Cправа № 2а-4565/10/0770
Ряд стат. звіту № 8.2.1
Код - 10
ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 травня 2011 року м. Ужгород
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Луцович М.М.
при секретарі судового засідання Кречко Л.В.
за участю сторін:
з участю представника позивача –Митровцій В.І.,
представника відповідача –Барановської В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою приватного підприємства «Аксет-2005»до державної податкової інспекції у м. Ужгороді про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень –рішень, –
В С Т А Н О В И В:
Позивач –юридична особа приватне підприємство «Аксет-2005»звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до суб’єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень –рішень, а саме № 0001162301/0 3685/23-4/34022540/7294 від 22 жовтня 2010 року щодо зменшення бюджетного відшкодування по ПДВ за серпень 2010 року на суму 63784,00 гривень, № 0005841640/0 3722/15-2/34022540/8654 від 16 листопада 2010 року щодо зменшення бюджетного відшкодування по ПДВ за вересень 2010 року на суму 17877,00 гривень, мотивуючи тим, що при донарахуванні податкових зобов’язань внаслідок визначення звичайних цін, відповідачем не дотримано встановлену законом щодо цього процедуру.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги за обставин викладених у позовній заяві підтримав повністю, дав аналогічні їй пояснення та просив суд задовольнити позов.
Представник відповідача ДПІ у м. Ужгороді Закарпатської області у судовому засіданні позов не визнав, просив суд відмовити в задоволенні такого, як безпідставному, обґрунтовуючи свою позицію обставинами, викладеними у письмових запереченнях на позов.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з Акту «Про результати позапланової виїзної перевірки ПП «Аксет-2005»код за ЄДРПОУ 34022540 з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника податку у банку за серпень 2010 року, яка виникла за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалось за липень 2010 року» №3478/23-4/340022540 від 21.10.2010 року, відповідачем було здійснено документальну невиїзну перевірку позивача за серпень 2010 року. Перевіркою встановлено, що розмір податку, зазначеного платником у декларації, є більшим, ніж визначено за результатами документальної невиїзної перевірки, оскільки при заповненні податкової декларації платником, в порушення п.4.1., п.4.3. ст..4, пп..7.3.1. п.7.3., пп..7.4.1. п.7.4. ст..7 Закону України „Про податок на додану вартість”, безпідставно заявлено до бюджетного відшкодування суму ПДВ в розмірі 63784,00 грн., як від’ємне значення різниці між податковими зобов’язаннями та податковим кредитом за липень 2010 року.
Такий висновок податкового органу, було зроблено на підставі встановлення того, що позивачем при поставці товарів на митну територію України розраховано базу оподаткування виходячи із вартості, яка була менша митної вартості з якої сплачено податок на додану вартість при імпорті цих товарів.
За наслідками розгляду акту перевірки Акту №3478/23-4/340022540 від 21.10.2010 року було прийнято податкове повідомлення–рішення №0001162301/0 3685/23-4/34022540/7294 від 22 жовтня 2010 року, яким за порушення п.4.1., 4.3. пп.7.3.1. п.7.3., пп.7.4.1. п.7.4., пп.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування по ПДВ за серпень 2010 року на суму 63784,00 гривень.
Крім того, з матеріалів справи, зокрема з Акту №3787/15-2 від 10.11.2010 року, вбачається, що також Відповідачем було здійснено документальну невиїзну перевірку Позивача, якою визначено, що підприємством порушено пп..7.7.1., 7.7.2. п.7.7. ст..7 Закону України „Про податок на додану вартість”, внаслідок чого підприємством було завищено суму ПДВ, належного до відшкодування за вересень 2010 року на 17877,00 грн.
Такий висновок податкового органу, було зроблено на підставі встановлення того, що позивачем при поставці товарів на митну територію України розраховано базу оподаткування виходячи із вартості, яка була менша митної вартості з якої сплачено податок на додану вартість при імпорті цих товарів.
Перевіркою встановлено, що підприємство проводило реалізацію пластмасових виробів санітарно-технічного призначення, ванн, облицювальної плитки та інших побутових виробів для ванних кімнат суб’єктам підприємницької діяльності по цінам, що сформовані на основі фактурної вартості та включають ввізне мито та націнку.
