ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 жовтня 2006 р. | № 15/95-06 |
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М.,
Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Державна енергогенеруюча компанія “Центренерго” в особі Зміївської ТЕС на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.07.2006р. та рішення господарського суду Харківської області від 25.04.2006р.
у справі №15/95-06 господарського суду Харківської області
за позовом Закритого акціонерного товариства “Харківське спеціалізоване управління “Проммонтаж-1”
до відповідача Відкритого акціонерного товариства
“Державна енергогенеруюча компанія “Центренерго” в особі Зміївської ТЕС
про стягнення 130 868,56грн.
за участю представників:
ЗАТ “Харківське спеціалізоване управління “Проммонтаж-1” – не з’явилися;
ВАТ “ДЕК “Центренерго” –Мучак І.В.
в с т а н о в и л а :
Закрите акціонерне товариство “Харківське спеціалізоване управління “Проммонтаж-1” звернулося до господарського суду Харківської області з позовом та просить суд стягнути з відповідача –Відкритого акціонерного товариства “Державна енергогенеруюча компанія “Центренерго” в особі Зміївської ТЕС 130 868,56грн., у т.ч. 102 236,40грн. основної заборгованості за виконані роботи, 14 558,46грн. пені, 11 006,61грн. збитків від інфляції, 3067,09грн. в рахунок трьох відсотків.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на не виконання відповідачем в установлений контрактом №17/26-620 від 05.09.2002р. строк взятих на себе зобов’язань в частині оплати робіт з монтажу та реконструкції крану козлового КСК-32 (а.с.2-3).
Відповідач у справі – ВАТ “Державна енергогенеруюча компанія “Центренерго” в особі Зміївської ТЕС у відзиві на позов заявлені вимоги відхиляє, посилаючись на те, що:
- позивачем не доведені факти виконання робіт та наявності заборгованості;
- вимоги в частині стягнення збитків від інфляції та трьох відсотків річних не підлягають задоволенню, оскільки відносно ВАТ “Державна енергогенеруюча компанія “Центренерго” порушено справу про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, протягом дії якого не нараховуються штрафні санкції (а.с.53).
Рішенням господарського суду Харківської області від 25.04.2006р. позов задоволено частково. Відповідно до рішення суду з позивача на користь відповідача стягнуто 94 836,40грн. основної заборгованості, 14 705,81грн. пені, 10 762,44грн. збитків від інфляції та 3 028,08грн. в рахунок трьох відсотків річних (а.с.67-69).
Приймаючи рішення у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що:
- факт виконання робіт підтверджено матеріалами справи;
- відповідач не виконав в установлений договором строк взяті на себе зобов’язання щодо оплати робіт за договором, при цьому, розмір заборгованості складає 94 836,40грн., що підтверджено двостороннім актом, і доказів її оплати відповідач не надав;
- мораторій на задоволення вимог кредиторів розповсюджується на зобов’язання, строк виконання яких виник до порушення справи про банкрутство і розповсюджується на вимоги конкурсних кредиторів, між тим, строк виконання грошових зобов’язань відповідача за контрактом настав вже після порушення справи про банкрутство відповідача.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.07.2006р. рішення господарського суду Харківської області від 25.04.2006р. залишено без змін (а.с.104-107).
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ВАТ “Державна енергогенеруюча компанія “Центренерго” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вимоги скаржника обґрунтовані порушенням судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст.4 ЦК УРСР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.151 ЦК УРСР, договір (багатостороння угода) є однією з підстав виникнення зобов’язань.
Під час вирішення спору у даній справі по суті заявлених вимог та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку, судами встановлено, що між сторонами у справі ВАТ “Державна енергогенеруюча компанія “Центренерго” в особі заступника директора Зміївської ТЕС та ЗАТ “Харківське спеціалізоване управління “Проммонтаж-1” укладено контракт №17/26-620, за умовами якого відповідач доручив, а позивач прийняв на себе зобов’язання за плату виконати роботи з монтажу та реконструкції крану козлового КСК-32, в/п 32т.
Отже, зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін певних, визначених ним зобов’язань.
За своєю правовою природою вищевказаний договір є договором підряду.
Так, відповідно до ст.332 ЦК УРСР, за договором підряду підрядчик зобов'язується виконати на свій ризик певну роботу за завданням замовника з його або своїх матеріалів, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити виконану роботу.
Договором передбачено, що вартість монтажних робіт складає 300828,71грн. (п.2.1 договору, з урахуванням змін, внесених додатковими угодами). При цьому, сторонами узгоджено, що оплата здійснюється відповідно до щомісячних актів виконаних робіт КБ-2в та довідки КБ-3; остаточний розрахунок за контрактом здійснюється не пізніше 10 днів після завершення робіт, у т.ч. усунення виявлених недоліків (пп.2.3, 2.4 договору).
