ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 серпня 2011 р. Справа № 2а/0470/6299/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Рябчук О.С.
при секретарі Грушко Н.В.
за участю:
представника позивача Шепетовської К.С.
представника відповідача Никитенко Є.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовомДержавного підприємства «Підприємство Дніпродзержинської колонії Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області № 34» до Контроль-ревізійного управління Дніпропетровської області про визнання протиправною та недійсною вимоги контрольно-ревізійного відділу м. Дніпродзержинська від 15.07.2010 року № 27/1349 в частині п.п. № 2, 3, 6, -
ВСТАНОВИВ:
30 травня 2011 року Державне підприємство «Підприємство Дніпродзержинської колонії Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області № 34» (далі – позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Контрольно-ревізійного управління в Дніпропетровській області про визнання протиправними та недійними вимог контрольно-ревізійного відділу м. Дніпродзержинська від 15.07.2010 року № 27/1349.
15 липня 2011 року позивачем надано до суду додаткові пояснення по суті заявленого позову, в яких позовні вимоги викладені в наступній редакції: визнати протиправною та недійсною вимогу контрольно-ревізійного відділу м. Дніпродзержинська від 15.07.2010 року № 27/1349 в частині п.п. № 2, 3, 6.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила суд позов задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вимога контрольно-ревізійного відділу м. Дніпродзержинська № 27/1349 від 15.07.2010 року є частково незаконною та необґрунтованою, підлягає частковому скасуванню у частині пунктів 2, 3, 6 з наступних підстав. При перевірці дотримання вимог законодавства при встановленні посадових окладів і тарифних ставок, надбавок, доплат та правильності їх нарахування та виплат, виявлено, що за період, який підлягав перевірці, вільнонайманим працівникам здійснювалися нарахування надбавки за безперервну роботу (надбавка за вислугу років) згідно наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань № 98 від 24.05.2000 року «Про затвердження інструкції про порядок виплати процентної надбавки за безперервну роботу робітникам і службовцям підприємств, установ, організацій та навчальних закладів Державної кримінально-виконавчої служби».
Позивач підпорядковується безпосередньо Управлінню Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області та Державному департаменту України з питань виконання покарань, тому вказаний наказ був обов’язковим для виконання Державним підприємством «Підприємство Дніпродзержинської колонії Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області № 34». Після скасування наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань № 175 від 25.05.2010 року наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань № 98 від 24.05.2000 року, надбавка за безперервну роботу вільнонайманим працівникам не нараховується.
Крім того, представник позивача зазначила, що благодійна допомога надавалася управлінню Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області – органу, якому безпосередньо підпорядковане підприємство і котре є головним розпорядником коштів Державного підприємства «Підприємство Дніпродзержинської колонії Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області № 34». Позивач не мав права відмовити органу, якому підпорядковується, у наданні благодійної допомоги.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог Державного підприємства «Підприємство Дніпродзержинської колонії Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області № 34» заперечував, та зазначив, що підприємством здійснювалася виплата не передбаченої наказом Державного Департаменту України з питань виконання покарань «Про впорядкування умов оплати праці працівників Державної кримінально - виконавчої служби України, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу» від 11.11.2005 № 184 надбавки, тому підприємство має відшкодувати зайво виплачені працівникам грошові кошти. Наказ Держдепартаменту від 24.05.2000 № 98 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати процентної надбавки за безперервну роботу робітникам і службовцям підприємств, установ, організацій та навчальних закладів Державної кримінально-виконавчої служби», яким керувався позивач, не зареєстрований у Міністерстві юстиції України, тобто не має юридичної сили як акт державного органу. Вимога контрольно-ревізійного відділу м. Дніпродзержинська від 15.07.2010 року № 27/1349 є законною та підлягає виконанню.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, суд приходить до наступного висновку.
25.06.2010 р. контрольно-ревізійним відділом в м. Дніпродзержинську проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності Державного підприємства «Підприємство Дніпродзержинської колонії Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області № 34» за період 2008-2009 роки та І квартал 2010 року.
За результатами ревізії контрольно-ревізійним відділом м. Дніпродзержинська складено акт № 03-20/12 від 25.06.2010 року.
В ході ревізії встановлено, що на порушення вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 року № 1298 «Про оплату на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери», та Наказу Державного Департаменту України з питань виконання покарань від 11.11.2005 року № 184 «Про впорядкування умов оплати праці працівників державної кримінально-виконавчої служби України, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу», підприємством проведено завищені витрати на оплату праці працівникам протягом 2008-2009 років та І кварталу 2010 року у загальній сумі 58655,07 грн. через безпідставне нарахування та виплату надбавки за безперервну роботу в закладах кримінально-виконавчої системи робітникам, яка встановлена на підставі Наказу Держдепартаменту від 24.05.2000 № 98 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати процентної надбавки за безперервну роботу робітникам і службовцям підприємств, установ, організацій та навчальних закладів Державної кримінально-виконавчої служби», який суперечить вимогам чинного законодавства України та не пройшов державну реєстрацію відповідно до вимог пунктів 2.7 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 року № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів Міністерства та інших органів виконавчої влади», як такий, що торкається прав та інтересів громадян, не може вважатися чинним.
В порушення вимог ст. 21, 94 Кодексу Законів «Про працю України» від 10.12.1971 року № 322, ст. 1, 21 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року № 108/95-ВР, ст. 4 абз. 2-4, Закону України від 16.07.1999 року № 996, п.п 5, 6 П(С)БО 16 «Витрати», підприємством проведено покриття за рахунок власних коштів витрат сторонньої юридичної особи Дніпродзержинської виправної колонії № 34 на оплату праці в загальній сумі 40073,86 грн. по причині здійснення підприємством нарахування та виплати протягом 2008 року – січня–травня – 2009 року заробітної плати працівникам, які рахуються за штатним розкладом інших установ.
Ревізією встановлено надання позивачем у 2008-2009 роках благодійної допомоги стороннім організаціям на загальну суму 24344,9 грн., у той час, як фінансовими планами на 2008-2009 роки подібні витрати не передбачені.
Підприємством в 2007 р. отримано чистого прибутку в сумі 600,00 грн, в 2008 р. – 1000,00 грн.
На підставі акта начальником контрольно-ревізійного відділу м. Дніпродзержинська на адресу Державного підприємства «Підприємство Дніпродзержинської колонії Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області № 34» було надіслано вимогу № 27/1349 від 15.07.2010 про усунення виявлених ревізією порушень.
Державним підприємством «Підприємство Дніпродзержинської колонії Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області № 34» частково виконано зазначену вимогу, а саме, усунуто порушення, вказані в 3, 4 та 5 пунктах вимоги.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» № 2939-ХІІ від 26.03.1993 р. головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі – підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому. Державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення державного фінансового аудита, перевірки державних закупівель та інспектування.
Відповідно до абз. 1-3 ст. 11 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» № 2939-ХІІ від 26.03.1993 р. плановою виїзною ревізією вважається ревізія у підконтрольних установах, яка передбачена у плані роботи органу державної контрольно-ревізійної служби і проводиться за місцезнаходженням такої юридичної особи чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна ревізія. Планова виїзна ревізія проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності підконтрольних установ за письмовим рішенням керівника відповідного органу державної контрольно-ревізійної служби не частіше одного разу на календарний рік. Право на проведення планової виїзної ревізії підконтрольних установ надається лише у тому разі, коли їм не пізніше ніж за десять днів до дня проведення зазначеної ревізії надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її проведення.
Положенням про контрольно-ревізійні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі затвердженим Наказом КРУ № 111 від 09.01.2001 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України за № 37/5228 18.01.2001 р. передбачено, що завданнями контрольно-ревізійних управлінь в областях є проведення відповідно до законодавства ревізії використання і збереження державного та комунального майна, в томучислі майна, переданого в користування. Вживає в установленому порядку заходів для усуненнявиявлених під час державного фінансового контролю порушеньзаконодавства: передає матеріали державного фінансового контролю органам,які згідно із законодавством виконують контрольні функції, якщо завиявленими фактами порушень прийняття рішення про застосуваннясанкцій не належить до компетенції органів державноїконтрольно-ревізійної служби; здійснює аналіз стану додержання фінансової дисципліни іповідомляє про його результати відповідним центральним і місцевиморганам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування,правоохоронним органам;готує і подає до відповідних органів пропозиції щодо усуненняпричин умов, які призвели до недостач державних коштів таматеріальних цінностей, неефективного іне за призначеннямвитрачання державних фінансових ресурсів, та запобігання їм уподальшому; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольноюустановою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених підчас здійснення інспектування та перевірок державних закупівельпорушень законодавства з питань збереження і використання активів;у судовому порядку стягує у дохід держави кошти, одержаніпідконтрольними установами, за незаконними угодами, безвстановлених законом підстав та з порушенням чинного законодавства.
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» завданням контрольно-ревізійних відділів є здійснювання контролю за усуненням недоліків і порушень, виявлених під час проведення державного фінансового контролю.
Згідно до ст. 15 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов’язковими для виконання службовими особам суб’єктів, що ревізуються чи перевіряються.
Відповідно до ч. 10 ст. 10 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» № 2939-ХІІ від 26.03.1993 р. контрольно-ревізійна служба має право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Відповідно до ст. 97 Кодексу Законів про працю України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Згідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» - основними принципами діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України є: законність; повага та дотримання прав і свобод людини та громадянина; гуманізм; позапартійність; єдиноначальність; колегіальність при розробці важливих рішень; взаємодія з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, благодійними і релігійними організаціями; відкритість для демократичного цивільного контролю.
У відповідності до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань реалізує єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, спрямовує, координує та контролює діяльність Державної кримінально-виконавчої служби України, у межах своїх повноважень видає накази, організовує та контролює їх виконання.
Постановою Кабінету Міністрів України № 587 від 10.06.2009 року затверджено Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань. Відповідно до п. 1 Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань - Державний департамент України з питань виконання покарань є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції.
Відповідно до ч. 6 Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань - Департамент у межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання. Проекти нормативно-правових актів Департаменту підлягають погодженню з Міністром юстиції, а нормативно-правові акти Департаменту - державній реєстрації в установленому законодавством порядку. Рішення Департаменту, прийняті в межах його повноважень, обов'язкові для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, а також громадянами. За погодженням з Міністром юстиції Департамент у разі потреби видає разом з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади спільні акти.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).
Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 24.05.2000 № 98, чинного до 25.05.2010 року, затверджено Інструкцію про порядок виплати процентної надбавки за безперервну роботу робітникам і службовцям підприємств, установ, організацій та навчальних закладів кримінально - виконавчої системи. Інструкцією встановлено процентну надбавку за безперервну роботу у розмірі від 5% до 25 % до тарифних ставок (посадових окладів) по основній посаді та визначено порядок виплати такої надбавки робітникам і службовцям підприємств, установ, організацій та навчальних закладів кримінально-виконавчої системи.
Пунктом 2 Наказу зобов’язано начальників управлінь (самостійних відділів) Державного департаменту України з питань виконання покарань, управлінь (відділів, відділення) Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, керівникам установ, організацій та навчальних закладів, підлеглих Департаменту, забезпечити точне та неухильне виконання встановленого порядку обчислення і виплати робітникам і службовцям процентної надбавки за безперервну роботу відповідно до затвердженої Інструкції .
Згідно з п. 3 зазначеного Наказу надбавка за безперервну роботу підлягає виплаті в межах асигнувань, що виділяються на утримання органів і підрозділів кримінально-виконавчої системи, та за рахунок і в межах фондів оплати праці підприємств, що знаходяться на госпрозрахунку. Зазначеним наказом передбачено умови, за яких здійснюється виплата вказаної надбавки, а саме: виплата процентної надбавки за безперервну роботу здійснюється у межах асигнувань, виділених на утримання підприємства та за рахунок і в межах фонду оплати праці підприємства.
Відповідно до преамбули наказу від 24.05.2000 № 98 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати процентної надбавки за безперервну роботу робітникам і службовцям підприємств, установ, організацій та навчальних закладів кримінально - виконавчої системи», наказ затверджено відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо забезпечення діяльності Державного департаменту з питань виконання покарань» від 22.04.1999 № 653.
Відповідно до п. 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 22.04.1999 № 653 джерелами фінансування Державної кримінально-виконавчої служби є бюджетні асигнування та доходи від працевикористання засуджених.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про поліпшення умов оплати праці працівників установ виконання покарань, слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби» від 14.07.1993 № 534 (зі змінами у редакції від 02.12.2009 р.) надано право керівникам установ виконання покарань, слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби встановлювати працівникам, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, посадові оклади (тарифні ставки) з підвищенням за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими та особами, що тримаються у слідчих ізоляторах, у таких розмірах: в установах виконання покарань, лікувально-трудових профілакторіях та їх підприємствах - до 50 відсотків.
Відповідно до ч. 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про поліпшення умов оплати праці працівників установ виконання покарань, слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби» від 14.07.1993 № 534 Державний департамент з питань виконання покарань повинен розробити і затвердити порядок підвищення посадових окладів (тарифних ставок) працівників установ виконання покарань, слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими та особами, що тримаються у слідчих ізоляторах.
Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 03.10.2004 № 190, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14.10.2004 за № 1312/9911, затверджено Порядок підвищення посадових окладів (тарифних ставок) працівників установ кримінально-виконавчої системи, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими та особами, що тримаються у слідчих ізоляторах і перебувають у лікувально-трудових профілакторіях.
Згідно з підпунктом 7.1 пункту 7 зазначеного Порядку підвищення посадових окладів (тарифних ставок) працівників за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими та особами, які тримаються у слідчих ізоляторах, установлюються у таких розмірах: у кримінально - виконавчих установах закритого типу та на їх підприємствах (у залежності від рівня безпеки установи) середнього рівня безпеки для тримання неодноразово засуджених чоловіків та чоловіків, вперше засуджених до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини, - до 30 відсотків.
Підвищення посадових окладів (тарифних ставок) працівників за цим Порядком здійснюється лише в межах фактичних видатків на заробітну плату, включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, затверджених для бюджетних установ у кошторисах, та в межах фонду заробітної плати підприємств установ.
Порядок надання благодійної допомоги державними установами, підприємствами передбачений Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2006 року № 1673 «Про стан фінансово-бюджетної дисципліни, заходи щодо посилення боротьби з корупцією та контролю за використанням державного майна та фінансових послуг».
Відповідно до п. 13 зазначеної установлено граничний обсяг витрат на благодійну, спонсорську та іншу допомогу суб'єктів господарювання, державна частка у статутному фонді яких перевищує 50 відсотків, у розмірі не більш як 1 відсоток обсягу чистого прибутку (за результатами попереднього звітного року).
Згідно до п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оцінюючи усі докази, надані суду, у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Збільшення посадових окладів та нарахування надбавки здійснювалось позивачем відповідно до наказу Держдепартаменту від 24.05.2000 № 98 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати процентної надбавки за безперервну роботу робітникам і службовцям підприємств, установ, організацій та навчальних закладів Державної кримінально-виконавчої служби», постанови Кабінету Міністрів України «Про поліпшення умов оплати праці працівників установ виконання покарань, слідчих ізоляторів Державної кримінально - виконавчої служби» від 14.07.1993 № 534 та наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань «Про затвердження Порядку підвищення посадових окладів (тарифних ставок) працівників установ кримінально - виконавчої системи, які не мають спеціальних звань рядового начальницького складу, за особливі умови праці, пов’язані з роботою із засудженими та особами, що утримуються у слідчих ізоляторах» від 03.10.2004 № 190.
Посилання відповідача на те, що Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 24.05.2000 року № 98 не був зареєстрований у Міністерстві юстиції України, тому не підлягав виконанню позивачем, не береться судом до уваги. Виплата надбавки за безперервну роботу працівникам позивача, які не мають спеціальних звань, здійснювалася за рахунок прибутку підприємства, яким, відповідно до вимог діючого законодавства, підприємство розпоряджається самостійно. Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 24.05.2000 року № 98 не був визнаний нечинним. Вказаний Наказ був скасований Державним департаментом України з питань виконання покарань. З моменту скасування виплата надбавки була припинена позивачем. Відповідно до вимог Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» накази Державного департаменту України з питань виконання покарань є обов’язковими для позивача.
Сума благодійної допомоги, наданої Державним підприємством «Підприємство Дніпродзержинської колонії Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області № 34» за 2008 та 2009 роки значно перевищує 1% від суми отриманого чистого прибутку за 2007 та 2008 рік.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги Державного підприємства «Підприємство Дніпродзержинської колонії Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області № 34» до Контрольно-ревізійного управління у Дніпропетровській області про визнання протиправною та недійсною вимоги контрольно-ревізійного відділу м. Дніпродзержинська від 15.07.2010 року № 27/1349 в частині п.п. № 2, 3, 6 такими, які підлягають задоволенню частково.
Вимога про визнання недійсною та скасування п. 2 вимоги є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Вимога про визнання недійсним та скасування п. 3 вимоги задоволенню не підлягає, оскільки виконана позивачем в добровільному порядку.
Вимога про визнання недійсним та скасування п. 6 вимоги є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав,свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Для здійснення повного захисту прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та скасувати пункт 2 вимоги контрольно-ревізійного відділу в м. Дніпродзержинську № 27/1349 від 15.07.2010 року.
Відповідно до п. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України - якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Керуючись ст.ст. 9, 11, 17, 69-72, 86, 94, 158-163, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов Державного підприємства «Підприємство Дніпродзержинської колонії Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області № 34» до Контрольно-ревізійного управління у Дніпропетровській області про визнання протиправною та недійсною вимоги контрольно-ревізійного відділу в м. Дніпродзержинську від 15.07.2010 року № 27/1349 в частині пункту № 2, 3, 6 – задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати пункт 2 вимоги контрольно-ревізійного відділу в м. Дніпродзержинську № 27/1349 від 15.07.2010 року.
В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.
Судові витрати в розмірі 1,70 грн. стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Підприємство Дніпродзержинської колонії Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області № 34».
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова виготовлена у повному обсязі 19.08.2011 року.
Суддя
О.С. Рябчук