№ 2-2304/2011

ЯЛТИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД

А В Т О Н О М Н О Ї   Р Е С П У Б Л І К И   К Р И М

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

3 серпня 2011 року                                                  Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого – судді         БІЛЮНАСА В.Ю.,

при секретарі             АРІСТОВІЙ І.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Ялта цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Лівадійської селищної ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом,

в с т а н о в и в :

    ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогами про визнання в порядку спадкування за законом права власності ОСОБА_1 на 2/5 частки, ОСОБА_2 на 1/5 частку, ОСОБА_3 на 1/5 частку та ОСОБА_4 на 1/5 частку об’єкта незавершеного будівництва – побутового комплексу (кафе, баня), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (в районі колишнього тарного складу Ялтинського плодовочкомбінату), будівництво якого здійснювалося ОСОБА_5 на підставі рішення виконавчого комітету Лівадійської селищної ради від 23 червня 2006 року № 148 та дозволу інспекції державного архітектурно-будівельного контролю управління головного архітектора Ялтинської міської ради від 6 вересня 2006 року на земельній ділянці площею 0,05 га, яку було надано ОСОБА_5 на підставі договору оренди, укладеного з Лівадійською селищною радою та зареєстрованого у Кримській республіканській філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру».

Мотивуючи свої вимоги, позивачі зазначали, що вони є спадкоємцями ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. За життя спадкодавець взяв в оренду земельну ділянку площею 0,05 га та після отримання необхідних дозволів і узгоджень приступив до будівництва на ній побутового комплексу. Враховуючи, що органом, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, право власності на об’єкт незавершеного будівництва зареєстровано не було, позивачі (спадкоємці) позбавлені права на отримання свідоцтва про право на спадщину, що перешкоджає їм у завершенні будівництва та у прийнятті об’єкта до експлуатації. В обґрунтування своїх вимог посилалися на положення ст.ст. 331, 392, 1268, 1296 ЦК України.

Представник ОСОБА_1 у судовому засіданні матеріально-правові вимоги свого довірителя підтримав з підстав, визначених у позовній заяві.

ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до суду не з’явилися, явку своїх уповноважених представників не забезпечили. Надіслали на адресу суду клопотанням про розгляд справи за їх відсутності, просили позов задовольнити у повному обсязі.

Представник Лівадійськой селищної ради обставини, викладені у позовній заяві визнав, але проти позову заперечував, зазначаючи, що селищна рада та її виконавчий комітет можуть оформити право власності на об’єкт незавершеного будівництва у позасудовому порядку.

Оскільки Перша ялтинська державна нотаріальна контора, нотаріусом якої відкрито спадкову справу, не є особою, прав та обов’язків якої стосується спір сторін, враховуючи відсутність у нотаріальної контори юридичної зацікавленості у результатах вирішення справи і реалізації ухваленого у ній рішення, суд, з огляду на положення  ст.ст. 35, 36 ЦПК України, визнав недоцільним залучати її до участі у справі.

Судом встановлено наступні факти (обставини) та відповідні їм правовідносини.

9 липня 2004 року Лівадійською селищною радою ухвалено рішенням № 26, яким затверджено проект землеустрою з відведення ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,05 га для будівництва побутового комплексу (кафе, баня) за адресою: АДРЕСА_1, в районі колишнього тарного складу Ялтинського плодовочкомбінату.

25 листопада 2004 року Лівадійською селищною радою з однієї сторони та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 з другої сторони укладено договір оренди земельної ділянки (кадастровий номер 0111947900:08:001:0076). На реалізацію ст.ст. 18, 20 Закону України «Про оренду землі» договір зареєстровано в Кримській республіканській філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» за номером 040400400042.

Рішенням виконавчого комітету Лівадійської селищної ради від 28 січня 2005 року № 40 ОСОБА_5 надано дозвіл на проведення проектно-вишукувальних робіт з будівництва на орендованій ділянці побутового комплексу.

Рішенням виконавчого комітету Лівадійської селищної ради від 23 червня 2006 року № 148 ОСОБА_5 надано дозвіл на будівництво.

Робочий проект з будівництва побутового комплексу було погоджено з органами архітектури, протипожежного нагляду та санітарно-епідеміологічної служби.

6 вересня 2006 року ОСОБА_5 отримано дозвіл інспекції державного архітектурно-будівельного контролю управління головного архітектора Ялтинської міської ради на виконання будівельних робіт.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

Будівництво побутового комплексу на момент смерті (відкриття спадщини) завершено не було.

