7/А-473/07

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

      6 грудня 2006 року Вишгородський районний суд Київської області в складі

головуючого - судді	Чіркова Г.Є.,
при секретарі	Авраменко Л.С.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Димерської селищної ради Вишгородського району про визнання рішення протиправним і зобов'язання вчинити певні дії,

 

встановив:

 

      ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на те, що рішенням відповідача їй без законних підстав відмовлено у наданні земельної ділянки для особистого селянського господарства, як працівнику соціальної сфери в сільській місцевості, а тому позивачка порушує питання про визнання даного рішення протиправним, разом із зобов'язанням відповідача включити її в список осіб, що мають право на одержання земельної ділянки, та до її надання у встановлених розмірах.

 

      Позивачка просила про задоволення позову з викладених у ньому підстав.

 

      Представник відповідача проти позову заперечував.

 

      Заслухавши учасників судового розгляду і дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

 

      Як убачається з матеріалів справи, позивачка з 1 серпня 2000 року працює в Димерській гімназії й з 1 вересня того ж року обіймає посаду заступника директора з навчально-виховної роботи.

 

      В листопаді 2006 року позивачка звернулася до відповідача із заявою про надання земельної ділянки, як працівнику соціальної сфери села, в чому їй було відмовлено.

 

      Зокрема, 23 березня 2007 року Димерською селищною радою Вишгородського району прийнято рішення № 144-08-V про врегулювання земельних відносин при наданні земельних ділянок працівникам соціальної сфери на території селищної ради, яке оскаржується позивачкою.

 

      Пунктами 2 і 3 даного рішення визначено критерії працівників соціальної сфери, якими мають бути лише ті, які працюють в смт Димері і мають стаж роботи в соціальній сфері не менше 8 років, і з цих підстав мають право на одержання земельної ділянки і мають бути включені в списки осіб для їх одержання.

 

      Згідно зі статтями 8 і 19 Конституції України та ст. 9 КАС України, суд при розгляді цієї справи, виходить з принципів верховенства права й законності, відповідно до яких органи державної влади, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

 

      Вирішуючи цю справу, суд застосовує вимоги ст. 57 Закону України „Про освіту” /далі Закону/ і ст. 25 ЗК України, а також Конституцію України.

 

 

      Так, вимогами даних норм встановлено вичерпні критерії педагогічних працівників, до яких відноситься й позивачка, що мають право на безоплатне одержання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм визначених у ст. 121 ЗК України.

      Зокрема, таке право мають ті педагогічні працівники, які працюють у сільській місцевості і селищах міського типу.

 

      До них також відносяться й пенсіонери, які раніше працювали педагогічними працівниками в цих населених пунктах і залишилися в них проживати.

 

      При цьому, в ч. 5 ст. 25 ЗК України наголошується на тому, що право працівників соціальної сфери села одержати земельну частку виділену в натурі є гарантованим і будь-яких обмежень такому чинним законодавством не передбачається.

 

      Відповідно до ст. 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод визначаються виключно законами України.

 

      Ураховує суд і те, що відповідно до статей 21 і 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод не допускається.

 

      Виходячи з наведеного, п.п. 2 і 3 оскаржуваного рішення селищною радою прийняті без дотримання згаданих вимог закону, що порушує гарантоване право позивачки, як працівника соціальної сфери села на отримання земельної ділянки, а тому для його відновлення дане рішення суб'єкта владних повноважень у згаданій частині слід визнати протиправним та скасувати, а також зобов'язати селищну раду вчинити ті дії, у вчиненні яких відмовлено позивачці.

 

      Відтак, пред'явлені позовні вимоги ґрунтуються на вимогах Закону і підлягають задоволенню.

 

      На підставі викладеного і керуючись статтями 160-163 КАС України,

 

постановив:

 

      адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

 

      Рішення Димерської селищної ради Вишгородського району № 144-08-V від 23 березня 2007 року, зокрема його п.п. 2 і 3 про затвердження критеріїв до працівників соціальної сфери, які мають право на одержання земельних ділянок, у частині не включення до цього списку ОСОБА_1 визнати протиправним і скасувати.

