ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
29 липня 2011 року 14:23 № 2а-9035/11/2670
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Шарпакова В.В. при секретарі судового засідання Висоцькій Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Дарницького РУ ГУМВС України в м. Києві
про визнання протиправними дій та скасування рішення
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 29 липня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Дарницького РУ ГУМВС України в м.Києві (далі по тексту - відповідач) та просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Дарницького РУ ГУМВС України в м.Києві від 15 червня 2011 року про обмеження терміну перебування в Україні, видворення з території України та заборону в'їзду в Україну протягом п'яти років;
- зобов'язати Дарницьке РУ ГУМВС України в м.Києві зробити відповідний запис про скасування заборони на в'їзд в Україну в паспорті позивача НОМЕР_3, виданий 02.12.09 р.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2011 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-9035/11/2670 та призначено справу до розгляду у попередньому судовому засіданні на 12 липня 2011 року.
У попередньому судовому засіданні 12 липня 2011 року представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача у попередньому судовому засіданні заперечував проти заявленого адміністративного позову.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2011 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 21 липня 2011 року, яке відкладалось на 26 липня 2011 року.
26 липня 2011 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) надійшла заява позивача про зміну позовних вимог, а саме: позивач просив суд:
- визнати протиправним рішення Дарницького РУ ГУ МВС України в місті Києві від 15 червня 2011 року в частині заборони ОСОБА_1 в’їзду на територію України строком на 5 років;
- зобов’язати Дарницьке РУ ГУ МВС України в місті Києві встановити ОСОБА_1 мінімальний строк заборони в’їзду на територію України 6 місяців;
- зобов’язати Дарницьке РУ ГУ МВС України в місті Києві зробити відповідний запис про зміну ОСОБА_1 терміну заборони на в’їзд в Україну з 5 років на 6 місяців в паспорт НОМЕР_3, виданий 02 грудня 2009 року.
У судовому засіданні 26 липня 2011 року представник позивача підтримав змінені позовні вимоги.
Представник відповідача не з’явився.
У зв'язку з неоюбхідністю отримання додаткових доказів, а саме: копями рішень судів про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, розгляд справи відкладвся.
У судовому засіданні 29 липня 2011 року представник позивача підтримав позовні вимоги, з врахуванням змінених, та просив суд задовольнити позов в повному обсязі.
Представник відповідача заперечив проти позовних вимог, з посиланням на їх безпідставність просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, його перебування на території України було на законних підставах, а тому, винесення рішення про заборону на в’їзд в Україну терміном на 5 років є незаконним та підлягає скасуванню.
В обґрунтування заперечень, представником відповідача зазначено, що позивач двічі притягувався до адміністративної відповідальності за порушення правил перебування на території України, що є підставою для видворення з території України.
Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 є громадянином Республіки Азербайджан відповідно до паспорту № НОМЕР_1 виданого 02 грудня 2009 року (копія паспорту позивача міститься в матеріалах справи).
Позивач зазначає, що прибув на територію України 28 травня 2011 року, вважає його перебування на території Україну на законних підставах, що підтверджується відміткою Державної прикордонної служби України у паспорті про перетинання державного кордону України.
У судовому засіданні встановлено, що позивач знаходився та проживав у свого рідного брата ОСОБА_5 (паспорт серії СТ НОМЕР_2 виданий Богуславським РВ ГУ МВС України в Київській області 25 липня 2008 року).
Відповідно до Рішення Дарницького РУ ГУ МВС України від 15 червня 2011 року позивача видворено за межі України в добровільному порядку.
Рішенням Дарницького РУ ГУ МВС України від 15 червня 2011 року встановлено позивачу заборону в’їзду на територію України терміном на п’ять років, про що зроблено відмітку у паспорті громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1
У судовому засіданні представник позивача зазначав, що позивач не погоджується із рішенням Дарницького РУ ГУ МВС України від 15 червня 2011 року про заборону в’їзду на територію України терміном на 5 років, оскільки на його думку, відповідач повинен був застосувати до позивача мінімальний строк заборони в’їзду на територію України шість місяців.
Ознайомившись із матеріалам справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, суд дійшов наступних висновків.
Правила в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 року № 1074 (далі по тексту –Правила № 1074) визначають порядок: в'їзду в Україну, виїзду з України і транзитного проїзду через її територію іноземців та осіб без громадянства; оформлення документів іноземцям та особам без громадянства на право перебування в Україні; пересування іноземців та осіб без громадянства по території України і вибору ними місця проживання в Україні; відповідальності іноземців та осіб без громадянства, юридичних і фізичних осіб, які їх приймають чи надають їм послуги, за порушення законодавства України.
Статтею 11 Правил № 1074 встановлено, що в'їзд в Україну та виїзд з України може здійснюватися: іноземців та осіб без громадянства - за паспортним документом і за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в'їзду та виїзду не встановлено законодавством України; іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, - за паспортним документом з відміткою згідно з додатком 1 про наявність дозволу на постійне проживання та посвідки на постійне проживання; осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, - за посвідченням особи без громадянства для виїзду за кордон; іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на підставі дозволу відповідного центру зайнятості на працевлаштування на визначений термін, - за паспортним документом з відміткою згідно з додатком 2 про наявність дозволу на працевлаштування та посвідки на тимчасове проживання; іноземців та осіб без громадянства, які навчаються у навчальних закладах України не менш як протягом одного року, - за паспортним документом з відміткою згідно з додатком 3; іноземців - громадян держав, зазначених у додатку 4, - за паспортним документом без візи, якщо термін перебування їх в Україні не перевищує 90 днів з дати в'їзду.
