КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 лютого 2011 року 584/11/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі
головуючого –судді Старової Н.Е.,
при секретарі судового засідання –Пшик Ю.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Орієнтир»
доБроварської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області
проскасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -
В С Т А Н О В И В:
ТОВ «Орієнтир»(далі –позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій Броварської ОДПІ Київської області (далі –відповідач) №0000382200/1 від 27 грудня 2010 року (далі –Рішення).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення відповідача є безпідставним та необґрунтованими, оскільки висновки податкового органу суперечать нормам чинного законодавства.
В судовому засіданні представник позивача мотивовано підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача позовних вимог не визнав, проти їх задоволення заперечував.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.
27 вересня 2010 року відповідачем складено Акт про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за №597/232/32107957 (далі –Акт). Актом, крім інших порушень, було зафіксовано порушення позивачем вимог статті 10 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»в частині неподання ним декларацій «Про валютні цінності, доходи та майно, що належать резидентові України і знаходяться за її межами та п.1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»щодо обов’язкового декларування у Національному банку України валютних цінностей та іншого майна резидентів, яке перебуває за межами України.
Відповідно до п. 2 ст. 10 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», п. п.2.7 п.2 «Положення про валютний контроль», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.02.2000 р. №49 (із змінами і доповненнями), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №209/4430; п. 2.3 Порядку застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 04.10.99 №542, п. 3 Указу Президента України «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства»від 27.06.09 №734/99 (із змінами і доповненнями) порушення порядку декларування (подання недостовірної інформації або перекручення даних, що відображаються у відповідній декларації, якщо такі дії свідчать про приховування резидентами валютних цінностей та майна, що знаходяться за межами України) на підставі Акту перевірки відповідачем було винесено рішення про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, передбачених статтею 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»- а саме накладення штрафу за порушення строків декларування в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний звітний період від 15.10.2010 №0000382200 на суму 1 020 гривень.
26 жовтня 2010 року позивач оскаржив дане рішення до Броварської ОДПІ Київської області. Рішенням про результати розгляду первинної скарги Броварської ОДПІ Київської області від 23.12.2010 № 59(ск)/10/25-008/214 первинну скаргу позивача залишено без задоволення та постановлено рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій за №0000382200/1 від 27 грудня 2010 року, яке позивачем оскаржено до суду.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оскаржувані Рішення та рішення про результати розгляду первинної скарги не відповідають чинному законодавству, так як будь-яких валютних цінностей, які належать ТОВ «Орієнтир»на праві власності та знаходяться за кордоном немає. Будь-які валютні цінності, визначення яких зроблено Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність»№959-ХІІ від 16.04.1991 року, а саме:
- іноземна валюта готівкою,
- платіжні документи (чеки, векселі, тратти, депозитні сертифікати, акредитиви та інші) в іноземній валюті,
- цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі та інші) в іноземній валюті,
- золото та інші дорогоцінні метали у вигляді зливків, пластин та монет, а також сертифікати, облігації, варанти та інші цінні папери, номінал яких виражено у золоті, дорогоцінні камені у ТОВ «Орієнтир»відсутні.
З дати фактичного платежу іноземним кредитором коштів на користь нерезидента - постачальника товару з імпортним договором у ТОВ «Орієнтир»виникло зобов’язання щодо повернення нерезиденту коштів, використаних як кредит відповідно до кредитного Договору. Таке зобов’язання підлягає виконанню на умовах кредитного договору.
Статтею 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»№15-93 від 19.02.1993 року визначено обов’язкове декларування валютних цінностей та іншого майно резидентів, яке перебуває за межами України.
Відповідно до контрактів №№Н9/0009/07, Н9/0009/07А від 09.02.2008 року укладеними з компанією Хеттен Машиненбау ГмБХ перехід права власності на товарно-матеріальні цінності, які є предметом контрактів здійснюється на умовах FCA Дорстен (п. 5.1 контракту), а тому до моменту поставки вони не можуть бути майном, яке належить резиденту України і знаходиться за кордоном.
Пунктом 1.4 Постанови Правління НБУ «Про затвердження положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам» від 17.06.2004 року №270, в редакції, яка діяла на момент здійснення платежу нерезидентом –кредитором в адресу нерезидента – постачальника, визначено дату надання кредитних коштів з метою здійснення контролю за нарахуванням та виплатою нерезиденту відсотків за користуванням кредитом, але не дату відліку знаходження коштів, належних ТОВ «Орієнтир»за межами України.