Комунальним підприємством Ялтинської міської ради «Бюро технічної інвентаризації» (до компетенції якого віднесено проведення інвентаризації нерухомого майна) на об’єкт незавершеного будівництва складено технічних паспорт. За об’єктом закріплено окрему адресу: м. Ялта, смт Лівадія, смт Виноградне, Бахчисарайське шосе, буд. 9-б.

Відповідно до висновку товариства з обмеженою відповідальністю «Капітал» від 16 травня 2011 року № 021/11 ступень готовності (коефіцієнт завершеності) об’єкта становить 40 відсотків (кваліфікаційне свідоцтво оцінювача № 7592 від 3 липня 2010 року, свідоцтво Фонду державного майна України про реєстрацію у державному реєстрі оцінщиків № 8409 від 21 вересня 2010 року, сертифікат суб’єкта оціночної діяльності № 11229/10 від 24 грудня 2010 року).

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є спадкоємцями ОСОБА_5 за законом першої черги.

За їх заявою державним нотаріусом Першої ялтинської державної нотаріальної контори було відкрито спадкову справу № 6/2010.

17 листопада 2010 року нотаріусом видано свідоцтво про право на спадщину (транспортний засіб), за яким ОСОБА_1 успадкував 2/5 частки автомобіля (з урахуванням відмови від прийняття спадщини іншого спадкоємця першої черги на його користь), ОСОБА_2 – 1/5 частку, ОСОБА_3 – 1/5 частку та ОСОБА_4 – 1/5 частку (зареєстровано в реєстрі за № 1-2793).

За життя спадкодавця об’єкт незавершеного будівництва зареєстровано у встановленому законом порядку не було, у зв’язку з чим листом Першої ялтинської державної нотаріальної контори від 18 квітня 2011 року у видачі свідоцтва про право на спадщину в цій частині було відмовлено.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши надані сторонами докази, дослідивши інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги наступне.

Правовідносини зі спадкування регулюються книгою VI «Спадкове право» ЦК України, зі змісту якої вбачається, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (частина 1 ст. 1216, частина 1 ст. 1217).

Статтею 331 ЦК України передбачено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва та прийняття його до експлуатації. До завершення будівництва особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва. У разі необхідності така особа може зареєструвати право власності на об’єкт незавершеного будівництва в органі, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно. Реєстрація здійснюється на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.

При цьому законодавець відмежовує поняття «об’єкт незавершеного будівництва» від дефініції «об’єкт самочинного будівництва».

Так, з огляду на положення статті 376 ЦК України під об’єктом самочинного будівництва розуміється будівля або споруда, яка збудована або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

З матеріалів справи вбачається, що будівництво побутового комплексу проводилося спадкодавцем з дотриманням вимог закону – на земельній ділянці, що була надана для цієї мети, за наявності необхідних дозволів та на підставі узгодженого робочого проекту.

Зі змісту роз’яснень, наданих у пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», вбачається, що у випадку, якщо будівництво здійснювалося спадкодавцем згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов’язки як забудовника входять до складу спадщини.

Наведене дає підстави стверджувати, що позивачі (спадкоємці) мають право на завершення будівництва та прийняття будівлі побутового комплексу до експлуатації.

Судом встановлено, що рішенням Лівадійської селищної ради від 22 лютого 2011 року № 70 ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку технічної документації для переоформлення земельної ділянки, яка була в оренді у спадкодавця та на якій знаходиться об’єкт незавершеного будівництва.

Таким чином, орган місцевого самоврядування, до повноважень якого в силу ст. 12 ЗК України віднесено розпорядження землями територіальної громади в межах селища, не визнав права позивачів (спадкоємців) на певну частину спадкового майна (об’єкт незавершеного будівництва).

В силу частини 1 ст. 1296 ЦК України та частини 1 ст. 67 Закону України «Про нотаріат» документом, що підтверджує право власності на успадковане майно, є відповідне свідоцтво, яке видається нотаріусом за письмовою заявою спадкоємців, що прийняли спадщину в установленому порядку.

За змістом Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 3 березня 2004 року № 20/5 (з наступними змінами), спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухомість. Нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, провадиться нотаріусом після подання правовстановлювальних документів про належність цього майна спадкодавцеві (пункти 206, 212, 216 Інструкції).

Беручи до уваги той факт, що спадкодавець не встиг за життя зареєструвати право власності на спірний об’єкт, виконання наведених положень Інструкції спадкоємцями (позивачами) стало неможливим.

Згідно з частиною 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу її відкриття. Частиною 3 ст. 1296 цього Кодексу передбачено, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Зміст наведених норм закону дає підстави дійти висновку, що за умови своєчасного прийняття спадщини, у спадкоємців (позивачів) виникло право власності на спадкове майно у день смерті спадкодавця і це право повинно бути формалізовано шляхом вчинення певних юридичних дій.

