Справа  № 2-а-681/11

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

08.07.2011 року                                                                              м. Ужгород

          Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі

головуючого                               - судді  Деметрадзе Т.Р.,

при секретарі                                           Секереш О.В..

з участю прокурора                                Тацюн С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород адміністративну справу за позовом Виконавчого комітету Ужгородської міської ради до Ужгородської міської ради, треті особи комунальне підприємство «Виробниче управління водопровідно-каналізаціного господарства міста Ужгород», ТОВ «Чиста Вода-Ізюм», з участю прокурора міста Ужгорода про визнання протиправним рішення Ужгородської міської ради,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, виконавчий комітет Ужгородської міської ради звернувся у суд з адміністративним позовом до Ужгородської міської ради, треті особи комунальне підприємство «Виробниче управління водопровідно-каналізаціного господарства міста Ужгород», ТОВ «Чиста Вода-Ізюм», про визнання протиправним рішення Ужгородської міської ради від 02.11.2010 року № 1646 «Про визнання переможця концесійного конкурсу». Вказав, що п. 1 даного рішення визнано переможцем концесійного конкурсу по об’єкту права комунальної власності територіальної громади міста Ужгорода КП «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгород» - ТОВ «Чиста Вода –Ізюм». Вважає оскаржуване рішення протиправним, оскільки ТОВ «Чиста Вода –Ізюм»не підтвердило відповідність своїх Конкурсних пропозицій претендента кваліфікаційним та іншим вимогам Концесієдавця, у зв’язку з чим його конкурсна пропозиція мала бути відхилена, а останнє недопущене до проведення конкурсу. Зазначає, що Ужгородська міська рада у п. 2 Рішення уповноважила Комунальне підприємство «Виробниче управління водопровідно-каналізаціного господарства міста Ужгород»виступати концесієдавцем по передачі в концесію об’єктів комунальної власності м. Ужгорода неправомірно, оскільки повинна була виступати концесієдавцем виключно вона сама.

Просила визнати протиправним рішення Ужгородської міської ради від 02.11.2010 року            № 1646 «Про визнання переможця концесійного конкурсу».  

Під час розгляду справи представник позивача подав заяву про збільшення позовних вимог за якою просить скасувати та визнати протиправним оскаржуване рішення.

В судовому засіданні представник позивача збільшені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, в обґрунтування навів обставини викладені в позовній заяві. Просить позов задовольнити.          Представник відповідача, в судовому засіданні, позовні вимоги визнала та не заперечує проти задоволення позову.

В судовому засіданні представник третьої особи КП «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгород»проти задоволення позову не заперечила.

Представник третьої особи ТОВ «Чиста Вода-Ізюм»заперечив проти адміністративного позову, посилаючись на те, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскаржуване рішення прийнято у відповідності до вимог законодавства. Вказує, що відповідно до п. 8.4. Конкурсної документації не передбачено обов’язку концесієдавця відхилити пропозицію претендента, ним лише визначено умову за наявності якої концесієдавець відхиляє пропозицію претендента. Причому такими умовами є відмова претендента від надання підтвердження інформації щодо його відповідності кваліфікаційним вимогам за відповідним запитом. Зазначив, що концесієдавець –орган виконавчої  влади або відповідний орган місцевого самоврядування, уповноважений Кабінетом Міністрів України чи органами місцевого самоврядування на укладення концесійного договору. Крім цього, відмітив, що дане рішення на сьогоднішній день реалізоване про що свідчить настання юридичних наслідків у вигляді укладання концесійного договору від 04.11.2010 року, сторонами якого виконано відповідні умови. Просить у його задоволенні відмовити.   

Заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких грунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази по справі, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що 2 листопада 2010 року Ужгородська міська рада прийняла рішення № 1646 «Про визнання переможця концесійного конкурсу», відповідно до якого: визнано переможцем концесійного конкурсу по об’єкту права комунальної власності територіальної громади міста Ужгорода КП «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгород»- ТОВ «Чиста Вода –Ізюм»; зобов’язано Департамент міського господарства Ужгородської міської ради укласти концесійний договір відповідно до умов конкурсу та конкурсної пропозиції ТОВ «Чиста Вода –Ізюм», та директора КП «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгород»передати об’єкт концесії по Акту приймання –передачі.

В подальшому рішенням Ужгородської міської ради № 1648 від 04.11.2010 року внесено зміни до рішення № 1646 «Про визнання переможця концесійного конкурсу»від 02.11.2010 року, а саме абз. 1 п. 2 викладено в такій редакції: «Уповноважити Комунальне підприємство «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгород»у особі директора ОСОБА_1 укласти з ТОВ «Чиста Вода –Ізюм»концесійний договір відповідно до умов конкурсу та конкурсної пропозиції…»

Разом з цим, абзац 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про концесії»визначає, що концесія –це надання  з  метою  задоволення громадських потреб уповноваженим  органом  виконавчої  влади  чи  органом   місцевого самоврядування  на  підставі  концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб’єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії (строкове платне володіння), за  умови взяття суб'єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов'язань по створенню (будівництву) та (або) управлінню (експлуатації) об'єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику, а відповідно до абзацу 6 ч. 1 ст. 1 цього ж Закону, концесієдавець –це орган виконавчої влади (щодо майна державної власності) або відповідний орган місцевого самоврядування (щодо майна комунальної власності),  уповноважений   відповідно Кабінетом Міністрів   України   чи   органами  місцевого  самоврядування  на укладення концесійного договору.

Згідно вимог ч. 1 ст. 7 Закону України «Про концесії», організація і проведення концесійного   конкурсу здійснюється концесієдавцем. Концесієдавець, по між іншим, приймає рішення  про  допущення (недопущення) претендентів до участі у концесійному конкурсі з обґрунтуванням причини відмови; повідомляє претендентів про допущення (недопущення) до участі у концесійному конкурсі.

Абзацом 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»встановлено, що представницьким органом місцевого самоврядування є виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади  і приймати від її імені рішення.

Частинами 1 та 2 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»визначено вичерпний перелік органів місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські, районні та обласні ради.

Відповідно до пункту 30 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної міської ради вирішуються питання про надання в концесію об’єктів права комунальної власності.

З аналізу зазначених норм закону, вбачається, що концесієдавцем при передачі в концесію комунального майна територіальної громади міста Ужгорода та при укладенні концесійного договору могла виступати виключно Ужгородська міська рада, а тому, її повноваження, щодо укладення концесійного договору відповідно до умов конкурсу та конкурсної пропозиції ТОВ «Чиста Вода –Ізюм»не могли бути делеговані КП «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгород».

Отже, делегуючи свої повноваження КП «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгород», Ужгородська міська рада, прийняла рішення всупереч вимог закону, а тому рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Частиною 2 ст. 51 КАС України, передбачено, що крім прав та обов’язків, визначених у статті 49 КАС України, відповідач має право визнати адміністративний позов повністю або частково, подати заперечення проти адміністративного позову, а згідно ст. 112 цього ж Кодексу позивач може відмовитися від адміністративного позову повністю або частково, а відповідач - визнати адміністративний позов повністю або частково. У разі повного визнання відповідачем адміністративного позову і прийняття його судом приймається постанова суду про задоволення адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене та враховуючи факт повного визнання представниками відповідача та третьої особи - КП «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгород»позовних вимог, яке прийняте судом, адміністративний позов Ужгородської міської ради підлягає до задоволення.

На підставі викладеного, відповідно до ст. 19 Конституції України, ст. ст. 1, 10, 26, 31 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст.ст. 1, 7 Закону України «Про концесії» керуючись        ст. ст. 11, 86, 160-163 КАС України,

                                                                 П О С Т А Н О В И В :

              Позов  задовольнити.

         Визнати протиправним та скасувати  рішення   Ужгородської міської ради №1646 від 02.11.2010 року «Про визнання переможця консеційного конкурсу».     

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

          Суддя                                                                                                              Т.Р. Деметрадзе