ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01014, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
29 липня 2011 року 13:55 № 2а-9755/11/2670
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Шарпакова В.В. при секретарі судового засідання Висоцькій Ю.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна контора "Сирець"
про стягнення заборгованості у розмірі 40 095,90 грн.
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 29 липня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора «Сирець» (далі по тексту - відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів за 2010 рік, у розмірі 39 190,38 грн. та пені у розмірі 905,52 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 липня 2011 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-9755/11/2670, закінчено підготовче провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 22 липня 2011 року, яке відкладалось на 27 липня 2011 року та на 29 липня 2011 року, у зв’язку з необхідністю отримання додаткових доказів по справі.
У судовому засіданні 29 липня 2011 року представник позивача підтримав позовну заяву та просив її задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечував, з посиланням на його безпідставність просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування позовних вимог, представником позивача зазначено, що якщо створене місце не введено в дію шляхом працевлаштування інваліда, то підприємство, установа чи організація не звільняється від обов’язку щодо сплати адміністративно-господарських санкцій до Фонду на підставі статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України»від 21 березня 1991 року № 875-XII (далі по тексту –Закон № 875-XII), оскільки зазначена норма не ставить відповідний обов’язок підприємства, установи чи організації у залежність від будь-яких обставин (інваліди не направлялись, відсутні вакансії, не відповідні умови праці, інваліди на даній території не проживають), з яких інвалід не працює на даному підприємстві, установі чи організації. Таким чином, на підприємство покладається обов’язок по створенню, атестації належним чином робочих місць та самостійному працевлаштуванню інвалідів.
Заперечення мотивовані тим, що на думку відповідача обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов’язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині 1 статті 18 Закону № 875-XII.
Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Відповідач - Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційна контора «Сирець» (ідентифікаційний код 34966013) зареєстроване як юридична особа Шевченківською районною у місті Києві державною адміністрацією 05 березня 2007 року за адресою: 04060, місто Київ, вул. Щусєва, буд. 10-А (відповідно до копії свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи).
Відповідно до пункту 2.1. Статуту Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора «Сирець», затвердженого рішенням VI сесії V скликання Шевченківської районної у місті Києва ради 31 грудня 2007 року № 351, підприємство створене з метою утримання в належному стані та ефективної експлуатації жилих і нежилих приміщень, будинків, споруд та іншого майна комунальної, власності територіальної громади Шевченківського району міста Києва, надання споживачам послуг з утримання та ремонту жилого та нежилого фонду, прибудинкової території.
25 січня 2011 року відповідачем подано до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік по Формі 10-ПІ.
У судовому засіданні встановлено, що згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік, Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційна контора «Сирець»повинно було створити у 2010 році 6 робочих місць для працевлаштування інвалідів (відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу 156 осіб), а фактично на підприємстві було працевлаштовано 5 інвалідів.
Згідно з вимогами статті 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
У зв’язку з вищевказаним, на думку позивача, до відповідача повинні бути нараховані суми несплачених штрафних санкцій у розмірі 39 190,38 грн. та пеня у розмірі 905,52 грн.
Статтею 18 Закону № 875-XII встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Водночас, встановлено, що Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань (стаття 18 1 Закону № 875-XII).
Відповідно до пункту 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1995 року № 314 (далі по тексту – Положення № 314) робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Згідно Положення № 314, державна служба зайнятості повинна вести облік інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні; сприяти працевлаштуванню інвалідів, які звернулися з проханням, з урахуванням рекомендацій МСЕК та щоквартально подавати місцевим органам соціального захисту населення інформацію про працевлаштування інвалідів.
Згідно пункту 5 Положення № 314 підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування ) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Статтею 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Судом встановлено, що на підприємстві в 2010 році були створені робочі місця для інвалідів, а саме: покрівельник, слюсар –сантехник, робітник з комплексного прибирання та утримання будинків, тракторист, електромонтер, електрогазозварник.
Представник відповідача у судовому засіданні зазначив, що на підприємстві протягом 2010 року були працевлаштовані 5 інвалідів, інших інвалідів на підприємство не направлялось центром зайнятості для працевлаштування.
В матеріалах справи містяться копії звітів Форми № 3-ПН за період з січня 2010 року по грудень 2010 року, з яких вбачається, що відповідач щомісячно повідомляв Центр зайнятості Шевченківського району міста Києва про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів.
Крім цього, у судовому засіданні представником відповідача надано суду копії листів № 47/1 від 21 січня 2010 року та № 363/1 від 01 червня 2010 року, адресованих голові Шевченківської районної у місті Києва ради, якими відповідач повідомляє, що на підприємстві працевлаштовано лише 5 інвалідів, з 6 передбачених нормативом.
Також слід зазначити, що позивачем не надано суду доказів відмови в працевлаштуванні інвалідів збоку відповідача, а також, не надано доказів, що органи виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів направляли інвалідів для працевлаштування відповідачу. Не надано доказів безпосереднього звернення інвалідів на підприємство з метою працевлаштування, і відмови в такому працевлаштуванні.
Враховуючи, що встановлені фактичні обставини справи, свідчать про те, що Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційна контора «Сирець» вжило всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, суд вважає позовну заяву безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
1. У задоволенні адміністративного позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Шарпакова В.В.