За наслідками розгляду акту перевірки №3787/15-2 від 10.11.2010 року було прийнято податкове повідомлення –рішення №0005841640/0 3722/15-2/34022540/8654 від 16 листопада 2010 року про зменшення сум бюджетного відшкодування за вересень 2010 року на 17877,00 гривень.
Судом встановлено, що позивачем визначено податкові зобов’язання за серпень та вересень 2010 року на товар виходячи з фактурної вартості, ввізного мита та націнки.
Матеріалами справи встановлено, що протягом охоплюваних перевірками періодів позивач здійснював діяльність з імпорту товарів на митну територію України, які в подальшому реалізовувались на внутрішньому ринку. Зокрема підприємство проводило реалізацію пластмасових виробів санітарно –технічного призначення суб’єктам підприємницької діяльності по цінам, що сформовані на основі фактурної вартості та включають ввізне мито, націнку. При ввезенні товарів позивач належним чином сплачував до бюджету суми ПДВ, що були визначені відповідно до ч.3 ст.4 ЗУ «Про податок на додану вартість»з митної вартості імпортованих товарів, що підтверджується відповідними ВМД.
Дані факти відповідачем не заперечуються.
Заперечуючи проти позову відповідач зазначає, що договірна (контрактна) вартість реалізованого позивачем товару на території України була нижча за звичайну ціну (митну вартість).
Згідно пункту 1.18 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Відповідно до пункту 1.20.1 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Там же визначено, що:
справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) і сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території;
ідентичні товари (роботи, послуги) –це товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися;
однорідні товари (роботи, послуги) –це товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.
Відповідно до пункту 1.20.2 статті 1 цього ж Закону України, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах . Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні, при укладанні угод між непов'язаними особами, надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.
За пунктом 1.20.6 статті 1 цього ж Закону України, у разі, коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.
Згідно пунктів 1.20.8 та 1.20.10 статті 1 того ж Закону України, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту. Донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.
Пунктом 13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності»від 23.07.98 року визначено, що індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).
Згідно ст.ст. 6, 7 Закону України «Про ціни та ціноутворення»від 03.12.1990 року в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Державне регулювання цін запроваджено Кабінетом Міністрів України за постановою від 25.12.1996 року № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)», у якій відсутнє регулювання цін на митну вартість.
Аналізуючи зазначені норми суд приходить до висновку, що будь-яке застосування податковим органом «звичайних цін»є можливим виключно у випадках продажу товарів (робіт, послуг) навіть пов’язаним особам або придбання товарів у таких же осіб лише за наявності незвичайних умов ведення господарської діяльності, що повинно бути доведено саме податковим органом належним чином та за умови відсутності належного обґрунтування фактичної ціни продажу або придбання, яка при цьому повинна не відповідати статистичній оцінці рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України.
При цьому податковий орган несе обов'язок належного доведення самого факту того, що фактична ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни. Також при цьому податковий орган має довести, що в нього є належна інформація про укладені на момент продажу товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, що дозволило б йому висунути обґрунтовані претензії до фактичної ціни договору.
В актах відповідача відсутні докази здійснення перевірки рівня звичайних цін на продукцію, що реалізувалась позивачем на внутрішньому ринку, порівнюючи її з справедливою ринковою ціною ідентичних (аналогічних) товарів у співставних умовах, що свідчить про відсутність підстав для застосування звичайних цін.
Здійснюючи перевірки відповідач, на думку суду, дійшов до хибного висновку щодо визначення звичайної ціни товару шляхом використання митної вартості, оскільки імпорт товарів і їх реалізація на внутрішньому ринку в Україні не можуть вважатися співставними умовами для визначення звичайних цін.
Так, ч.1 ст. 263 МК України передбачено можливість використання інформації, що стосується митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон, виключно митними органами для митних цілей. В тому числі для визначення бази оподаткування ПДВ при імпорті товарів.
Таким чином, звичайна ціна встановлюється за правилами п. 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», залежить від умов продажу товару і відповідає справедливій ринковій ціні в Україні.
