КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.08.2011 № 11/58
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Новікова М.М.
Шипка В.В.
при секретарі:
за участю представників
від позивача: не з'явились;
від відповідача-1: не з'явились;
від відповідача-2: ОСОБА_1 - дов. №14 від 18.04.2011р.;
від третьої особи: не з'явились;
від прокуратури: не з'явились;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Першого заступника прокурора м. Чернігова в інтересах держави в особі
Головного управління Держкомзему у Чернігівській області
на рішення Господарського суду Чернігівської області
від 06.06.2011р.
у справі №11/58 (суддя Бобров Ю.М.)
за позовом Першого заступника прокурора м. Чернігова в інтересах держави в особі
Головного управління Держкомзему у Чернігівській області
до 1) Комунального підприємства «Чернігівбудінвест» Чернігівської міської
ради
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа-Буд-7»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору
на стороні відповідача-1: Чернігівська міська рада
про визнання недійсними договорів
ВСТАНОВИВ:
Перший заступник прокурора м. Чернігова (далі – прокурор) звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Державного комітету із земельних ресурсів у Чернігівській області (далі – позивач) до Комунального підприємства «Чернігівбудінвест» Чернігівської міської ради (далі – відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа-Буд-7» (далі – відповідач-2) про визнання недійсними договорів №01/44-08 від 03.10.2008р. про співробітництво, №01/45-08 від 03.10.2008р. про надання послуг, укладених між відповідачами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок укладення спірних договорів, фактично мав місце факт передачі від відповідача-1 в користування відповідачу-2 земельної ділянки для подальшого будівництва на ній об’єкту нерухомості, а таке використання відповідачем земельної ділянки суперечить ст. ст. 123, 126 Земельного кодексу України, оскільки у відповідача-2 відсутнє рішення органу місцевого самоврядування або будь-які правовстановлюючі документи на земельну ділянку, яка фактично ним використовується. З огляду на те, що укладені договори були реально спрямовані на перехід права користування на земельну ділянку через посередника третій особі з метою здійснення останньою господарської діяльності для власних потреб, внаслідок чого порушені державні інтереси, у відповідності до ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України вищевказані договори мають бути визнані недійсними.
Відповідач-1 заперечував проти позову, зазначаючи про необґрунтованість позовних вимог та непідтвердженість їх належними доказами. На думку відповідача-1, правові підстави для визнання договорів недійсними відсутні, натомість в даному випадку має місце тлумачення прокурором на власний розсуд положень оспорюваних договорів, хоча зміст правочину може тлумачитись лише його стороною (сторонами).
Окрім того, відповідач-1 зазначав про те, що відповідачу надано земельну ділянку у постійне користування для будівництва житлового будинку на підставі рішення Чернігівської міської ради, що спростовує твердження, викладене у позові, про те, що метою укладання спірних договорів є передача земельної ділянки у користування відповідачу-2.
Відповідач-2 також заперечував проти позову, наголошуючи на тому, що відповідач-1 запропонував відповідачу-2 співробітництво у здійсненні будівництва багатоквартирного будинку і за умовами оспорюваних договорів відповідач-1 здійснює оформлення дозвільних документів для здійснення ним будівництва, а відповідач-2 надає для цього власні кошти. При укладенні цих договорів сторони не мали на меті передавати відповідачу-2 виділену для будівництва земельну ділянку і не здійснювали такої передачі. Жодних робіт на вказаній земельній ділянці відповідачем-2 не проводиться, майно останнього на цій земельній ділянці відсутнє, як відсутні й докази фактичного використання товариством земельної ділянки для інших цілей.
В процесі судового розгляду до участі у справі як третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 було залучено Чернігівську міську раду (далі – третя особа).
Третя особа проти позову заперечувала, наголосивши на тому, що в позові відсутні посилання на норми матеріального права, які були порушені під час укладення оспорюваних договорів.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 06.06.2011 р. у справі №11/58 у позові відмовлено повністю, оскільки прокурором не підтверджено належними і допустимими доказами ті обставини, на які він посилається як на підставу заявлених вимог.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Перший заступник прокурора м. Чернігова в інтересах держави в особі Головного управління Держкомзему у Чернігівській області звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.06.2011 року у справі №11/58, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального права, а висновки, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи. Загалом, доводи апеляційної скарги ідентичні тим, які наводились під час розгляду справи місцевим господарським судом та зазначені у позові.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2011р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 17.08.2011р.
17.08.2011р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначав про необґрунтованість та недоведеність апеляційної скарги і просив суд залишити скаргу без задоволення.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2011р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Новікова М.М., Шипко В.В.
В судовому засіданні 17.08.2011р. представник відповідача-2 заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що прийняте судом з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Представники прокуратури, позивача, відповідача-1 та третьої особи у судове засідання 17.08.2011р. не з’явилися, про причини нез’явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Оскільки явка представників сторін, прокуратури та третьої особи у судове засідання не була визнана судом обов’язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін, прокуратури та третьої особи про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний господарський суд визнав можливим розглядати справу у відсутність представників прокуратури, позивача, відповідача-1 та третьої особи за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача-2, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
03.10.2008р. між відповідачем-2 (Сторона-1) та відповідачем-1 (Сторона-2) було укладено договір про співробітництво №01/44-08 (том справи – 1, аркуш справи - 8), згідно з умовами якого (розділи 1, 2) сторони домовилися здійснювати співробітництво в питаннях, пов’язаних з будівництвом багатоповерхового житлового будинку в кварталі вилиць Толстого та Музикальній в м. Чернігові, та надавати взаємну допомогу з визначених цим договором направлень. Для досягнення цілі за цим договором Сторона-1 зобов’язалася, зокрема, на протязі 30 днів підписати договір про надання послуг та перерахувати узгоджену суму.
