 2006 року                                                                              м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Шістнадцята Київська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом та визнання права власності на будинок, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - відділ громадянства, імміграції та реєстрації Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві, про усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_8, треті особи: орган опіки та піклування Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, відділ громадянства, імміграції та реєстрації Голосіївського РУ ГУ МВС України в м.Києві про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням, вселення та виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду м. Києва від 17 квітня 2006 року,                              

                               встановила:

У серпні 1999 року ОСОБА_1. звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2. про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом та визнання права власності на домоволодіння по вулиці АДРЕСА_1 в м. Києві.

        Зазначала, що в жовтні 1995 року померла її мати - ОСОБА_9., яка фактично прийняла спадщину після смерті своїх сестер ОСОБА_10. та ОСОБА_11.

ОСОБА_10. та ОСОБА_11. в свою чергу успадкували домоволодіння по вулиці АДРЕСА_1 в м. Києві після смерті ОСОБА_12., шляхом фактичного прийняття спадщини.

Посилаючись на те, що вона є спадкоємцем за законом на спірне домоволодіння, та що вона фактично прийняла спадщину після смерті матері, а відповідачці ОСОБА_2. без законних підстав видані свідоцтва про право на спадщину за законом на спірне домоволодіння, як успадковане від ОСОБА_10. та ОСОБА_11., просила визнати зазначені свідоцтва недійсними та визнати за нею право власності на домоволодіння № АДРЕСА_1 в м. Києві.

14 лютого 2001 року ОСОБА_1. звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2.,ОСОБА_5.,ОСОБА_6., ОСОБА_7. про усунення перешкод у користуванні власністю та виселення.

Зазначала,   що   відповідачі   без   її   згоди   прописалися   в   спірному

будинку, відмовляються його звільнити, чим порушують її право власності.

У лютому 2005 року ОСОБА_2., ОСОБА_5. звернулися в суд

із   зустрічним   позовом   до   ОСОБА_1.,   ОСОБА_8.   про   усунення

перешкод в користуванні жилим будинком, вселення та виселення.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2.- єдина спадкоємниця, яка успадкувала спірне домоволодіння, та що ОСОБА_1. без належного дозволу збудувала біля спірного домоволодіння інший будинок, чим порушила належне їм право власності, просили виселити ОСОБА_1. та ОСОБА_8. з будинку та зобов'язати їх не чинити перешкод в користуванні їх власністю.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 17 травня 2005 року позовні вимоги ОСОБА_1. задоволені, - їй поновлено строк позовної давності для захисту порушених прав, визнано свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 червня 1996 року за № НОМЕР_1 та від 29 червня 1996 року за № НОМЕР_2, видані Шістнадцятою Київською нотаріальною конторою недійсними; визнано за ОСОБА_1. право власності на домоволодіння №АДРЕСА_1 в м. Києві; виселено ОСОБА_2., ОСОБА_5., ОСОБА_7  ОСОБА_6. та неповнолітнього ОСОБА_6. з житлового будинку № АДРЕСА_1 в м. Києві; зобов'язано відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Голосіївського РУ ГУ MB С України в м. Києві зняти ОСОБА_2., ОСОБА_5., ОСОБА_7 та неповнолітнього ОСОБА_6. з реєстрації за вказаною адресою.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 17 квітня 2006 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, - про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1. Визнано недійсними в 1/2 частині свідоцтва про право на спадщину за законом, видані 20 червня 1996 року та 29 червня 1996 року Шістнадцятою Київською нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_2.

Визнано право на спадкування за законом на 1/2 частину від належної ОСОБА_11. 1/2 частини жилого будинку №АДРЕСА_1 в м. Києві за ОСОБА_1. та визнано право на спадкування за законом на 1/2 частину від

належної ОСОБА_10. 1/2 частини жилого будинку № АДРЕСА_1 в м. Києві за ОСОБА_1.

Виселено ОСОБА_5. ОСОБА_7, ОСОБА_6. з будинку № АДРЕСА_1 в м. Києві.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2.,ОСОБА_5., ОСОБА_7., ОСОБА_6. задоволені частково, - вселено ОСОБА_2. в будинок №АДРЕСА_1 в Києві; ОСОБА_8. виселено з будинку №АДРЕСА_1 в. Києві, в задоволенні решти зустрічних позовних вимог - відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1. ставить питання про скасування постановленого у справі рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судам норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

 ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 17 квітня 2006 року залишити без змін.

Ухвалам скарженню не підлягає.