АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22- 4745 Головуючий у 1 інстанції
2006 р. Стратій Є.В.
Суддя-доповідач: Спас О.В.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"15 " серпня 2006 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду
Запорізької області у складі: головуючого Савченко О.В.
суддів: Спас О.В.
Бондаря М.С. при секретарі Бабенко Т.І. за участю позивача ОСОБА_1. його представників ОСОБА_2., ОСОБА_3. представника ВАТ „АвтоЗАЗ" Івасенко Т.Я. представників Відділення виконавчої дирекції Фонду Соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Запоріжжі Святюк М.В., Золотко О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Відділення виконавчої дирекції Фонду Соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Запоріжжі
на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30 травня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства „АвтоЗАЗ", Відділення виконавчої дирекції Фонду Соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Запоріжжі про зміну розміру відшкодування втраченого заробітку
ВСТАНОВИЛА:
23 серпня 2000 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства „АвтоЗАЗ" (далі - ВАТ „АвтоЗАЗ") в якому посилаючись на ті обставини, що під час роботі у відповідача у 1984 році зазнав виробничої травми і з 1988 року ЛТЕК встановила йому 30% втрати професійної працездатності пожиттєво, проте відповідач належним чином не відшкодовує заподіяну шкоду. Просив стягнути на його користь доплати до сум відшкодування з жовтня 1998 року по вересень 2000 року у
розмірі 1195,20грн., а з 1 вересня 2000 року відшкодовувати йому щомісячно по 183,40грн.
13 лютого 2006 року ОСОБА_1. змінив позовні вимоги та виклав їх наступним чином. В зв'язку з тим, що ВАТ „АвтоЗАЗ" у жовтні 1998 року підвищив заробітну плату на підприємстві на 40%, але не перерахував належну йому суму щомісячного відшкодування, яка мала складати не 130,26грн, а 182,36грн., йому за період з 1 жовтня 1998 року до 01 червня 2001 року (дати передачі його справи до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Запоріжжі (далі - Фонд), коли Фонд прийняв на себе обов'язок з виплати цих сум) недоплачено 1667,20грн., які він просив стягнути з ВАТ „АвтоЗАЗ".
Оскільки Фонд відмовив йому у виплаті відшкодування з розрахунку 182,36грн., то він вважає, що за період з 01 червня 2001 року до лютого 2006 року Фонд має відшкодувати йому недоплачену суму 4264грн.
В зв'язку зі знеціненням сум за рахунок підвищення цін на споживчі товари та послуги просив стягнути з ВАТ „АвтоЗАЗ" за період з 01 жовтня 1998 року по вересень 2005 року 1818,33 грн.
Просив також:
встановити розмір щомісячного відшкодування втраченого заробітку з 01 жовтня 1998 року у сумі 182,36грн.;
встановити на 05 липня 2001 року - дату передачі справи до Фонду, базову суму відшкодування в сумі 182,36грн.;
встановити розмір щомісячного відшкодування втраченого заробітку по Фонду з 01 березня 2002 року 217,56грн., з 01 березня 2003 року 257,15грн., з 01 березня 2004 року 296,24грн., з 01 березня 2005 року 366,74грн.;
Окрім того, виходячи з системного характеру правопорушення на протязі 7 років, глибини його фізичних та душевних страждань, значного погіршення здоров'я просив стягнути з ВАТ „АвтоЗАЗ" 30000грн. на відшкодування моральної шкоди.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від ЗО травня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1. задоволені повністю в частині стягнення з Фонду та ВАТ „АвтоЗАЗ" сум, що випливають зі збільшення розміру щомісячного відшкодування до 182,36грн. з жовтня 1998 року. Частково задоволено позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди та стягнуто з ВАТ „АвтоЗАЗ" на користь ОСОБА_1. 15000грн.
Окрім цього, встановлено ОСОБА_1. загальний розмір компенсації у зв'язку з недоплатою та підвищенням цін на споживчі товари і послуги в термін з 01 жовтня 1998 року по липень 2005 року включно в сумі 5080,28грн.
