КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

                Справа №  2а-314/11                                                Г оловуючий у 1 інстанції Новак А.В.

       Суддя-доповідач Літвіна Н.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2011 року                                                                                       м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів :

Головуючого судді         Літвіної Н.М.

суддів:                 Ганечко О.М.

                                                        Чаку Є.В.

 розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 01 лютого 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 01 лютого 2011 року адміністративний позов ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії  – задоволено частково.

На вказану постанову суду відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є пенсіонером за віком та має статус дитини війни.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» - дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України.

Відповідно до чинного законодавства розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка передбачає, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Колегія суддів критично відноситься до позиції відповідача щодо необхідності застосування Постанови Кабінету Міністрів України № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» від 28 травня 2008 року для регулювання спірних правовідносин, оскільки вказаною постановою встановлювалися розміри соціальних виплат лише на 2008 рік. В 2009-2010 роках нормативні документи, які б встановлювали розмір соціальних виплат не приймалися.

Крім того, зважаючи на пріоритетність закону над підзаконними нормативно-правовими актами, застосовувати в даному випадку необхідно саме положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Таким чином, відповідачем повинна була нараховуватися і виплачуватися щомісячна державна соціальна допомога позивачу у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, а тому колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Главою 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено особливості провадження в окремих категорій адміністративних справ. Зокрема, частиною першою ст.183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, яка  є імперативною нормою встановлюється перелік адміністративних справ щодо яких обов’язково застосовується скорочене провадження. Проте, частиною другою цієї статті, передбачається можливість розгляду в скороченому провадженні за умови, що вимоги не стосуються прав, свобод, інтересів та обов’язків третіх осіб. Тобто, лише у випадку залучення до участі у справі третіх осіб адміністративна справа не може бути розглянута в скороченому провадженні.

Крім того, зазначені у частині першій ст.183-2 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи щодо яких застосовується скорочене провадження, можуть бути розглянуті не у скороченому провадженні у випадку, передбаченому частиною четвертою ст.183-2 цього Кодексу з обов’язковим постановленням відповідної ухвали.

Тому, порушення судом першої інстанції особливості провадження справи, а саме розгляд її не у скороченому провадженні, не є перешкодою для апеляційного її розгляду в порядку письмового провадження, в зв’язку з чим і оскарження постанови суду першої інстанції здійснюється в порядку, передбаченому частинами восьмою-десятою ст.183-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, порушення судом першої інстанції норм процесуального права не призвели до неправильного вирішення справи.

Виходячи з наведеного вище, підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.

Згідно із частиною десятою ст. 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, ухвала суду апеляційної інстанції по такій справі є остаточною і оскарженню не підлягає.

Відповідно до ст. 200 КАС України – суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 183-2, 197, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва – залишити без задоволення.

Постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 01 лютого 2011 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:            

                                  Судді: