29.08.2011
< копія >
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 серпня 2011 р. Справа № 2а/0470/8257/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Кальника В.В., розглянувши у місті Дніпропетровську в порядку письмового провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання надати відповідь, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 08 липня 2011 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області з позовними вимогами про:
- визнання протиправною бездіяльності Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області, що проявилася у ненаданні відповіді на звернення відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян»;
- зобов’язання Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області надати відповідь на заяву позивача від 25 листопада 2010 року.
В обґрунтування позову зазначено, що відповідач у порушення статті 20 Закону України «Про звернення громадян»не надав відповідь на заяву позивача у встановлений законом строк. Крім того, позивач звертався до органів прокуратури, а саме, до Прокуратури у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області, Прокуратури Дніпропетровської області, Генеральної прокуратури України,
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 липня 2011 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 16 серпня 2011 року.
Позивач у судове засідання не прибув, про дату, час та місце проведення якого повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Позивач процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористався, причини неявки не повідомив, свого представника для участі у судовому засіданні не направив. З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності позивача.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечень зазначив, що податковою інспекцію направлено відповідь на звернення ОСОБА_1 простою кореспонденцією, що відповідає положенням нормативно-правових актів, таким чином, відповідачем не порушено вимог Закону України «Про звернення громадян».
Судом у судовому засіданні розглянуто подану позивачем до суду 09 серпня 2011 року заяву про витребування додаткових документів, та винесено усну ухвалу про відмову у задоволенні такої заяви.
У судовому засіданні 16 серпня 2011 року судом ухвалено здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження з урахуванням вимог статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши чинне законодавство, суд дійшов висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Судом встановлено, що позивачем було отримано у встановленому порядку посилений сертифікат відкритого ключа, та отримано на WEB-сайті ДПА України текст примірного договору про визнання електронних документів, який позивач заповнив, підписав та разом із заявою від 25 листопада 2010 року надіслав на адресу Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області два примірники договору, посилені сертифікати відкритих ключів на паперовому та електронному носіях, які отримані відповідачем 26 листопада 2010 року.
Згідно статті 1 Закону України «Про звернення громадян»від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги (частина 1 статті 3 Закону України «Про звернення громадян»).
Статтею 5 Закону України «Про звернення громадян»встановлено, що звернення адресується органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, організаціям, незалежно від форм власності, об’єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Згідно частини 1 статті 16 Закону України «Про звернення громадян», скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.
Відповідно до статті 20 цього Закону, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
З матеріалів справи виходить, та підтверджено представником відповідача у судовому засіданні, що Дніпропетровською міжрайонною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області листом від 17 грудня 2010 року №30691/10/28-143 повідомлено ОСОБА_1 про розгляд заяви від 25 листопада 2010 року, та зазначено, що у примірному договорі «Про визнання електронних документів»не заповнено реквізити органу державної податкової служби України, до якого подається договір. Також зазначено, що згідно пункту 4 статті 179 Господарського кодексу України від 16 березня 2003 року №436-ІV (із змінами та доповненнями) та на виконання листа Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області Дніпропетровською МДПІ до примірного договору було внесено зміни. Крім того, ОСОБА_1 запрошено до Дніпропетровської МДПІ для отримання та підписання договору «Про визнання електронних документів». Як пояснив представник відповідача, зазначений лист був направлений на адресу позивача простою кореспонденцією. Таким чином, відповідачем не порушено місячний строк розгляду звернення.
Суд зазначає, що нормами чинного законодавства на час розгляду податковою інспекцією звернення позивача від 25 листопада 2010 року не було передбачено направлення таких листів рекомендованою кореспонденцією.
Крім того, судом встановлено, що позивач ухилився від явки до органу ДПС на запрошення від 17 грудня 2010 року для підписання і отримання договору «Про визнання електронних документів». Судом не приймаються до уваги твердження позивача про те, що ним не отримано зазначене запрошення, оскільки позивач, направивши примірник договору та заяву на адресу відповідача 25 листопада 2010 року, мав право та був зобов’язаний самостійно звернутись до органу ДПС та дізнатись про причини не підписання цього договору органом ДПС, оскільки був зацікавлений у підписанні цього договору для подальшої реалізації свого права на подання звітності засобами електронного зв’язку відповідно до Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв’язку, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 10 квітня 2008 року №233.
Зазначені факти також встановлені рішенням суду, а саме, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2011 року у справі №2а/0470/2594/11.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки відповідач не проявив бездіяльності при розгляді звернення ОСОБА_1, та надав відповідь на таке звернення.
Керуючись статтями 128, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
.
Суддя < (підпис) >
< Текст >
< Список >
< Список >
< Список >В.В. Кальник
< Текст >
< ПІБ Судді >
< ПІБ Судді >