03.10.2008р. між відповідачем-2, як замовником, та відповідачем-1, як виконавцем, було укладено договір про надання послуг № 01/45-08 (том справи – 1, аркуш справи - 10), за умовами якого замовник доручив, а виконавець зобов’язався на виконання умов договору про співробітництво №01/44-08 від 03.10.2008р. за винагороду і за рахунок замовника виконати підготовчі та проектні роботи, консультативні та інформаційні послуги в порядку, обсязі та на умовах визначених цим договором.
Як уже зазначалось вище, прокурор звернувся до суду з позовом про визнання недійсними договорів №01/44-08 від 03.10.2008р. про співробітництво та №01/45-08 від 03.10.2008р. про надання послуг, укладених між відповідачами, зазначаючи про порушення статей 123, 126 Земельного кодексу України.
З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
У відповідності до ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
В п. «а» ч.2 ст. 92 Земельного кодексу України передбачено, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, що належать до комунальної власності.
Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до Статуту відповідача-1 власником підприємства є територіальна громада міста Чернігова в особі Чернігівської міської ради, а саме підприємство створено з метою залучення інвестицій в будівництво житла, об’єктів соціально-культурної та комунальної сфери та одержання на цій основі прибутків в інтересах власника і трудового колективу. Предметом діяльності підприємства, зокрема, є виконання будівельних і монтажних робіт, розширення, реконструкція, переобладнання, реставрація та ремонт будівель, споруд, житла, об’єктів соціально-культурної та комунальної сфери.
Тобто, відповідач-1 є підприємством комунальної власності і відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України може набути права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності.
В ч.3 ст. 126 Земельного кодексу України вказано, що право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.
14.11.2008р. Чернігівською міською радою було прийнято рішення „Про надання, вилучення і передачу земельних ділянок юридичним та фізичним особам в межах м. Чернігова”, у відповідності з яким відповідачу-1 затверджено проект відведення та надано земельну ділянку у постійне користування площею 0,4424 га в кварталі вулиць Толстого та Музикальній для будівництва житлового будинку. Затрати з відселення та знесення будинків покладено на відповідача-1 за умови комплексної розробки забудови мікрорайону (том справи – 1, аркуш справи - 15).
09.02.2009р. на підставі рішення Чернігівської міської ради від 14.11.2008р. відповідачу-1 було видано Державний акт на право постійного користування вищевказаною земельною ділянкою (том справи – 1, аркуш справи - 16).
Належних та допустимих доказів на підтвердження зміни, скасування або визнання недійсним у встановленому законодавством порядку рішення Чернігівської міської ради від 14.11.2008р. „Про надання, вилучення і передачу земельних ділянок юридичним та фізичним особам в межах м. Чернігова” ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції надано не було.
З урахуванням наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, відповідач-1 набув право постійного користування вищезгаданою земельною ділянкою в кварталі вулиць Толстого та Музикальній в м. Чернігові для будівництва житлового будинку у порядку, передбаченому Земельним кодексом України і укладення відповідачем-1 спірних договорів не протирічить вимогам земельного законодавства України.
Окрім того, зазначаючи про те, що метою укладання договорів була передача відповідачу-2 земельної ділянки з метою здійснення останнім господарської діяльності для власних потреб, прокурор не надав жодних доказів на підтвердження цього.
Судом було встановлено, що 01.07.2010р. між відповідачами та 209 управлінням начальника робіт було укладено договір №01/29а-10, за умовами якого відповідач-1 виступає як замовник будівництва на земельній ділянці в кварталі вулиць Толстого та Музикальній, 209 управління начальника робіт - підрядник, а відповідач-2 – фінансує будівництво об’єкту за рахунок власних та залучених коштів (том справи – 1, аркуш справи - 47). При цьому, спірна земельна ділянка не передавалась відповідачу-2, а знаходиться в користуванні у відповідача-1 на підставі відповідного державного акту. Доказів на підтвердження протилежного суду надано не було.
Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
В ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
В позові підставою для недійсності спірних договорів прокурор визначив частини 1 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, однак, як вірно зазначив суд першої інстанції, прокурором не вказано, яким саме актам цивільного законодавства і моральним засадам суспільства суперечить зміст оспорюваних договорів. Доказів на підтвердження того, що оспорювані договори при їх укладенні не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, які обумовлювалися ними, також не надано.
З урахуванням викладених обставин, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення позову.
В апеляційній скарзі прокурор зазначає про те, що судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Натомість апеляційна скарга не містить посилання на те, які саме норми матеріального права були порушені місцевим господарським судом та які висновки суду є хибними (не відповідають обставинам справи).
Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доводи, наведені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, у зв’язку з чим підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора м. Чернігова в інтересах держави в особі Головного управління Держкомзему у Чернігівській області залишити без задоволення, Рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.06.2011 р. у справі №11/58 – без змін.
2. Матеріали справи №11/58 повернути до Господарського суду Чернігівської області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.
Головуючий суддя Зубець Л.П.
Судді Новіков М.М.
Шипко В.В.
29.08.11 (відправлено)