КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.08.2011 № 61/79
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Рябухи В.І.
суддів: Гольцової Л.А.
Ропій Л.М.
при секретарі: Філоненко М.В.
за участю представників:
від позивача ОСОБА_1, дов. від 29.12.10 №173-2010, від відповідача не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Віком»
на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.11 (підписане 29.03.11)
у справі №61/79 (суддя Івченко А.М.)
за позовом Закритого акціонерного товариства «Авіакомпанія «Аеросвіт»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Віком»
про стягнення боргу в сумі 109081,74 грн.
ВСТАНОВИВ:
Закрите акціонерне товариство "Авіакомпанія "Аеросвіт" (далі – позивач, Авіакомпанія "Аеросвіт") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Віком» (далі – відповідач, ТОВ "Віком") про стягнення 109081,74 грн., з яких 73327,58 грн. основного боргу, 35754,16 грн. штрафних санкцій.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.11 позов задоволено частково: стягнуто з відповідача 73327,58 грн. основного боргу, 30445,55 грн. штрафу, 382,33 грн. 3 % річних, 784,05 грн. інфляційних втрат, 1049,40 грн. державного мита, 227,04 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.11 змінити. Вважає, що судом першої інстанції не повністю з’ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що розрахунки штрафних санкцій, наданні позивачем, мають розбіжності із даними рахунків-фактур відповідача. Судом першої інстанції не було встановлено належним чином базову суму для нарахування штрафних санкцій, що призвело до їх завищення. Суд першої інстанції при визначенні розміру штрафних санкцій не взяв до уваги обставини, які можуть бути форс-мажорними, що унеможливило належне виконання відповідачем умов договору. У скарзі відповідач не заперечує, що з його боку мало місце порушення умов договору від16.09.10 №17-267/3, але просить суд застосувати положення п.3 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) та зменшити розмір штрафних санкцій.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.07.11 відновлено строк на подання апеляційної скарги, прийнято її до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 22.08.11. Доказами належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи є повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали від 05.07.11) відповідачу - 07.07.11 та позивачу – 12.07.11, долучені до матеріалів справи.
19.08.11 позивач через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу.
22.08.11 у судовому засіданні представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.11 – без змін.
Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника позивача, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Так, 16.09.10 між позивачем та відповідачем укладено договір поставки №17-267/3 (далі - договір), відповідно до якого продавець зобов’язується продати (передати у власність) та поставити покупцю свою продукцію, а покупець зобов’язується прийняти та оплатити товар. Найменування, одиниці виміру, загальна кількість та асортимент товару, що постачається за цим Договором, визначаються Специфікацією (Додаток №1), що є невід’ємною частиною цього Договору. Поставка товару продавцем здійснюється партіями на підставі письмової заявки покупця, в якій зазначається кількість та асортимент конкретної партії товару. Замовлення погоджується постачальником протягом 1-го робочого дня з дня його отримання, якщо інше не буде погоджено сторонами (п.п. 1.1-1.3, 1.5 договору).
Відповідно до п.2.1.1 договору постачальник зобов’язується поставляти товар, який відповідає умовам цього Договору, за попередньою письмовою заявкою покупця згідно з умовами DDP - склад покупця в Аеропорту "Бориспіль" (Інкотермс 2000), протягом 30-ти (тридцяти) робочих днів з моменту одержання письмової заявки покупця.
Покупець здійснює попередню оплату рахунку постачальника у розмірі 40% від вартості товару, згідно цін, вказаних у Додатку №1, остаточний розрахунок у розмірі 60% вартості товару здійснюється на підставі рахунку-фактури постачальника та одержання товару та підписання сторонами видаткової накладної (п.4.3 договору).
Додатком № 1 до договору сторони погодили, що відповідач поставляє костюми зимові технічні у кількості 415 штук за ціною 340 грн., куртки зимові у кількості 160 штук за ціною 207 грн., костюми водостійкі ПХВ у кількості 410 штук за ціною 62,40 грн., плащі водостійкі ПХВ у кількості 190 штук за ціною 52,50 грн. (далі - товар).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач виставив позивачу рахунки-фактури від 06.10.10 №В-00000150 на 164527,56 грн. та від 22.10.10 №В-00000167 на 18791,38 грн.