Не погодившись з рішенням суду Фонд подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та просить рішення скасувати і відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши в засіданні апеляційного суду обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Згідно ч. З ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
За змістом ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, або змінити рішення.
Відповідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Як вбачається з матеріалів справи позивач працював в ВО „АвтоЗАЗ" і у 1984 році зазнав травмування на виробництві в зв'язку з втратив 30% професійної працездатності безстроково і до червня 2001 року отримував від ВАТ „АвтоЗАЗ" щомісячні виплати на відшкодування втраченого заробітку, а з червня 2001 року такі виплати здійснює Фонд.
Доводи апеляційної скарги Фонду відносно того, що підвищення заробітної плати на підприємстві не відбувалося, а тому всі позовні вимоги, які з цього випливають, є безпідставними, спростовуються наявними у справі доказами, яким суд першої інстанції дав правильну оцінку.
Так, у справі міститься наказ № НОМЕР_1 від 02 жовтня 1998 року про підвищення заробітної плати на 40% на підставі рішення правління ВАТ „АвтоЗАЗ" № НОМЕР_2 від 25 вересня 1998 року (а.с. 15), який суд першої інстанції обґрунтовано визнав належним доказом позовних вимог ОСОБА_1.
Виходячи з цього суд першої інстанції правильно і всебічно дослідив обставини справи, вірно вирахував суми, які підлягають стягненню з ВАТ „АвтоЗАЗ" та Фонду на користь позивача.
В цій частині оскаржуване рішення є законним, обґрунтованим та таким, що постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
В частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1. про відшкодування моральної шкоди та стягнення за ВАТ „АвтоЗАЗ" на його користь 15000грн. рішення суду є таким, що постановлене з порушенням вимог матеріального права і підлягає скасуванню з одночасною відмовою в задоволенні цих вимог.
До такого висновку колегія суддів приходить з наступних підстав.
Свої позовні вимоги в цій частині позивач грунтує на ст. 1166 ЦК України, що в засіданні апеляційного суду додатково підтвердили його представники. Підставами, якими позивач мотивує свої вимоги, полягають в тому, що він не отримував вчасно гроші і не міг лікуватися, через що стан його здоров'я погіршився, що він на протязі декілька років страждає,
захищаючи свої права в суді, що ним втрачені нормальні життєві стосунки і потребуються додаткові зусилля для організації свого життя.
Такі вимоги не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи. Позивач не надав доказів наявності заподіяння йому моральної шкоди, а, відповідно, відсутні докази протиправності дій відповідача та його вини. Не вбачається і причинний зв'язок між стражданнями позивача і діями відповідача.
За встановлених обставин не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1. про стягнення з ВАТ „АвтоЗАЗ" 30000грн. на відшкодування моральної шкоди.
Також, слід виключити з резолютивної частини рішення абзац шостий про встановлення ОСОБА_1 загального розміру компенсації у зв'язку з недоплатою та підвищенням цін на споживчі товари та послуги за термін з 01 жовтня 1998 року по липень 2005 року включно у сумі 5080,28грн., оскільки цієї вимоги не містив позов ОСОБА_1. (а.с. 131) і, відповідно, вона не розглядалася судом першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 209, 218, 307, 308, 309, 313-317 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду Соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Запоріжжі задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від ЗО травня 2006 року по цій справі змінити.
В частині відшкодування моральної шкоди з ВАТ „АвтоЗАЗ"
ОСОБА_1 в позовних вимогах відмовити.
Виключити з резолютивної частини рішення суду абзац шостий про встановлення ОСОБА_1 загального розміру компенсації у зв'язку з недоплатою та підвищенням цін на споживчі товари та послуги за термін з 01 жовтня 1998 року по липень 2005 року включно у сумі 5080,28грн.
В інший частині оскаржуване рішення залишити без змін. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.