Наведене положення відповідає вимогам ст.11 Закону України “Про ціни та ціноутворення”, де встановлено, що при здійсненні експортних та імпортних операцій застосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до цін та умов світового ринку, та не суперечить п.1.20.5, п.7.4.1, п.7.4.3. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Таким чином, якщо товари продані за ціною вищою від фактурної, але нижчою від митної вартості, база обкладення ПДВ визначається виходячи з продажної вартості товару; в такому випадку ціна продажу є звичайною.
Таким чином, законодавством не передбачено ототожнення поняття «звичайна ціна», яке застосовується при визначенні бази операцій поставки товарів на митній території України, і поняття «митна вартість», яке застосовується при визначенні бази оподаткування операцій з імпорту товарів на митну територію України.
Суд відхиляє посилання відповідача на п. 4.3. ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно якого для товарів, які імпортуються на митну територію України платником податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації (з урахуванням витрат згідно цього ж підпункту), оскільки вказана норма стосується оподаткування податком на додану вартість при розмитненні імпортованих товарів.
Відповідачем не спростовано доводів позивача про те, що він сплатив всі необхідні при розмитненні платежі та податки від митної вартості товару, а ціну, за якою реалізував товари покупцям, формував на підставі п.4.1. ст.4 Закону України “Про податок на додану вартість”, при здійсненні господарської діяльності ціна реалізації товару коливалася відповідно до попиту, економічного стану ринку, маркетингових досліджень. Реалізація товару проводилась оптом, однак ціна товару не була нижчою від ринкової ціни, а отже, й від звичайної.
Крім того, донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.
Разом з тим, відповідно до пункту 4.3.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», застосування непрямих методів визначення податкових зобов'язань платника податків є можливим виключно у випадках, якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом «а»підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону (тобто лише у разі, якщо платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію) у зв'язку з не встановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з не веденням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів. Там же визначено, що цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.
Також пунктом 4.3.2 статті 4 цього ж Закону визначено, що якщо підставою для застосування непрямих методів є відсутність окремих документів обліку, такий метод може застосовуватися виключно для визначення об'єкта оподаткування або його елементів, пов'язаних із такими документами. Там же визначено, що якщо платник податків подає інші документи обліку або інші підтвердження, достатні для визначення показників відсутніх документів обліку, непрямі методи не застосовуються.
Крім того, пунктом 4.3.3 статті 4 того ж Закону України встановлено, що методика визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків, а пунктом 4.3.4 тієї ж статті 4 є визначено застосування непрямого методу для визначення податкових зобов'язань платників податків у випадках, не передбачених цим пунктом, не дозволяється.
Пунктом 4.3.5 статті 4 того ж Закону є визначено, що рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.
Як вбачається із змісту актів відповідача, при перевірці позивача йому були надані всі необхідні документи, а тому підстав щодо самого факту застосування непрямих методів у відповідача не було.
За таких обставин суд приходить до переконання, що нарахування податкових зобов’язань на імпортовані товари, що реалізуються по договірній ціні на території України, виходячи з митної вартості, є безпідставним, оскільки не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладені обставини суд вважає позовні вимоги, щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень–рішень № 0001162301/0 3685/23-4/34022540/7294 від 22 жовтня 2010 року щодо зменшення бюджетного відшкодування по ПДВ за серпень 2010 року на суму 63784,00 гривень та №0005841640/0 3722/15-2/34022540/8654 від 16 листопада 2010 року щодо зменшення бюджетного відшкодування по ПДВ за вересень 2010 року на суму 17877,00 гривень обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 94 частини 1 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 11, 70, 71, 86, 94, 160-163 КАС України, суд –
П О С Т А Н О В И В:
Позовну заяву приватного підприємства «Аксет-2005»– задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення –рішення державної податкової інспекції у м. Ужгороді № 0001162301/0 3685/23-4/34022540/7294 від 22.10.2010 року, яким ПП «Аксет-2005»зменшено суму бюджетного відшкодування за серпень 2010 року на суму 63784,00 грн. та № 0005841640/0 3722/15-2/34022540/8654 від 16.11.2010 року, яким ПП «Аксет-2005»зменшено суму бюджетного відшкодування за вересень 2010 року на суму 17877,00 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Аксет-2005»витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.
Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається через Закарпатський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Головуючий-суддя Луцович М.М.