29.08.2011
< копія >
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 серпня 2011 р. Справа № 2а/0470/7286/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кальника Віталія Валерійовича < Текст >
при секретаріПетранцові О.Ю.
за участю:
представника позивача Сипало М.А.
представника відповідача Котовича Д.В.< ПІБ Пр. >
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства "Міський трамвай" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 280275,39 грн., -
ВСТАНОВИВ:
Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просить стягнути з Комунального підприємства «Міський трамвай» суму адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 280275,39 грн.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідач відповідно до ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" за 11 робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами, повинно до 16.04.2011р. самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції, які визначені в у звіті за формою 10-ПІ.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити його в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував та просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. До суду надав заперечення.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що на Комунальне підприємство «Міський трамвай»покладається обов’язок подавати відділенню Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів.
Відповідно до ч.2 ст.17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.
Позивач, обґрунтовуючи позов посилався на те, що відповідно до ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991р. № 875-ХІІІ, (зі змінами та доповненнями) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ст. 20 даного Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 25 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
На думку позивача, на підставі звіту за формою 10-ПІ №03-02/754 від 31.01.11р. за 2010 рік за місця, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами, відповідач, повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції та в подальшому нараховану пеню у загальному розмірі 280275,39 грн.
Заперечуючи проти позову, відповідачем було зазначено, що відповідно до ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно п.п.11,12 «Положення про Фонд соціального захисту інвалідів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002р. №1434, місцеві органи соціального захисту населення: виявляють інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації; щомісячно надсилають службі зайнятості заявки на навчання інвалідів; ведуть банк даних про інвалідів, які працюють і бажають працювати.
Згідно з ч.4 ст.20 Закону України "Про зайнятість населення" підприємства, установи, організації незалежно від форм власності щомісяця подають центрам зайнятості адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій).
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання Закону №875 відповідач на протязі 2010 року вживав всі можливі заходи працевлаштування інвалідів.
На протязі 2010 року відповідач подавав до центру зайнятості Центрально-Міського району м. Кривого Рогу звіти про наявність вільних робочих місць за формою 3-ПН, в яких були заявлені вакантні посади для працівників, яким встановлено інвалідність. Звіти за формою державної статистичної звітності № 3-ПН містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду.
Встановлено, що Протоколом засідання постійно-діючої атестаційної комісії підприємства від 19.05.2008р. постановлено, вважати посаду «кондуктор з обілечування пасажирів»можливою для працевлаштування осіб, яким призначена група інвалідності.
Відомостями про облік працівників підприємства підтверджується факт наявності вакантних посад кондуктора.
У 2010 році центром зайнятості було направлено на КП «Міський трамвай»для працевлаштування одну особу інваліда, однак, після оформлення заяви на працевлаштування і направлення на медичну комісію, дана особа не з'явилась на підприємство для подальшого працевлаштування.
Відповідно до ст.8 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування.
Згідно ст.18 даного Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Як визначено у Законі України "Про зайнятість населення", державна служба зайнятості, направляє для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, а інвалідів –відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань. Підприємства, установи і організації, незалежно від форми власності щомісяця подають центрам зайнятості адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних місць (вакансій).
Отже, згідно норм чинного законодавства на підприємства покладений обов’язок по створювання робочих місць інвалідів, а не обов’язок по їх працевлаштуванню.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об‘єктивному дослідженні.
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, про відсутність підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, оскільки відповідачем у повному обсязі виконано покладені на нього законодавством обов’язки щодо працевлаштування інвалідів, дотримано існуючі правила здійснення господарської діяльності щодо забезпечення працевлаштування інвалідів та вжито всіх можливих заходів, спрямованих на забезпечення працевлаштування інвалідів на підприємство.
На підставі викладеного, суд доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 11, 14, 70, 71, 72, 86, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 28.08.11р.
Суддя < (підпис) >
< Текст >
< Список >
< Список >
< Список >В.В. Кальник
< Текст >
< ПІБ Судді >
< ПІБ Судді >