У відповідності з п.4.3 договору позивач здійснив попередню оплату в розмірі 40% від вартості товару на загальну суму 733327,58 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 12.10.10 №5794 та від 11.11.10 №7385.
Суд першої інстанції вважає датою одержання та погодження відповідачем заявок дату виставлення рахунку позивачу для оплати, оскільки доказів одержання та погодження відповідачем заявок згідно розділу 1 договору в матеріалах справи немає.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Отже, відповідач повинен був поставити товар згідно рахунку-фактури від 06.10.10 у строк до 17.11.10 та згідно рахунку-фактури від 22.10.10 у строк до 03.12.10.
Частиною 2 ст. 693 ЦК України встановлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
З матеріалів вбачається, що відповідач зобов'язання за договором не виконав, суму попередньої оплати за товар не повернув, тому вимога позивача щодо стягнення основного боргу в сумі 73327,85 грн. є обґрунтованою та правомірно задоволена судом першої інстанції.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Господарський кодекс України у статті 216 покладає на учасників господарських відносин відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України (далі – ГК України) передбачено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частина 1 ст. 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання (ч.1, 2 ст.549 ЦК України).
Згідно п.6.3 договору у випадку несвоєчасної поставки товару, постачальник зобов’язується сплатити покупцю штраф в розмірі 0,3% вартості несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення.
Авіакомпанія "Аеросвіт" просить стягнути штраф за невиконання зобов'язання в сумі 34587,78 грн.
З рішення від 25.03.11 вбачається, що суд першої інстанції частково задовольнив заявлену суму та стягнув з відповідача 30445,55 грн. штрафу за прострочення поставки товару.
У відповідності до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Дана стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов’язання.
Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотки річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 784,40 грн. інфляційних втрат та 382,33 грн. 3% річних.
Щодо твердження апелянта про виникнення форс-мажорних обставин, які унеможливили виконання умов договору, колегія суддів зазначає наступне.
Форс-мажорні обставини - обставини, які не можуть бути передбачені сторонами при укладанні контракту і проти виникнення яких вони не можуть вжити відповідних заходів. До них належать: стихійні лиха (бурі, циклони, повені, землетруси та ін.); війна і воєнні дії, заколот, блокада, безчинства, безпорядки та інші протиправні дії; зруйнування внаслідок дії вибухових пристроїв, які знаходились у землі; радіаційна, хімічна зараженість, ударні хвилі тощо.
Згідно розділу 9 договору сторони не несуть відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов’язань за цим договором, якщо таке невиконання сталося внаслідок дії обставин, що знаходяться поза контролем сторін і які неможливо було передбачити і запобігти розумними мірами. Сторона, що знаходиться під впливом форс-мажорних обставин, повинна протягом трьох днів сповістити іншу сторону про їх настання та передбачуваний термін дії. Факти, викладені в повідомленні, повинні бути підтверджені ТПП чи іншим уповноваженим державним органом. У випадку не повідомлення, сторона, яка знаходиться під впливом форс-мажорних обставин, позбавляється права посилатися на такі обставини як на підставу звільнення від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання своїх обов’язків за цим договором.
Проте в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення відповідачем Авіакомпанію "Аеросвіт" про неможливість виконання зобов'язання за договором та докази наявності форс-мажорних обставин в розумінні п.9.1 договору.
Суд апеляційної інстанції відмовляє у задоволенні клопотання скаржника щодо зменшення розміру штрафу на підставі п.3 ч.1 ст.83 ГПК України з огляду на наступне.
Відповідно до ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п.3 ч.1 ст.83 ГПК України), господарський суд повинен об’єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання , невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайного добровільного усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) є правом господарського суду, а обставини застосування даної норми є оціночними та водночас потребують відповідного доведення заінтересованою стороною з урахуванням приписів ст.ст. 32-34 ГПК України (п.п.3.9.2 п.3 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 18.09.97 №02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").
Матеріали справи свідчать, що підстави для зменшення розміру штрафу відсутні.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, з огляду на викладене вище, колегія Київського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва у даній справі, оскільки воно відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи.
Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Віком» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.11 у справі №61/79 - без змін.
2. Матеріали справи №61/79 повернути до Господарського суду міста Києва.
Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий суддя Рябуха В.І.
Судді Гольцова Л.А.
Ропій Л.М.
23.08.11 (відправлено)