ЯЛТИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м   У к р а ї н и

“3” серпня 2011 року             Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим

у складі: головуючого, судді                            САВРАНСЬКОЇ Т.І.

при секретарі                             Юрченко С.В.

за участю :

представника позивача ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 4 березня 2011 року (реєстровий № 551)                             ОСОБА_4

відповідача                               ОСОБА_5

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, та представника третьої особи за довіреністю від 30 квітня 2011 року                             ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_5, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_7 та ОСОБА_6, - про усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою,  

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернулася до Ялтинського міського суду АРК із зазначеною позовною заявою в порядку цивільного судочинства і просила суд :

-   Усунути перешкоди у здійсненні права користування земельною ділянкою площею 0.0022 га, розташованої в районі будинку АДРЕСА_1, зобов’язавши ОСОБА_5 знести самочинно встановлену на зазначеній земельній ділянці огорожу з сітки рабиці.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що ОСОБА_5 зайняв частину земельної ділянки ОСОБА_3, спорудивши огорожу.

У судовому засіданні представник позивачки наполягав на задоволенні позовної заяви з викладених підстав, посилаючись на накладення земельної ділянки ОСОБА_5 на земельну ділянку, яка належить його довірителю.

Відповідач ОСОБА_5 проти позову заперечував, обґрунтовуючи недоведеність позову.  

Сторони або їх представники не заявили у суді, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, тому не вирішувалося питання про їх допит як свідків згідно зі ст. 184 ЦПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та представника третьої особи, всебічно і повно з’ясувавши обставини справи та дослідивши відповідні докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної заяви, виходячи з такого.

Державним актом на право власності на земельну ділянку, виданим 18 серпня 2003 року, посвідчується, що ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 0.1498 га, розташованої в районі будинку АДРЕСА_1, із цільовим призначенням – будівництво й обслуговування жилого будинку і господарських споруд.

На підставі Рішення Гаспринської селищної ради № 24 від 8 грудня 2004 року 14 лютого 2005 року Державний акт на право власності на земельну ділянку був виданий ОСОБА_7, яким посвідчувалось його право власності на земельну ділянку площею 0.0022 га, розташовану по АДРЕСА_1, із цільовим призначенням – будівництво та обслуговування індивідуального гаража.

Зі змісту рішення Гаспринської селищної ради № 24 від 8 грудня 2004 року убачається, що до набуття права власності зазначена ділянка належала ОСОБА_7 на праві постійного користування, яке посвідчувалось Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою НОМЕР_1.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України у редакції, яка була чинною на час набуття права власності на зазначені земельні ділянки, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникало після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчувало право власності чи право користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

11 грудня 2008 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 був укладений договір дарування земельної ділянки НОМЕР_2 (реєстровий № 137), на підставі якого ОСОБА_3 набула право власності земельну ділянку площею 0.0022 га, розташовану по АДРЕСА_1, яке посвідчується Державним актом на право власності на земельну ділянку, виданим 26 травня 2009 року.

Відповідно до ч. 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Посилаючись на обставини зайняття частини належній їй земельної ділянки відповідачем, який встановив огорожу, ОСОБА_3, обґрунтовуючи позов з підстав ч. 2 статті 152 ЗК України, просить суд усунути перешкоди у здійсненні права користування земельною ділянкою, зобов’язавши ОСОБА_5 знести самочинно встановлену огорожу.

Відповідач ОСОБА_5 визнав обставини того, що земельні ділянки сторін є суміжними, а на межі встановлена огорожа з сітки-рабиці, проте заперечує обставини зайняття частини земельної ділянки, яка належить йому на прав власності.

Згідно Висновку № 1206 судової будівельно-технічної експертизи від 23 травня 2011 року, існує накладення земельної ділянки площею 0.1498 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_5, на земельну ділянку площею 0.0022 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 а, яка належить на праві власності ОСОБА_3

Разом з тим, з того ж Висновку експертизи вбачається, що на території смт. Гаспра відсутні державні тріінгуляторні пункти, відповідно до яких робиться прив’язка при винесення координат земельних ділянок, відтак, кожна землевпорядна організація або уповноважена особа, яка виконує топографо-геодезичні роботи з встановлення меж земельних ділянок на місцевості робить прив’язку до того тріінгуляторного пункту, який є зручним для цього суб’єкта, що дає різницю в результатах місця розташування земельних ділянок.

Виходячи з такого, експертом було визначено, що загальна площа допустимої погрішності для даних земельних ділянок, які є суміжними, може становити 1.944 кв.м.

Разом з тим площа накладення земельних ділянок була визначена тільки як імовірне накладення в розмірі 1.78 кв.м., що є в межах допустимої погрішності.

Отже, суду не було надано достатніх доказів зайняття земельної ділянки ОСОБА_3 спорудженою ОСОБА_5 огорожею.

Дійшовши таких висновків, суд зауважує, що само по собі накладення земельної ділянки ОСОБА_5 на земельну ділянку ОСОБА_3 є неможливим також й тому, що у власність ОСОБА_5 земельна ділянка була передана раніше, тому суміжні земельні ділянки могли передаватися у власність інших осіб тільки з урахуванням меж та площі земельної ділянки ОСОБА_5 та припустимої погрішності.

Також суд зауважує, що спір виникає тільки через недотримання сторонами засад добросусідства, зміст якого наведений у ст. 103 ЗК України, та у відсутності спільних меж земельних ділянок. У такому разі спір належить вирішувати у порядку ст. ст. 106, 107 ЗК України, а не пред’явленням позовів про захист речових прав.

Таким чином, розглянувши справу в присутності представника позивача, відповідача та представника третьої особи , всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати суд розподіляє відповідно до вимог статті 88 ЦПК України.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 103, 152 ЗК України , ст. ст. 1, 3, 10, 11, 14, 15, 60, 61, 158 ч. 1, 179, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_5, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_7 та ОСОБА_6, - про усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяті днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя                                      Т.І. Савранська