Справа № 22-ц-2352/11 17.08.2011 17.08.2011 31.08.2011
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22 Ц- 2352/2011 р. Суддя першої інстанції: Циганок В.Г.
Категорія - 27 Суддя-доповідач апеляційної інстанції: Галущенко О.І.
У Х В А Л А
Іменем України
17 серпня 2011 р. Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого: Галущенка О.І.
суддів: Кутової Т.З.
Локтіонової О.В.
з секретарем
судового засідання: ВеличковськоюВ.С.
з участю
представників:
позивача - Наріжної К.С.
відповідачки - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за
апеляційною скаргою
ОСОБА_6 на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 09. 03. 2011 р., у справі за
позовом
ПАТ « Банк Фінанси та кредит»» ( далі – Банк) до ОСОБА_6 та ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором у солідарному порядку та за зустрічним
позовом
ОСОБА_6 до ПАТ « Банк Фінанси та кредит»» про визнання кредитного договору недійсним,
встановила:
15. 07. 2009 р. Банк звернувся з позовом до ОСОБА_6 та ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором у солідарному порядку.
Позивач зазначав, що 08.06.2007 р. з ОСОБА_6 було укладено договір кредиту № 145-kis-2007, та додаткова угода до договору від 29.04.2008 р. за умовами якого вона отримала 113.721,96 дол. США кредиту, зобов’язавшись повернути отримані кошти до 07. 06.2022 р.
За умовами цього договору вона мала щомісячними платежами відповідно до графіку погашати заборгованість перед Банком, у тому числі, здійснювати сплату частки кредиту, проценти за його користування у розмірі 15,5 % річних.
Внаслідок невиконання позичальником цих зобов’язань утворилась заборгованість, розмір якої, станом на 03. 06. 2009 р., складав 111182,33 дол. США, а на 08. 07. 2009 р. -114346,01 дол. США
Посилаючись на наявність цієї заборгованості та солідарну відповідальність ОСОБА_8, який за договором поруки від 19.03.2008 р. зобов’язався забезпечити виконання кредитного договору, позивач просив про задоволення позову та відшкодування збитків у солідарному порядку.
Банк, крім того, вимагав звернути стягнення на предмети іпотеки, якими відповідно до договорів іпотеки від 08.06.2007 р. та договору про внесення змін від 15.03.2008 р. є житловий будинок №12 по вул. Островського та житловий будинок №118 по вул. Фонтанній м. Миколаєва.
29.01.2010 р. відповідачка звернулася з зустрічним позовом до Банку про визнання кредитного договору з додатковою угодою недійсними.
При цьому відповідачка посилалася на введення в оману при виборі виду валюти кредиту, нечесну підприємницьку практику та на невідповідність кредитного договору вимогам закону щодо здійснення розрахунків лише в національній валюті.
В подальшому, ухвалою суду від 16.04.20011 р. позовні вимоги в частині звернення стягнення на предмети іпотеки, на підставі відповідної заяви позивача залишені без розгляду.
Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 09. 03. 2011 р. постановлено про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідачів у солідарному порядку на користь Банку 919.308 грн. 74 коп. в рахунок заборгованості за тілом кредиту, відсотків за користування кредитом та пені за прострочення виконання зобов’язань.
Цим же рішенням постановлено про стягнення з боржників 1820 грн. у відшкодування судових витрат Банку.
В задоволенні зустрічного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі боржниця ставить питання про скасування рішення та повернення справи на новий розгляд, посилаючись на необгрунтованість висновків суду щодо дійсності укладеної кредитної угоди, на підставі якої у неї виникли кредитні зобов’язання та неналежну оцінку доказів, якими підтверджується її недійсність.
Перевіряючи законність та обгрунтованість рішення в межах оскарження, передбачених ст. 303 ЦПК України, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з таких підстав.
Грошові зобов’язання, відповідно до вимог ст. 526 ЦК України мають виконуватися належним чином.
В разі порушення зобов’язання наступають наслідки, визначені ст. 611 ЦК та умовами договору.
Зокрема, кредитор має вимагати відшкодування збитків та сплати пені або штрафу відповідно до умов договору.
Відповідно до вимог ст. 553-554 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником свого грошового зобов’язання.
У разі невиконання боржником зазначеного зобов’язання він сам та його поручитель відповідають пред кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не передбачена додаткова ( субсидіарна відповідальність) поручителя.
З матеріалів справи вбачається, що 08.06.2007 р. з ОСОБА_6 було укладено договір кредиту № 145-kis-2007, та додаткова угода до договору від 29.04.2008 р. за умовами якого вона отримала 113.721,96 дол. США кредиту, зобов’язавшись повернути отримані кошти до 07. 06.2022 р.
За умовами цього договору вона мала щомісячними платежами відповідно до графіку погашати заборгованість перед Банком, у тому числі, здійснювати сплату частки кредиту, проценти за його користування у розмірі 15,5 % річних.
При цьому, із змісту договору поруки ( а.с.- 09) вбачається, що сторони умовились про солідарну відповідальність поручителя перед Банком за погашення боргу ОСОБА_6
Внаслідок невиконання позичальником своїх зобов’язань утворилась заборгованість, розмір якої, станом на 08. 07. 2009 р., складав 114346,01 дол. США, що у гривневому еквіваленті складає 919 308 грн. 74 коп.