Оскільки фактична реалізація права на об’єкт незавершеного будівництва шляхом отримання у користування земельної ділянки, на якій він знаходиться, та вчинення дій з прийняття його до експлуатації є неможливою, виникла необхідність у вирішенні питання у судовому порядку.

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Аналізуючи обраний позивачами спосіб захисту свого права, суд зауважує наступне.

В силу частини 1 ст. 15 ЦК України та частини 1 ст. 3 ЦПК України підставами для захисту цивільного права в судовому порядку є його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право не визнається іншою особою.

Невизнання цивільного права – це дії носіїв пасивного цивільного обов'язку, які полягають у запереченні цивільного права, внаслідок чого особа повністю або частково позбавляється можливості його реалізувати.

За своєю юридичною характеристикою позов про визнання права власності – це вимога власника майна про констатацію перед іншими особами факту приналежності йому права власності, яка не поєднана з вимогами про повернення майна чи усунення інших фактичних (матеріальних) перешкод та не зв'язана з позбавленням володіння. Позов про визнання права власності спрямований на усунення юридичних перепон у здійсненні власником свого права за допомогою підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна. Відповідачем за таким позовом виступає особа, яка може як заявляти про свої права на спірну річ, так і не пред'являти таких прав, але, водночас не визнавати за позивачем права на майно.

Правова позиція суду щодо можливості захисту права власності позивачів шляхом його визнання ґрунтується на практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягає використанню національними судами України як джерело права.

Так, у рішенні від 30 листопада 2004 року у справі «Case of Oneryildis v. Turkey» (справа відкрита за заявою № 48939/99 та розглянута Великою палатою) Європейський суд визнав, що поняття «майно» охоплює не лише річ, яка реально існує (матеріальна складова), але також стосується засобів праводомагання (юридична складова), включаючи право вимоги, відповідно до якого особа може стверджувати, що вона має принаймні «законне сподівання» стосовно ефективного здійснення права власності.

Таким чином, за умови прийняття позивачами спадщини у встановлений законом спосіб та, як наслідок, набуття ними права власності на об’єкт незавершеного будівництва в порядку спадкування, при невизнанні цього права Лівадійською селищною радою (яке полягає у відмові в наданні земельної ділянки під об’єктом незавершеного будівництва), право власності позивачів підлягає захисту у судовому порядку шляхом його визнання.

Визнаючи за спадкоємцями право власності на об’єкт незавершеного будівництва, суд не входить в обговорення питання дотримання при його будівництві містобудівних норм, оскільки прийняття до експлуатації новоствореної будівлі не належить до юрисдикції суду, а є правовим механізмом, що надається спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з визначеною законом компетенцією (Державній архітектурно-будівельній інспекції України) та застосовується виключно за наявності обставин, які свідчать про дотримання особою, що здійснила будівництво, відповідних будівельних, архітектурних, протипожежних, санітарних та інших норм і правил.

Суд зауважує, що з огляду на зміст частини 3 ст. 331 ЦК України та пункту 10 додатку 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 (з наступними змінами), зазначене рішення є підставою для реєстрації права власності ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у визначених частках на об’єкт незавершеного будівництва (побутовий комплекс) в органі, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15, 16, 331, 392, 1216, 1217, 1268, 1296 ЦК України, ст.ст. 3, 10, 11, 57-60, 212-215, 410 ЦПК України , постановою Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», суд

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Лівадійської селищної ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом – задовольнити.

    Визнати право власності ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом на 2/5 частки, ОСОБА_2 на 1/5 частку, ОСОБА_3 на 1/5 частку, ОСОБА_4 на 1/5 частку об’єкта незавершеного будівництва – побутового комплексу (кафе, баня), ступень готовності (коефіцієнт завершеності) якого становить 40 (сорок) відсотків, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (в районі колишнього тарного складу Ялтинського плодовочкомбінату), будівництво якого здійснювалося ОСОБА_5 на підставі рішення виконавчого комітету Лівадійської селищної ради від 23 червня 2006 року № 148 та дозволу інспекції державного архітектурно-будівельного контролю управління головного архітектора Ялтинської міської ради від 6 вересня 2006 року на земельній ділянці площею 0,05 га (кадастровий номер 0111947900:08:001:0076), яку було надано ОСОБА_5 на підставі договору оренди земельної ділянки, укладеного з Лівадійською селищною радою та зареєстрованого в Кримській республіканській філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» 25 листопада 2004 року за номером 040400400042.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду АРК через Ялтинський міський суд АРК в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 294-296 ЦПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 223 ЦПК України.

С у д д я –