ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 серпня 2011 р. Справа № 2а/0270/2324/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Комара Павла Анатолійовича,
при секретарі судового засідання: Яковенка Дмитра Олександровича
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1, ОСОБА_2 - представників за довіреністю;
відповідача : ОСОБА_3 - представника за довіреністю;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард-М"
до: Державної податкової адміністрації у Вінницькій області
про: визнання протиправним та скасування рішення
ВСТАНОВИВ :
18 травня 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Авангард-М» (ТОВ «Авангард-М») звернулось в суд з позовом до Державної податкової адміністрації у Вінницькій області (далі - ДПА у Вінницькій області) про визнання протиправним та скасування рішення №127 від 11 січня 2011 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за наслідками виїзної позапланової перевірки ТОВ «Авангард-М» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника за період з 01.03.2008 року по 01.09.2009 року ДПА у Вінницькій області встановлено дві податкові декларації з податку на додану вартість за березень 2009 року (вх. №50889 від 21.04.2009 року) та липень 2009 року (вх. № 164325 від 20.08.2009 року), в яких виявлено факт порушення позивачем п.п. 7.7.2, п.п. 7.7.3, п.п. 7.7.7 п.п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року, а саме: ТОВ «Авангард-М» занижено заявлену суму бюджетного відшкодування за березень 2009 року на 73650 грн. та за липень 2009 року на 1700 грн.
За результатами перевірки був складений акт №38/0702/23061398 від 10.02.2010 року відповідно до якого ДПІ у м. Вінниці прийнято податкове повідомлення-рішення №0000042330 від 18.02.2010 року про заниження заявленої суми бюджетного відшкодування з ПДВ відповідно до вищевказаних податкових декларацій.
Проте, рішенням ДПА у Вінницькій області від 11 січня 2011 року №127 податкове повідомлення - рішення ДПІ у м. Вінниці №0000042330 від 18.02.2010 року скасовано.
Зазначене рішення мотивовано тим, що податкове повідомлення – рішення не відповідає вимогам законодавства України, а саме: порушує підпункти 7.7.1, 7.7.2, 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”; матеріалами перевірки не доведено факт заниження платником бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; перевірка проведена в порушення наказу ДПА України №350 від 18.08.2005 року “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість”, наказу ДПА України №515 від 03.09.2004 року “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо попереднього розгляду декларацій з податку на додану вартість”.
Позивач категорично не погоджується з прийнятим ДПА у Вінницькій області рішенням від 11.01.2011 року через його безпідставність, необґрунтованість та протиправність, а тому звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 19 травня 2011 року відкрито провадження і адміністративна справа призначена до розгляду.
01.06.2011 року на адресу суду від представника відповідача надійшло заперечення на позовну заяву, відповідно до якого ДПА у Вінницькій області зазначає, що органом податкової інспекції було неправомірно збільшено бюджетне відшкодування в рахунок майбутніх платежів без проведення доперевірчого аналізу; дослідження формування податкового кредиту проводилося лише за допомогою співставлення сум податкового кредиту та податкових зобов’язань в розрізі контрагентів; зустрічні перевірки не проведені та не досліджено надміру сплату ПДВ до бюджету постачальниками; підтвердження сплати за поставлені товари відбулося відповідно до платіжних доручень, які не відповідають залишкам непогашеного податкового кредиту рядка 26 декларації, а тому рішення прийняте ДПА у Вінницькій області є правомірним.
В судовому засіданні, яке відбулось 16.08.2011 року представники позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги та просили суд задовольнити їх у повному обсязі, надавши суду пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві від 18.05.2011 року.
Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на обставини, зазначені у запереченні на позовну заяву та додатково пояснив, що відповідач діяв згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. А тому, на їх думку, адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Суд, заслухавши пояснення представників позивача, заперечення представника відповідача на підтвердження й спростування позовних вимог, дослідивши матеріали справи та надавши їм юридичну оцінку дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлено, що як юридична особа (суб’єкт господарювання) ТОВ «Авангард-М» зареєстроване виконавчим комітетом Вінницької міської ради 01.08.1995 року та знаходиться на податковому обліку в ДПІ у м. Вінниці з 18.12.2007 року за № 619. Крім того, з 15.02.2008 року позивач зареєстрований платником податку на додану вартість за індивідуальним податковим номером 230613902288, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію №100098819 від 15.02.2008 року.
На підставі направлень від 15.01.2008 року №6/07 та від 29.01.2010 року №41/07 державним податковим інспектором ДПА у Вінницькій області Скалецьким О.Ф. на підставі частини тринадцять статті 11-1 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04 грудня 1990 року №509-ХІІ, підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та відповідно до наказів ДПА у Вінницькій області проведено позапланову документальну перевірку ТОВ «Авангард-М» з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника в сумі 88723 грн. за серпень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувались в період з 01.07.2008 року по 01.09.2009 року відповідно до затвердженого плану перевірки, наведеного у додатку до акта перевірки.
За результатами перевірки складено акт від 10.02.2010 року №38/0702/23061398, яким встановлено заниження товариством бюджетного відшкодування за березень 2009 року на 73650 грн. та за липень 2009 року на 1700 грн.