Відповідно статті 19 Правил № 1074 іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну на законній підставі, можуть тимчасово перебувати на території країни за паспортним документом, зареєстрованим у порядку, встановленому цими Правилами.
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що статтею 11 встановлений вичерпний перелік підстав за наявності яких в’їзд на території України є законним та можливим, порушення яких тягнуть за собою адміністративну відповідальність, видворення за межи території України та встановлення заборони виїзду на територію України терміном до 10 років.
В рішенні Дарницького РУ ГУ МВС України від 15 червня 2011 року про заборону в’їзду на територію України терміном на п’ять років зазначено, що позивач грубо порушив положення пункту 3 та 11 Правил № 1074 та статті 25, 32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»від 04 лютого 1994 року № 3929-XII (далі по тексту – Закон № 3929-XII).
Відповідно до статті 30 Закону № 3929-XII встановлено, що за порушення іноземцями та особами без громадянства встановленого порядку перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні або проживання за недійсними документами, недотримання встановленого порядку реєстрації або пересування і вибору місця проживання, працевлаштування, ухилення від виїзду після закінчення терміну перебування, а також за недотримання Правил транзитного проїзду через територію України до них застосовуються заходи відповідно до законодавства України.
В матеріалах справи містяться копії постанови Солом’янського районного суду міста Києва від 12 серпня 2010 року зі змісту резолютивної частини якої вбачається, що ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого частиною 1 статті 203 КУпАП та застосувано до нього адміністративне стягнення у вигляді адміністративного штрафу в розмірі двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян –340 грн.
Також, постановою Дарницького районного суду міста Києва від 14 червня 2011 року у справі № 3-5426/11 встановлено, що ОСОБА_1 працевлаштувався без відповідних документів, чим порушив правила перебування іноземних громадян на території України, за що його визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого частиною 1 статті 203 КУпАП та піддано його адміністративному стягненню у вигляді адміністративного штрафу в розмірі двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян – 340 грн.
У судовому засіданні представник позивача повідомив, що позивачем сплачені вищевказані штрафи.
Статтею 32 Закону № 3929-XII встановлено, що іноземець та особа без громадянства має бути видворений за межі України у разі якщо він вчинив злочин, - після відбуття призначеного йому покарання; він добровільно не виконав рішення про скорочення терміну його тимчасового перебування в Україні у визначений у цьому рішенні строк; його перебування в Україні становить загрозу національній безпеці або громадському порядку; під час його перебування виникли підстави для заборони в'їзду відповідно до цього Закону; він хоча б раз не виконав вимогу щодня з'являтися для реєстрації до органу, який прийняв рішення про скорочення терміну його тимчасового перебування в Україні, у зв'язку з причинами, не визнаними поважними.
Рішення про видворення іноземця та особи без громадянства за межі України приймається органом внутрішніх справ за місцем його перебування з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення. За рішенням органу внутрішніх справ видворення іноземця та особи без громадянства за межі України на підставах, визначених у частині першій цієї статті, супроводжується забороною подальшого в'їзду в Україну строком до десяти років, а на підставах, визначених у частині другій цієї статті, може супроводжуватися забороною подальшого в'їзду в Україну строком до п'яти років. Строки заборони подальшого в'їзду в Україну обчислюються з дня винесення зазначеного рішення. Порядок виконання рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну визначається законодавством України.
У судовому засіданні представник позивача неодноразово заявляв, що позивач не спростовує факт незаконного працевлаштування на території України та притягнення його до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу, не заперечує проти видворення з України, але наголошував на тому, що відповідачем неправомірно застосовано максимальний строк заборони в’їзду на територію України та просив змінити термін заборони в’їзду на територію України з п’яти років на шість місяців.
Таким чином, позивач не заперечує проти законності рішення про його видворення з України від 15 червня 2011 року, а судом під час розгляду адміністративної справи не встановлено будь-яких порушень чинного законодавства з боку відповідача при прийнятті оскаржуваного рішення.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідним зазначити, що відповідно до статті 32 Закону № 3929-XII рішення про видворення іноземця та особи без громадянства за межі України приймається органом внутрішніх справ за місцем його перебування з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, яке може супроводжуватися забороною подальшого в'їзду в Україну строком до п'яти років та відноситься до компетенції органів внутрішніх справ, а тому суд не може перебирати на себе повноваження вищевказаних органів зобов’язуючи їх здійснювати покладені на них повноваження всупереч встановленого законом порядку змінюючи при цьому рішення органів внутрішніх справ України.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з частин 1 та 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем у судових засіданнях надано необхідні докази та доведено правомірність оскаржуваного рішення.
За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, при всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що надано достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності оскаржуваного рішення, а тому суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Згідно із частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 –163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
.
Суддя Шарпакова В.В.