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем виконані роботи обумовлені договором, а відповідач взяті на себе зобов’язання щодо їх оплати виконав лише частково. Заборгованість за виконані роботи на момент прийняття рішення судом першої інстанції складає 94 836,40грн.
В силу ст.1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
В силу ст.161 ЦК УРСР (чинному на момент укладення контракту), зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Такий же обов’язок визначений і діючими на момент звернення до суду з позовом та порушення зобов’язання відповідачем нормами.
Зокрема, відповідно до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
В силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст.214 ЦК УРСР (чинному на момент укладення контракту), боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Такий же обов’язок боржника, що прострочив виконання грошового зобов’язання, встановлений і ч.2 ст.625 ЦК України.
Таким чином, судами правильно визнані обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача основної заборгованості, збитків від інфляції та трьох процентів річних.
При цьому, судами вірно не прийняті до уваги доводи відповідача про те, що на вимоги позивача розповсюджується дія мораторію, введеного ухвалою господарського суду м. Києва від 09.02.2004р. у справі №15/76-б про банкрутство ВАТ “Державна енергогенеруюча компанія “Центренерго”.
Строк виконання зобов’язання щодо проведення остаточних розрахунків за виконані роботи настав вже після порушення провадження у вищевказаній справі –у січні 2005р.
Відповідно до ст.1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Отже, мораторій стосується лише тих вимог кредиторів. строк виконання яких настав до дня введення мораторію, тобто вимог конкурсних кредиторів і не розповсюджує свою дію на вимоги поточних кредиторів.
При цьому, згідно ст.1 цього Закону, поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.
Таким чином, прийняті у справі судові акти щодо основної заборгованості, збитків від інфляції та відсотків підлягають залишенню без змін як такі, що прийняті з урахуванням норм матеріального права.
Між тим, касаційна інстанція не може погодитись з висновками судів щодо обґрунтованості заявлених вимог в частині стягнення пені за період з 01.03.2005р. по 19.02.2006р., оскільки такого висновку суди дійшли без врахування наступних норм матеріального права.
Відповідальність за несвоєчасну оплату виконаних робіт встановлена п.6.3 контракту у вигляді пені у розмірі 0,04% від неоплаченої суми за кожний день прострочення платежу.
В силу ч. ст.216, ч.1 ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня (ч.1 ст.230 ГК України).
Відповідно до ч.4 ст.231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Згідно з п.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, враховуючи, що останній строк виконання зобов’язання відповідачем –24.01.2005р. (згідно ч.5 ст.255 ЦК України, оскільки 23.01 вихідний день), нарахування пені розпочалось 25.01.2005р., отже, позивач має право вимагати стягнення пені лише за період до 25.07.2005р.
Виходячи з строку позовної давності, встановленого п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, та положення ст.232 ГК України, заявлені вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню за період з 13.03.2005р.(позовна заява здана до канцелярії господарського суду Харківської області, що вбачається з штампу на позові 13.03.2006р.) по 25.07.2005р. у розмірі 5 121,17грн.
За таких обставин, постанова Харківського апеляційного господарського суду від 17.07.2006р. у цій справі в частині залишення без змін рішення господарського суду Харківської області від 25.04.2006р. щодо пені підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції в цій частині зміні.
В порушення вимог ст.84 ГПК України, рішення суду у даній справі не містить розподілу судових витрат, однак, таке порушення може бути виправлено в порядку, встановленого ст.88 ГПК України.
В силу ст.49 ГПК України, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 95,82грн. в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених у зв’язку з оплатою апеляційної та касаційної скарг державним митом.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.49,1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Державна енергогенеруюча компанія “Центренерго” в особі Зміївської ТЕС задовольнити частково.
2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.07.2006р. у справі №15/95-06 в частині залишення без змін рішення господарського суду Харківської області від 25.04.2006р. щодо пені скасувати, а зазначене рішення у цій частині змінити, зменшивши розмір пені, що підлягає стягненню до 5 121,17грн.
3. В іншій частині постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.07.2006р. у цій справі залишити без змін.
4. Стягнути з Закритого акціонерного товариства “Харківське спеціалізоване управління “Проммонтаж-1” на користь Відкритого акціонерного товариства “Державна енергогенеруюча компанія “Центренерго” в особі Зміївської ТЕС 95,82грн. в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених у зв’язку з оплатою апеляційної та касаційної скарг державним митом.
5. Доручити видати наказ на виконання п.4 резолютивної частини постанови господарському суду Харківської області.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак І.М.
Палій В.М.