7/4”С”-32/07

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

      14 грудня 2007 року Вишгородський районний суд Київської області в складі

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді скаргу ОСОБА_1 на дії в.о. начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, заінтересована особа - ДОСОБА_2,

встановив:

      ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії в.о. начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - ОСОБА_3, посилаючись на неправомірність постанови від 4 травня 2007 року про накладення на нього штрафу в розмірі 510 грн. за невиконання законних вимог державного виконавця стосовно накладення арешту на грошові кошти боржника.

      У судовому засіданні представник скаржника просив скасувати згадану постанову, посилаючись на те, що його довіритель обіймає в Національному банку України посаду виконавчого директора з питань платіжних систем та розрахунків і повноваженнями щодо виконання вимог державного виконавця в частині стягнення грошових коштів з рахунків боржника не наділений.

      Разом з тим, представник скаржника стверджував і про те, що вимоги державного виконавця щодо примусового виконання рішення суду шляхом накладення арешту на рахунки боржника - Державного Казначейства України, разом з поданням платіжних вимог про списання коштів на вимогах Закону не ґрунтуються.

      Представник відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України проти задоволення скарги з цих підстав заперечила. Ствердила, що оскаржувані дії державним виконавцем вчинено відповідно до вимог закону і в межах наданих йому повноважень, а тому твердження про порушення прав скаржника є безпідставними.

      Заінтересована особа, стягувач - ОСОБА_2, вважав скаргу необґрунтованою й наполягав на тому, що невиправдано тривалий час посадовими особами Національному банку України, в тому числі й скаржником, порушуються його права, які вимоги державного виконавця в частині примусового виконання рішення суду про стягнення коштів з Державного Казначейства України не виконують з різних причин, у тому числі з посланням на те, що такі вимоги на законі не ґрунтуються.

      Заслухавши учасників судового розгляду і дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

      Як убачається з матеріалів справи, оскаржувана постанова державного виконавця винесена в зв'язку з виконанням рішення Вишгородського районного суду Київської області від 1 жовтня 2002 року про стягнення з Державного казначейства України на користь ОСОБА_2 за рахунок коштів державного бюджету 337 747 грн. для придбання квартири.

      Відповідно до ст. 24 Закону України „Про виконавче провадження”, у встановлений державним виконавцем строк до 13 серпня 2004 року, згадане рішення суду боржником добровільно не виконано.

      З цих підстав, відповідно до вимог статей 50 і 55 Закону України „Про виконавче провадження”, ст. 59 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, ст. 34 Закону України „Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”, п. 10.3 „Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті” державним виконавцем 28 лютого 2007 року надіслано до Національного банку України постанову про арешт грошових коштів на рахунку боржника.

      Дану постанову Національним банком України не прийнято й повернуто без виконання, в тому числі й повторно 17 квітня 2007 року листом підписаним скаржником, який, обіймаючи посаду виконавчого директора з питань платіжних систем та розрахунків НБУ, без законних підстав повернув постанову про арешт коштів боржника із твердженням про неможливість виконання рішення суду й тим самим перешкодив виконанню законних вимог державного виконавця.

      4 травня 2007 року за невиконання ОСОБА_1 законних вимог державного виконавця на останнього постановою в.о. начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відповідно до вимог ст. 88 Закону України „Про виконавче провадження”, накладено штраф у розмірі 510 грн.

      Вирішуючи цю справу, суд зазначає, що відповідно до вимог ст. 11 Закону України „Про судоустрій України”, судові рішення, що набрали законної сили є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади та їх посадовими особами на всій території України.

      Обов'язковість рішень суду гарантується Конституцією і законами України, та є однією з головних засад судочинства, визначених положеннями ст. 129 Конституції України.

      Відповідно до вимог ст. 2 Закону України „Про виконавче провадження” примусове виконання судових рішень покладається, в тому числі на відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

      Положеннями ст. 6 цього ж Закону гарантується обов'язковість вимог державного виконавця щодо виконання судових рішень, які є обов'язковими для усіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України.

      Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність за законом.

      Таким чином, суд вважає, що оскаржувані дії державного виконавця вчинено відповідно до згаданих вимог закону, в межах його повноважень визначених ст. 88 Закону України „Про виконавче провадження”, у зв'язку з чим права і свободи боржника порушено не було.

      З огляду на зазначене й викладені в скарзі доводи, підстав до її задоволення суд не вбачає.

      На підставі викладеного і керуючись статтями 209-215, 387 ЦПК України,

ухвалив:

      в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовити.

      Ухвала набирає законної сили протягом 5 днів з дня її проголошення і може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання в зазначений строк заяви про його оскарження та протягом 10 днів після цього апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя

з оригіналом звірена

Суддя