Справа №  2-272-11

            Р І Ш Е Н Н Я  

                   І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

        12 січня 2011 року Київський районний суд м. Донецька у складі:

головуючого судді:  Чудопалової С.В.

при секретарі: Трішиній О.В., Маркові Д.Г.

позивача- Байрачного О.П.

представника позивача -ОСОБА_1

відповідача- ОСОБА_4

адвоката -ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування частини квартири, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач  звернувся до суду з позовом про визнання недійним договору дарування частини квартири АДРЕСА_1, укладений 11.07.2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4. В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне. 24.04.2006 року між ним, як співвласником квартири, та іншим співвласником –ОСОБА_5, було укладено угоду, згідно якої позивач зобов’язався  за свої кошти здійснити капітальний ремонт квартири, а ОСОБА_5 зобов’язалась погасити частку суми грошових його витрат шляхом зменшення своєї частки в натурі у спільній сумісній власності. 15 травня 2006 р. позивач уклав з підрядною організацією договір на капітальний ремонт квартири №146 КС вартість якого складає 29432,40 грн. Зазначений договір було узгоджено з ОСОБА_5. Роботи по ремонту квартири були виконані 28.07.2006 р., однак ОСОБА_5 своїх зобов’язань за угодою від 24.04.2006 р. не виконала. Вважає, що договір дарування укладений із порушенням норм чинного законодавства, оскільки при укладенні договору дарування ОСОБА_5 не погодила даний договір з позивачем та що ОСОБА_5 при укладанні договору дарування помилялась щодо обставин, які мають істотне значення, оскільки даний правочин порушив права та обов’язки сторін та при визначенні розміру частки квартири що дарувалась, була допущена помилка, яка значно знизила її цінність та використання за цільовим призначенням. Також позивач посилається на те, що він має право на збільшення частки у квартирі на підставі ч. 3 ст. 357 ЦК України. Вважає , що пункт 6 договору дарування щодо відсутності укладених договорів про відчуження предмету дарування, не відповідає дійсності, тому що угода від 24.04.2006 р. є такою, що пов’язана з відсудженням, оскільки відповідно до її умов у разі виділу в натурі часток кожного із співвласників в квартири, передбачалось, що позивач повинен отримати більшу долю у квартирі, тобто з урахуванням свого грошового внеску в ремонт квартири.

Позивач вважає, що ОСОБА_5 при укладанні договору дарування помилялась щодо обставин, які мають істотне значення, скільки даний правочин порушив права та обов’язки сторін та при визначенні розміру частки квартири що дарувалась, була допущена помилка, яка значно знизила її цінність та використання за цільовим призначенням. Також позивач посилається на те, що він має право на збільшення частки у квартирі на підставі ч. 3 ст. 357 ЦК України. Позивач вважає, що пункт 2 договору дарування містить помилку щодо розміру загальної площі квартири, оскільки за даними технічного паспорту вона складає 56, 2 кв.м., а ні 62,9 кв.м.; у пункті 4 договору дарування зазначена неправильна сума вартості квартири, оскільки вона не відповідає свідоцтву про право власності на житло. Просить суд  визнати договір дарування квартири недійсним, оскільки він укладений з порушенням вимог ст. 41, 68 Конституції України, ст..ст. 13, 203, 215, 229, 357 ЦК України.

В судовому засідання позивач та його представник  позовні вимоги підтримали, надали суду пояснення тотожні викладеним у позові, та пояснили що ОСОБА_5 була  бабусею позивача,  у квартирі він не проживає, долі у квартирі були визначені рішенням суду. Про укладення договору дарування йому стало відомо після смерті ОСОБА_5, яка за здійснений ремонт з ним не розрахувалась та його частку у квартирі не збільшила; ремонт у квартирі він здійснював не з корисних мотивів, а з метою поліпшення умов проживання ОСОБА_5; ремонт у квартирі був здійснений ТОВ «Компанія Селіон», яка закінчила роботи 28.07.2006 р.. З ОСОБА_5 у нього була домовленість, що вартість ремонту йому буде компенсована збільшенням його частки або грошами. Після смерті ОСОБА_5 він до нотаріальної контори з вимогами щодо зобов’язань померлої не звертався. У 2010 році звертався з позовом до суду до ОСОБА_4 про стягнення вартості ремонту, однак за його заявою позов залишено без розгляду. Просив суд  визнати договір дарування  недійсним,  оскільки вважає, що під час  підписання договору дарування мала місце помилка.

Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнав та  пояснив, що його мати ОСОБА_5  11.07.2009 року подарувала йому 2/3 частини квартири, при укладенні договору дарування права іншого співвласника –позивача порушено не було, частки співвласників були визначені судовим рішенням. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. Також зазначив, що позивач у справі про визначення часток у спільній власності, вже пред’являв позовні вимоги до ОСОБА_5 про збільшення своєї частки у квартирі за рахунок здійсненого ремонту, посилався на те, що ремонт було здійснено його силами та будівельні матеріали він покупав за готівку, що підтверджував товарними чеками та накладними. При розгляді цієї цивільної справи ОСОБА_5 подавала до суду письмову заяву про те, що ніяких угод вона не підписувала та ремонт здійснювала за свої кошти. Рішенням суду від  12.03.2009 р., яке набрало законної чинності, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 щодо збільшення його частки у квартирі, було відмовлено. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

        Суд, заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, прийшов до висновку, що задоволенні позову ОСОБА_3 необхідно відмовити з наступних підстав.

        Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.  

         25.10.1993 року Підприємством комунального обслуговування Донецького орендного заводу «Тошмаш»було видано Свідоцтво про право власності на житло № 277, відповідно до якого квартира за АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 (а.с. 22).

          Рішенням Київського районного суду міста Донецька від  12.03.2009 року, яке набрало законної чинності, визначені ідеальні частки в праві спільної сумісної власності на квартиру у розмірі 1/3 за кожним із співвласників. Також зазначеним рішенням  за ОСОБА_5 визнано право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 на 1/3 частину квартири та  ОСОБА_3 було відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо збільшення його частки в квартирі (а.с.12-15).

         Таким чином, відповідно судового рішення ОСОБА_5 належало на праві спільної часткової власності 2/3 частки квартири.

         11 липня 2009 року ОСОБА_5 подарувала 2/3 частини квартири  АДРЕСА_1 ОСОБА_4. Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_7 (запис у реєстрі № 913), та зареєстрований в БТІ м. Донецька 27.07.2009р. (а.с.16-19).

         ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 07.12.2009р.

         Відповідно до ч. 1 т. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3,5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

         Відповідно до частини 1 статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.   

Згідно п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.   

Отже, предметом доказуванні в суді є те, що помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Частиною 1 статті 717 ЦК встановлено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.  

Згідно статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.   

Суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що при укладенні договору дарування  ОСОБА_5 помилялась щодо розміру належної їй частки у спільній частковій власності, оскільки належна їй частка у квартирі у розмірі 2/3 визначена рішенням Київського районного суду міста Донецька від 12.03.2009 р, не скасовано та не змінено.  На момент укладення договору дарування частки співвласників ОСОБА_5 та позивача у спільній частковій власності на квартиру змінено не було та ніким не оспорювалось  .

Сам дарувальник за життя не звертався до суду з відповідним позовом та не заперечував про дійсності правочину, проти чого не заперечує позивач.

Суд не приймає до уваги доводи позивача стосовно того, що при укладенні договору дарування  не погодила його із позивачем, оскільки вони не відповідають приписам закону.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При укладанні одним із співвласників договору дарування своєї частки у спільній частковій власності,  отримання згоди інших співвласників законодавство не вимагає.

          Щодо доводів позивача про невідповідність п. 2 та п. 4 договору дарування стосовно загальної площі квартири та інвентаризаційної вартості квартири, то судом встановлено, що зазначені умови договору відповідають даним наведеним у Технічному паспорті  на квартиру складеному станом на 03.07.2009 р.

Отже, позивачем не доведено суду,  що ОСОБА_5  помилась щодо істотних обставин правочину під час укладання договору дарування. Позовні вимоги ґрунтуються на припущеннях і не підлягають задоволенню.

          Керуючись ст.ст.57-60, 212-215 ЦПК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" ст. ст. 215, 229 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В  :

У задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування 2/3 частини квартири  АДРЕСА_1, посвідченого 11.07.2009 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_7 -  відмовити.

          Рішення може бути оскаржене  в Апеляційний суд Донецької області через Київський районний суд м. Донецька  шляхом подачі в 10- денний строк апеляційної скарги.

           Суддя