Зазначене, відповідно до приписів ст. ст. 526, 611, 612, 614, 625, 651, 1054 ЦК та вимог п. п. 3.4; 6.1 кредитного договору є підставою для покладення на позичальницю зобов’язання щодо дострокового повернення кредиту зі сплатою нарахованих процентів, пені та інших винагород, передбачених договором.
Встановивши факт невиконання боржницею умов договору щодо своєчасного повернення кредиту та процентів за користування ним, суд обгрунтовано, поклав на неї та поручителя солідарний обов’язок з відшкодування Банку завданих збитків.
Вирішуючи спір в частині зустрічних позовних вимог про визнання кредитного дговору недійсним суд обґрунтовано виходив з того, що відповідно до ст. 638 ЦК, дійсним є договір, який відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, а сторони при його укладенні в належній формі досягли згоди з усіх істотних його умов.
При цьому, згідно з положеннями ст. 627 ЦК, сторони є вільними у визначенні умов договору з урахуванням вимог зазначеного Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що при укладенні кредитного дговору позивачка була вільною у виборі фінансової установи, умов отримання кредиту та вибору валюти договору.
При цьому сторони домовились, про правові наслідки зміни вартості кредитних ресурсів внаслідок зміни курсу доллара США до гривні., що передбачено п.п. 3.4 та 4.6 Договору.
Саме на таких умовах позивачка отримала кредитні кошти та використала їх на свій розсуд.
В матеріалах справи відсутні докази того, що наведені умови зазначеного договору, його форма та порядок укладення суперечать положенням цього Кодексу, або іншим актам цивільного законодавства, що волевиявлення позичальника було обмеженим та не відповідало його внутрішній волі
Зазначене свідчить про відповідність кредитного договору вимогам ст. 203 ЦК України та відсутність правових підстав для визнання цього правочину недійсним.
Посилання відповідача на порушення кредитором положень Закону України «Про захист прав споживачів», якими обумовлено порядок та умови укладання договорів про споживчий кредит, є безпідставними, оскільки позичальником не надано доказів того, що вона в рамках процедур, передбачених цим законом, оспорювала умови договору до його підписання та укладення.
Після укладення договору, у спорах що виникли з кредитних правовідносин, підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу та спеціальне законодавство в системі кредитування.
Вирішуючи спір, суд належним чином врахував ці обставини та вимоги і прийшов обґрунтованого наданими доказами висновку про відсутність підстав для визнання оскаржуваних правочинів недійсними.
При цьому, суд враховував наявність доказів того, що позивачка перед укладенням договору та отриманням кредитних коштів отримала усю необхідну інформацію, яка була достатньою для формування свідомого вибору та вільного волевиявлення при укладенні оскаржуваних правочинів.
Діюче кредитне законодавство не забороняє надання Банками валютних кредитів, за умов отримання відповідної ліцензії.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року (далі – Декрет).
Статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановленим договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується.
Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Банк отримав банківську ліценцію № 28 та письмовий дозвіл № 28-2 від 17 липня 2007 року з додатком № 28-2 від 17 липня 2007 року, видані йому Національним Банком України, на право здійснення валютних операцій, зокрема на укладення кредитного договору в іноземній валюті, без отримання індивідуальної ліценції (а.с.42-44).
За змістом п.2 ст.5 Декрету та п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене постановою Правління НБУ № 275 від 17 липня 2001 року та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 21 серпня 2001 року за № 730/5921 (а також за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування валютних операцій) єдиною правою підставою для здійснення кредитування банками в іноземній валюті є наявність у банку генеральної ліценції на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку.
Встановлене свідчить про те, що умова договору про видачу кредиту та його повернення в іноземній валюті не суперечить діючому законодавству, а відповідно і не може бути підставою для визнання кредитного договору недійсним.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення районного суду, ухваленого з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги про те, що Банк не мав законних підстав для здійснення кредитування в іноземній валюті за відсутності індивідуальної ліцензії не можуть бути враховані при перегляді рішення, оскільки ні Закон України «Про банки та банківську діяльність» ні інші підзаконні акти в сфері банківської діяльності не обумовлюють необхідність отримання уповноваженими банками індивідуальної ліцензії на видачу кредиту в іноземній валюті.
Доводи апеляційної скарги щодо неправомірності відмови у наданні відстрочки з сплати відсотків, також не можуть бути враховані при перегляді рішення, оскільки сторони не домовлялися про умови та порядок надання відстрочки з виконання кредитних зобов’язань.
При цьому, зі змісту позовної заяви вбачається, що підставою позову являється, пов’язане зі світовою фінансовою кризою, підвищення курсу долара США, що робить договір для позичальниці збитковим та позбавляє її того, на що вона розраховувала при його укладенні.
Зазначені обставини, відповідно до положень ст.652 ЦК України, можуть бути підставою для зміни чи розірвання кредитного договору, але позивачка таких вимог у судовому засіданні не заявляла і вони не були предметом позову.
Встановлене не дає підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314-315 ЦПК України, колегія
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 – відхилити, а рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 09. 03. 2011 р. –залишити без зміни.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але з цього часу на протязі двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий: О.І. Галущенко
Судді: Т.З. Кутова О.В.Локтіонова