Справа № 2-а-2481/09/1213
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 Липня 2009 року Ленінський районний суд м. Луганська в складі:
головуючого - судді Кравченко Н.О., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Луганську, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України у Ленінському районі м. Луганська, третя особа Головне управління Державного казначейства України у Луганській області, про визнання бездіяльності незаконною та зобов’язання нарахувати щомісячну державну соціальну допомогу відповідно до вимог Закону України „Про соціальний захист дітей війни", -
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2009 року позивач пред’явила дійсний позов. В обґрунтування вимог зазначила, що їй, як особі, яка має статус „дитини війни", у відповідності з вимогами ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" повинна нараховуватися щомісячна соціальна допомога у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Оскільки вищезазначена норма Закону відповідачем не виконувались, позивач звернулась до УПФУ в Ленінському районі, з вимогою щодо правильності встановлення надбавки, яка останнім була залишена без задоволення.
Позивач вважає незаконними дії відповідача щодо нарахування соціальної допомоги у 2008р. у розмірі 10 %, і, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008р. №10рп/2008, просить визнати бездіяльність УПФУ в Ленінському районі щодо ненарахування соціальної допомоги у відповідності з вимогами ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" незаконною, та зобов’язати УПФУ в Ленінському районі нарахувати на її користь недоплачену допомогу за період з 22.05.2008р. по 31.12.2008р.
Позивач, будучи належним чином повідомленим про день, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з’явилася, натомість подала до суду заяву, в якій підтримала позов у повному обсязі та просить розглянути справу у її відсутність.
Представники відповідача і третьої особи, будучи належним чином повідомленими про день, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з’явились, подали до суду заперечення проти позову і просили розглянути справу за їх відсутністю.
Суд ухвалив провести розгляд спору по суті у порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів, що узгоджується з вимогами ст.122 КАС України.
Дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.5) має правовий статус дитини війни, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1(а.с.6)
УПФУ в Ленінському районі м. Луганська листом від 06.04.2009р. №1746/Б-15 (а.с.7) відмовило ОСОБА_1 у задоволені заяви щодо виплати доплат до пенсії відповідно до вимог ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни".
Відповідно до статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" від 18 листопада 2004 року № 2195-IV, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Законом України „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" було внесено зміни в ст.ст. 5, 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни".
Зокрема, згідно пп.2 п.41 розділу 11 вищезазначеного Закону статтю 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" викладено в такій редакції: „Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Однак, за рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008року за № 10-рп/2008 визнано неконституційними деякі положення Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", в тому числі і п. 41 розділу II „Внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 ст.9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Крім того, статтею 22 Конституції України, також передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Отже, суд вважає необгрунтованими заперечення відповідача з приводу відсутності в 2006-2008рр. механізму реалізації положень ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни", оскільки в ст.6 цього Закону визначено розмір такого підвищення, а саме: 30 % мінімальної пенсії за віком. Також, суд вважає необгрунтованим посилання відповідача на існуючий з 01.01.2008 року механізм реалізації положень ст.6 вказаного Закону, оскільки, як було зазначено вище, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року за № 10-рп/2008 визнано неконституційними внесені зміни до ст.6 Закону України Закону України „Про соціальний захист дітей війни".
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", та залежить від розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
А тому, суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положення вищезазначеної статті, оскільки відсутність іншого законодавчо визначеного положення щодо мінімального розміру пенсії за віком, не може бути підставою для відмови особі у реалізації нею права на підвищення пенсії у відповідності із вимогами Закону України „Про соціальний захист дітей війни".
Безпідставними суд, також, вважає посилання третьої особи в письмових запереченнях на відсутність коштів щодо забезпечення виплати вказаного підвищення до пенсії у розмірах, передбачених Законом оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Крім того, виплата такого підвищення проводиться саме ПФУ починаючи з 01.01.2008 року, хоч і в меншому розмірі, ніж це передбачено ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни".
Отже, з огляду наведеного, суд вважає неправомірною бездіяльність відповідача щодо не проведення позивачу нарахування та виплати підвищення до пенсії, як дитині війни, у відсотках до розміру мінімальної пенсії за віком.
В ст. 58 Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" затверджено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2008 р. - 470 грн., з 01.04.2008 р. - 481 грн., з 01.07.2008 р. - 482 грн., з 01.10.2008. -498 грн.
Враховуючи, що позивачу, починаючи з 01.01.2008 року, сплачувалось підвищення до пенсії у розмірі 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то за період з 22.05.2008р. до 31.12.2008р. відповідач повинен донарахувати позивачу 715, 23 грн., виходячи з наступного розрахунку: (481грн. х 20 % / 31дн. х 10дн. - за травень 2008р.) + (481грн. х 20 % - за червень) + ((482 грн. х 20 %) х 3міс. - за липень - вересень 2008р.) + ((498 грн. х 20 %) х 3 міс. - за жовтень - грудень 2008р.)
Таким чином, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обгрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню.
Згідно ст.94. Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа), а у випадку часткового задоволення позову - відповідно до задоволених вимог.
Керуючись ст.ст.22, 113 Конституції України, Законом України „Про соціальний захист дітей війни", Законом України „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року за №10-рп/2008, ст.ст.6, 9, 17, 89, 99, 158-163, 167, 185, 186 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати бездіяльність Управління Пенсійного Фонду України в Ленінському районі м. Луганська щодо ненарахування щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 22.05.08 року по 31.12.08 року ОСОБА_1 неправомірною.
Зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України в Ленінському районі м. Луганська провести донарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної соціальної допомоги, передбаченої „Про соціальний захист дітей війни", в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року в сумі 715, 23грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 3, 40 грн.
Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, встановлений цим Кодексом, ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.