 

      Зобов'язати Димерську селищну раду Вишгородського району включити ОСОБА_1 в списики осіб для безоплатного одержання у власність земельної ділянки та надати їй земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, як працівнику соціальної сфери селища міського типу, відповідно до норм встановлених ст. 121 ЗК України.

 

      Постанова може бути оскаржена до апеляційного суду протягом 10 днів з дня складання постанови у повному обсязі, шляхом подання заяви про її оскарження та протягом 20 днів після цього апеляційної скарги або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.

 

Суддя

 

 

 

                  РІШЕННЯ               копія

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

      15 листопада 2006 року Вишгородський районний суд Київської області в складі

головуючого - судді	Чіркова Г.Є.,
при секретарі	Бєлянській Н.М.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - відділ у справах громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Вишгородського РВ ГУ МВС України в Київській області, про усунення перешкод у користуванні майном,

 

встановив:

 

     позивач у вересні 2006 року звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на те, що відповідач не знявся з реєстрації за місцем попереднього проживання у придбаній нею квартирі, а зазначене перешкоджає її праву користування майном.

 

     У судовому засіданні позивач пояснила, що за договором купівлі-продажу придбала у відповідача квартиру АДРЕСА_1, однак той, відчуживши їй дане майно, з реєстрації місця проживання в цій квартирі не знявся. До того ж даний обов'язок відповідача обумовлено в п. 8 згаданого договору.

 

     Крім того, позивач ствердила про телефону розмову з відповідачем, в якій останній добровільно вчинювати такі дії відмовився, посилаючись на перебування в Росії і наполягав на вирішенні даного питання в судовому порядку.

 

     Наведене перешкоджає їй зареєструватися в квартирі, яка є її власністю та ущемляє права щодо користування даним майном.

 

     Посилаючись на дані обставини, позивач просила захистити її право власності та задовольнити позов у повному обсязі, зобов'язавши уповноважені органи зняти відповідача з реєстрації, оскільки той права користуватися квартирою й проживати в ній не має.

 

     Відповідач, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, в судове засідання не з'явився і причин цього суду не повідомив, з огляду на що, позивач просила розглянути справу на підставі наявних доказів у загальному порядку.

 

     Про зазначені представником позивача обставини йдеться в представлених суду доказах.

 

     Так, згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно Вишгородського бюро технічної інвентаризації та договором купівлі-продажу від 26 травня 2006 року позивач, вчинивши даний правочин, набула права власності на кв. АДРЕСА_1.

 

     Відповідно до довідки КПЖ і КГ Вишгородської міської ради ОСОБА_3 з реєстрації місця проживання в квартирі належній позивачу не знятий.

 

     Такий же обов'язок відповідача обумовлювався п. 8 згаданого договору.

 

     Таким чином, матеріалами справи встановлено факт перешкоди у здійсненні ОСОБА_2 своїх правомочностей щодо нерухомого майна  відповідно до чинного законодавства, що виникли внаслідок дій відповідача, а такі перешкоди за вимогою власника підлягають усуненню.

 

     З огляду на зазначені правовідносини, судом виявлено цивільне право позивача на захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, відповідно до вимог ст. 391 ЦК України та ст. 48 Закону України „Про власність”.

 

     Відтак, пред'явлені позовні вимоги ґрунтуються на вимогах Закону і підлягають задоволенню.

 

     Крім того, позивачем представлено документальне підтвердження понесених нею судових витрат, які слід стягнути з відповідача.

 

     На підставі ст. 48 Закону України „Про власність”, ст. 391 ЦК України та керуючись статтями 214 і 215 ЦПК України,

 

вирішив:

 

     позовну заяву ОСОБА_2 задовольнити.

 

     Усунути перешкоди в здійсненні ОСОБА_2 права користування квартирою АДРЕСА_1, зобов'язавши відділ у справах громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Вишгородського РВ ГУ МВС України в Київській області зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_3, зареєстрованого в згаданій квартирі.

 

     Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати, що складаються з судового збору в розмірі 8 грн. 50 коп. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 7 грн.50 коп.

 

     Рішення набирає законної сили протягом 10 днів з дня його проголошення і може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання в зазначений строк до суду першої інстанції заяви про її оскарження та протягом 20 днів після цього, апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

 

з оригіналом звірена

Суддя