Висновки акту перевірки знайшли своє відображення у винесеному ДПІ у м. Вінниці податковому повідомленні - рішенні №0000042330 від 18.02.2010 року, згідно із яким відповідачу збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 75350 грн. та встановлено, що зазначена сума підлягає зарахуванню у зменшення податкових зобов’язань з ПДВ наступних податкових періодів.
Вказане рішення ТОВ «Авангард-М» не оскаржувалось. Визначена податковим органом сума заниження бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 75350 грн. зараховувалась у зменшення податкових зобов’язань з податку на додану вартість в наступних податкових періодах.
Рішенням голови ДПА у Вінницькій від 11.01.2011 року №127 податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці від №0000042330 від 18.02.2010 року скасовано. Приймаючи своє рішення ДПА у Вінницькій області виходила із того, що в порушення підпунктів 7.7.1, 7.7.2, 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” матеріалами перевірки не доведено факт заниження платником бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; перевірка, висновки якої відображено в акті від 10.02.2010 року №38/0702/23061398, проведена в порушення наказу ДПА України №350 від 18.08.2005 року “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість” та наказу ДПА України №515 від 03.09.2004 року “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо попереднього розгляду декларацій з податку на додану вартість”: без проведення доперевірочного аналізу; дослідження формування податкового кредиту проводилося лише за допомогою співставлення сум податкового кредиту та податкових зобов’язань в розрізі контрагентів; зустрічні перевірки не проведені та не досліджено надмірну сплату ПДВ до бюджету постачальниками; підтвердження сплати за поставлені товари відбулося відповідно до платіжних доручень, які не відповідають залишкам непогашеного податкового кредиту декларації з ПДВ.
Так, не погодившись із таким рішенням ДПА у Вінницькій області, ТОВ «Авангард-М» звернулось до суду.
Суд, визначаючись щодо позовних вимог, заперечень відповідача та наданих у справу доказів, виходить із наступного.
Згідно з п.1.7 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит – це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону №168 зазначено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, що не підтверджені, зокрема, податковими накладними.
Згідно із підпунктом 1.8 статті 1 Закону №168, передбачено, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону №168, бюджетному відшкодуванню підлягає частина від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (робіт, послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (робіт, послуг).
Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону №168, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
За змістом підпункту "а" підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено пунктом 7.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).
Суд не може погодитись з обґрунтуваннями відповідача, викладеним у письмових запереченнях та зазначених в усних поясненнях представника в судових засіданнях, що оскаржуване рішення ДПА у Вінницькій області є правомірними, оскільки перевіряючим при проведені перевірки та прийняті органами ДПС рішень за формою В2 не досліджено питання надмірної сплати податку до бюджету, яке податковим органом ставиться в залежність від сплати постачальниками ПДВ до бюджету.
Викладені вище положення нормативно - правових актів свідчать про те, що Закон України “Про податок на додану вартість” не пов'язує виникнення права покупця на отримання бюджетного відшкодування з обставиною підтвердження його контрагентами факту сплати податку на додану вартість до бюджету. До того ж сплачений покупцем в ціні придбання товару податок на додану вартість не перераховується продавцем безпосередньо до бюджету, а враховується в податкових зобов'язаннях останнього. Остаточна ж сума податкових зобов'язань, в тому числі наявність таких на кінець звітного податкового періоду, визначається продавцем за правилами підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).
Тобто, названий Закон виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб’єктами господарювання. Положення пункту 1.8. статті 1 Закону №168 щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови його повернення з бюджету платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку в ціні товарів (послуг) їх постачальникам.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у Постанові від 29.10.2010 року у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції.
Крім того, зазначена позиція узгоджується і з рішенням Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності
Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов’язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
З матеріалів справи встановлено, що ТОВ «Авангард-М» в результаті своєї господарської діяльності сформовано податковий кредит, в результаті чого у останнього виникло право на бюджетне відшкодування в сумі 75350 грн.
Дане право позивача підтверджено актом від 10.02.2010 року №38/0702/23061398 та винесеним за його результатами ДПІ у м. Вінниці податковим повідомленням-рішенням №0000042330 від 18.02.2010 року.
В результаті чого, позивач продовжуючи здійснення своєї господарської діяльності, щомісячно, за рахунок сформованого податкового кредиту, відтак підтвердженого права на бюджетне відшкодування, погашав податкове зобов’язання зі сплати податку на додану вартість.
Проте, 11 січня 2011 року на підставі рішення ДПА у Вінницькій області №127, яким податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці форми від №0000042330 від 18.02.2010 року форми “В2” скасовано, позивачу усю раніше зараховану суму податкового зобов’язання, підтверджену як право на бюджетне відшкодування, виставлено як недоїмку.
Як вбачається з оскаржуваного рішення та пояснень представника відповідача, останнє прийнято на підставі статті 55 Податкового кодексу України, відповідно до п. 55.1 якої податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.
Надаючи оцінку діям та рішенню ДПА у Вінницькій області №127 від 11 січня 2011 року, суд виходив із того, що відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Встановлено, що основним мотивом прийняття цього рішення було порушення працівниками податкових органів наказу ДПА України № 350 від 18.08.2005 року “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість” та наказу ДПА України №515 від 03.09.2004 року “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо попереднього розгляду декларацій з податку на додану вартість” при проведенні перевірки щодо правомірності формування Підприємством податкового кредиту. Тобто, на думку голови ДПА у Вінницькій області податковим інспектором не досліджено “ланцюг” відшкодування ПДВ та не доведено факту зарахування до бюджету сум по ПДВ, що підлягають відшкодуванню.
Однак, суд не може погодитись із таким висновком, оскільки як було зазначено вище Закон України “Про податок на додану вартість” виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб’єктами господарювання.
Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов’язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
З акту перевірки перевіряючим жодних порушень товариством чинного законодавства в процесі формування податкового кредиту не виявлено, що свідчить про підставність та правомірність заявленого бюджетного відшкодування.
Крім того, порушення методичних рекомендацій, на думку суду, саме по собі не є достатньою підставою для скасування результатів перевірки, оскільки вони є актами індивідуальної дії та носять рекомендаційний характер. Як стверджувалось в судовому засіданні представниками позивача, накази ДПА України, на які посилається відповідач, за своєю правовою природою не є нормативно-правовими актами, в розумінні Указу Президента “Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” №493/92 від 03.10.1992 року та Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженому наказом МЮ України №34/5 від 12.04.2005 року, зареєстрованого в МЮ України у 2005 році за № 381/10661.
Так, згідно п. 1.4. Порядку, нормативно-правовий акт – це офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, не персоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.
Накази ДПА України №350 від 18.08.2005р. “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість”, №515 від 03.09.2004р. “Методичні рекомендації щодо попереднього розгляду декларацій з ПДВ” не були зареєстровані в МЮ України, а відтак не набули статусу нормативно-правового акту.
Згідно з листом МЮ України №1286-09-24 від 20.07.2009 року, методичні рекомендації за своєю правовою природою не є нормативно-правовим актом, оскільки носять рекомендаційний, а не обов'язковий характер, і відповідно до пп. "е" п. 5 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.92 року № 731, на держреєстрацію не подаються.
Разом з цим за результатами проведеної правової експертизи Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів ДПС України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ, затверджених наказом ДПА України від 18.08.2005р. №350 встановлено, що вони містять нові правові норми, що зачіпають права, свободи й законні інтереси платників ПДВ та, відповідно, підлягають держреєстрації в установленому законодавством порядку.
Проте, вони не зареєстровані у Мін'юсті та не набирали чинності в установленому законодавством порядку.
Крім того, на думку суду, оскаржуване рішення винесено передчасно, так яке не ґрунтується на об’єктивно встановлених фактах та обставинах.
Його винесенню мала б передувати перевірка, яка би беззаперечно встановила безпідставність отримання позивачем бюджетного відшкодування, в результаті порушення положень Закону України “Про податок на додану вартість”, що цілком би було логічним.
Проте, відповідачем цього зроблено не було, тому оскаржуване рішення винесено не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, з порушення прав добросовісного платника податків.
Відтак, воно не відповідає вимогам ч. 2 ст. 3 КАС України і є протиправним.
Також слід відмітити те, що відповідно до ст. 12 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, Державна податкова адміністрація України має право скасовувати рішення інших органів державної податкової служби, а державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції у містах з районним поділом (крім міст Києва та Севастополя) - рішення нижчестоящих державних податкових інспекцій у разі їх невідповідності актам законодавства. Однак, головою ДПА у Вінницькій області не було встановлено, а в судовому засіданні відповідачем не доведено, що податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці не відповідає вимогам чинного законодавства. Самі по собі допущені, на думку відповідача, податковим інспектором під час перевірки порушення, які б впливали на прийняте рішення форми “В2” на час прийняття оскаржуваного рішення не доведено.
Крім того, як зазначалось вище, методичні рекомендації в даному випадку не слід ототожнювати із актами законодавства про які йде мова у ст. 12 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”. Дане правове застосування може мати місце лише щодо суті правовідносин, тобто правомірності формування бюджетного відшкодування, підтвердженого або спростованого шляхом проведення відповідної перевірки.
Більше того, право на бюджетне відшкодування позивачу підтверджено і повторною перевіркою, результати якої долучені до справи на час вирішення спору, що додатково підтверджує правомірність викладеного судом висновку та дій «ТОВ «Авангард-М».
В силу п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.
Також, суд відмічає, що відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
З обставин адміністративної справи вбачається, що відповідачем не доведено повною мірою правомірність оскаржуваного рішення, відтак позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.
На підставі вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню.
Понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 94 КАС України підлягають відшкодуванню із Державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд - ПОСТАНОВИВ :
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення ДПА у Вінницькій області № 127 від 11.01.2011 року про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці № 0000042330 від 18.02.2010 року.
Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард-М" (м. Вінниця, 1-ий Київський провулок, буд. 59, кв. 14, код ЄДРПОУ 23061398) судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Комар Павло Анатолійович
16.08.2011