Відповідно до статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»№15-93 від 19.02.1993 року Національний банк України є головним органом валютного контролю. Своїм листом від 06.08.2010 року №13-117/4134-13536 на запит позивача Національний банк України підтвердив те, що отримання кредиту у нерезидента та здійснення за рахунок кредиту розрахунків за імпортований товар не може розглядатися як формування (розміщення) валютних цінностей за кордоном.
Судом встановлено, що між позивачем та компанією Services Limited»Кіпр 09.02.2008 укладено кредитні угоди, предметом яких є надання останнім позик позивачеві для розрахунків з компанією Хеттен Машиненбау ГмБХ (юридична особа за законодавством Німеччини, юридична адреса: Буренкамп, 9, Дорстен, 46286, Німеччина) за контрактами №№ Н9/0009/07 та Н9/0009/07А від 09.02.2008 року на поставку обладнання по виробництву блоків пористого бетону та комплексу по виробництву випаленого меленого майна.
Надання кредиту було здійснене в порядку та з дотриманням вимог визначених Положенням про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 17 червня 2004 р. N270 та було реалізоване шляхом сплати іноземним кредитором коштів за зобов'язаннями резидента-позичальника згідно із зовнішньоекономічним договором без зарахування цих коштів на рахунок резидента в уповноваженому банку. Виплата сум кредиту в порядку його погашення та виплата відсотків за його користування на дату складання Акту позивачем не здійснювалася.
Безпосередньо кредит надавався шляхом сплати компанією on Services Limited»Кіпр коштів за зобов’язаннями позивача на рахунки компанії «Хеттен Машиненбау ГмБХ» Німеччина. Кошти надходили з банківських установ Швейцарії на рахунки в Німеччині. Договір про надання кредиту зареєстрований в Головному управлінні НБУ по м. Києву і Київській області, реєстраційне свідоцтво №8592 від 26.02.2008, уповноважений банк з обслуговування кредиту –ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».
У періоді, який перевірявся, за контрактами №№ Н9/0009/07 та Н9/0009/07А від 09.02.2008, укладеними між позивачем та компанією «Хеттен Машиненбау ГмБХ»Німеччина на звітні періоди мала місце прострочена заборгованість, а саме: на 01.10.2008 – 3 346 849,00 євро; на 01.01.2009 –4 435 878,58 євро; на 01.04.2009 –1 667 996,29 євро; на 01.07.2009, 01.10.2009, 01.01.2010 року дебіторська заборгованість становила 2 734 207,50 євро.
Як зауважив представник відповідача, і що не заперечує представник позивача, за період, який перевірявся, позивачем не подавалися Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами.
Позивач звернувся із запитом щодо здійснення контролю уповноваженим банком за імпортною операцією резидента у разі розрахунків за цією операцією за рахунок одержаного від нерезидента кредиту в іноземній валюті і отримав відповідь від 06.08.2010 року № 13-117/4134-13536, в якій Національний банк України підтвердив те, що отримання кредиту у нерезидента та здійснення за рахунок кредиту розрахунків за імпортований товар не може розглядатися як формування (розміщення) валютних цінностей за кордоном.
Як визначено статтею 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»№15-93 від 19.02.1993 року Національний банк України є головним органом валютного контролю, що здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених цим Декретом до компетенції інших державних органів та забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.
Таким чином, Національним банком України підтверджено відсутність розміщення валютних цінностей позивачем при здійснені операцій з розрахунків за операцією з розрахунків із нерезидентом за рахунок одержаного від нерезидента кредиту в іноземній валюті, та, як наслідок, відсутність порушення позивачем статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»№15-93 від 19.02.1993 року, яким визначено обов’язкове декларування валютних цінностей та іншого майно резидентів, яке перебуває за межами України.
Представником відповідача не спростовано доводи позивача та не наведено інших, законодавчо визначених підстав, для застосування штрафних (фінансових) санкцій, визначених оскаржуваними рішеннями.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дій чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно частини першої статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В супереч зазначеним вимогам відповідач, як суб‘єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтується його заперечення і не довів правомірність винесення оскаржуваного рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.
Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.
Керуючись ст. ст. 71-72, 86, 94, 158–163, 167, 254 КАС України, суд -
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Орієнтир»- задовольнити повністю.
Визнати нечинним та скасувати рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій Броварської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області від 27.12.2010 № 0000382200/1.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
Якщо апеляційну скаргу було подано не у встановлений сорок, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 186, 187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя
Повний текст постанови виготовлено та підписано 23 лютого 2011 року