ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

21.07.11 р.                                                                                 Справа № 15/23                               

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Іванковій Н.Р, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю “Транспортно-експедиційна лізингова компанія “МТС” м. Донецьк

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Севал” м. Кіровоград, Росія

про стягнення основного боргу в сумі 2450000,00 рублів РФ, пені в сумі 92781,10 рублів РФ, 3% річних у розмірі 17734,52 рублів РФ

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (за довіреністю б/н від 09.02.2011р.) - представник

від відповідача: не з’явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Транспортно-експедиційна лізингова компанія “МТС” м. Донецьк (далі – позивач) звернулося до господарського суду Донецької області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Севал” м. Кіровоград, Росія (далі – відповідач) про стягнення основного боргу в сумі 2450000,00 рублів РФ, пені в сумі 92781,10 рублів РФ, 3% річних у розмірі 17734,52 рублів РФ

Спір у відповідності зі ст. 3,4,12,15 Господарського кодексові України, п. 5.3 укладеного між сторонами контракту розглядається в Господарському суді Донецької області. Відповідно до п. 5.6 контракту, сторони дійшли згоди щодо застосування законодавства України при вирішенні  питань виконання укладеного Контракту.

Згідно ст. 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності в процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України.

У відповідності зі ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виняткової підсудності в справах з іноземним елементом, передбачених у статті 77 цього Закону.

Крім того, відповідно до ч. 2 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності (Київ, 20.03.1992р.), підписаним учасниками співдружності Незалежних держав, у тому числі ратифікованим урядом Російської Федерації – 09 жовтня1992р. і України – 19 грудня 1992р. (Постанова Верховної Ради України від 19.12.1992р.) компетентні суди держав – учасників Співдружності Незалежних держав розглядають справи й в інших випадках, якщо про це мається письмова угода сторін про передачу суперечки цьому судові.

Таким чином, у позивача були всі правові підстави звернутися в даний господарський суд за захистом порушеного права.

Ухвалою від 19.01.2011р. суд порушив провадження по справі, призначено до розгляду на 10.02.2011р. сторони зобов’язано надати документи та вчинити певні дії.

Ухвалою від 01.03.2011р. суд зупинив провадження по справі, визначивши дату наступного судового засідання 01.06.2011р. у зв’язку із необхідністю звернення господарського суду Донецької області із судовим дорученням про надання правової допомоги до арбітражного суду Свердловської області.

Розпорядженням заступника голови господарського суду справа № 15/23 була передана на автоматичний розподіл.

Автоматичним розподілом судових справ, згідно з Положенням про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого Рішенням ради суддів від 26.11.2010р. № 30 для розгляду справи № 15/23 призначено суддю Макарову Ю.В.

Ухвалою від 01.06.2011р. суд поновив провадження по справі та призначив до розгляду на 20.06.2011р.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що здійснив передоплату продукції в розмірі 2940 000, 00 рублів РФ, однак відповідач свої зобов’язання щодо поставки товару не виконав, відповідачем було частково повернуто суму попередньої оплати в розмірі 490000,00 рублів РФ, внаслідок чого за товариством утворилася заборгованість у розмірі 2450000,00 рублів РФ.

На підтвердження своєї позиції позивачем надані засвідчені копії: контракту № 080710 від 08.07.2010р., специфікації № 1 від 98.07.2010р. до контракту № 080710 від 08.07.2010р., платіжне доручення № 6 від 29.07.2010р. на суму 2940000,00 рублів РФ, що свідчить про здійснення позивачем попередньої оплати, копії банківських виписок на підтвердження часткового повернення відповідачем суми отриманої передоплати, претензії – вимоги № 22-383/435 від 23.09.2010р.

10.02.2011р. позивач звернувся до суду з уточненнями позовних вимог б/н від 10.02.2011р., згідно з якими зробивши перерахунок пені та 3% річних у зв’язку з невірним визначенням моменту настання права вимагати від відповідача здійснення поставки товару, в результаті чого просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 1450000,00 рублів РФ з урахуванням здійсненого відповідачем 03.02.2011р. часткового повернення суми передоплати в розмірі 100000 рублів РФ, пеню в сумі 53146,30 рублів РФ, 3% річних у сумі 13143,29 рублів РФ. На підтвердження вищевикладеного позивачем наданий обґрунтований розрахунок пені та 3% річних, акт звірки взаємних розрахунків станом на 10.02.2011р., згідно з яким кінцеве сальдо на користь позивача становить 1450000 рублів РФ, копію банківської виписки на суму 100000 рублів РФ.

Під час судових засідань представник позивача підтримав позовні вимоги.

Судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судового засідання. Судом надсилалися ухвали за юридичною та фактичною адресами, зазначеними в позовній заяві, а саме 624140, Росія, Свердловська обл., м. Кіровоград, вул. 8 березня, 3-79 та 620014, Росія, м. Єкатеринбург, вул. Радищева, 4, офіс 305, про що свідчить повернутий органами поштового зв’язку поштовий конверт з ухвалою господарського суду  з позначкою "за закінченням строку зберігання"; суд звернувся з судовим дорученням про надання правової допомоги до арбітражного суду Свердловської області, а саме просив перевірити факт державної реєстрації відповідача під реєстраційним номером 1096621000596 за юридичною адресою: 624140, Росія, Свердловська обл., м. Кіровоград, вул. 8 березня, 3-79, а також вручити уповноваженому представнику відповідача ухвалу господарського суду Донецької області по справі № 15/23 від 01.03.2011р., про результати перевірки просив повідомити з доданням підтверджуючих доказів.

В матеріалах справи наявна ухвала Арбітражного суду Свердловської області про виконання судового доручення іноземного суду від 20.04.2011р., згідно з яким повідомив, що в призначене на 20.04.2011р. судове засідання з’явився директор Товариства з обмеженою відповідальністю “Севал” м. Кіровоград, Росія – ОСОБА_2, якому і було вручена ухвала господарського суду Донецької області по справі № 15/23 від 01.03.2011р., про що свідчить розписка від 20.04.2011р. останнього про отримання зазначеної ухвали та наказ № 1 від 06.08.2009р. на підтвердження у Трифонова Ю.О. повноважень директора.  Крім того, арбітражним судом Свердловської області була надіслана виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, згідно з якої вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Севал” дійсно знаходиться за адресою: 624140, Свердловська обл., м. Кіровоград, вул. 8 березня, будинок 3, квартира 79 та зареєстровано за номером 1096621000596.

Саме така адреса відповідача вказана позивачем в позовній заяві та за цією адресою суд направляв відповідачу ухвали у даній справі.

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що виконав свій обов’язок та здійснив всі можливі заходи для належного повідомлення відповідача про наявність в провадженні господарського суду Донецької області спору за його участю.

У зв’язку з неявкою представника Відповідача та необхідністю надання витребуваних судом документів, суд неодноразово відкладав розгляд справи, востаннє на 21.07.2011р

В судове засідання 21.07.2011р. з’явився представник позивача, надав копію банківської виписки від 27.05.2011р., що свідчить про здійснення позивачем повернення суми попередньої оплати в розмірі 240000 рублів РФ, повідомив про відсутність будь – яких додаткових доказів на обґрунтування власної правової позиції по суті спору.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, неявка відповідача істотним чином не впливає на таку кваліфікацію та не є перешкодою для вирішення спору.

Відповідно ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи норми зазначеної статті, суд розглядає остаточні вимоги позивача в редакції поданих позивачем  уточнень позовних вимог б/н від 10.02.2011р.

Вислухавши у  судовому засіданні представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу  України, суд ВСТАНОВИВ:

Між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) був укладений контракт № 080710 від 08.07.2010р., згідно з яким постачальник зобов’язується поставити, а також передати у власність покупця запасні частини до залізничого транспорту (вагонів, полу вагонів, причепів, полу причепів, цистерн), а покупець в свою чергу зобов’язується прийняти такий товар та оплатити його вартість у відповідності з умовами, передбаченими даним контрактом та специфікаціями до нього.

Згідно п. 1.2 контракту асортимент, кількість, ціна, загальна сума контракту, умови оплати, а також інші умови, які не були зазначені сторонами в цьому контракті, встановлюються в специфікаціях на кожну конкретну партію товару.

Відповідно п. 2.1 контракту сторони прийшли до згоди, що валютою взаєморозрахунків по даному контракту є рубль РФ. Вартість товару визначена без урахування ПДВ, по нульовій ставці.

Відповідно п. 2.5 контракту сторони встановили, що покупець здійснює 100% попередню грошову оплату за поставлений товар. Розмір попередньої оплати за товар зазначається в специфікації на кожну окрему партію товару.

Пунктом 2.8 контракту сторони визначили, що у разі неможливості виконання постачальником умов даного контракту по любим причинам, які не залежать від волі покупці, постачальник зобов’язаний не пізніше 30 денного строку з моменту зарахування перерахованих в рахунок оплати ціни товару покупцем грошових коштів, здійснити повернення грошових коштів у 100 відсотковому розмірі.

Згідно п. 4.2 контракту постачальник зобов’язується здійснити поставку товару в установлений сторонами строк, але не пізніше 10 календарних днів з моменту надходження грошових коштів на рахунок постачальника.

Відповідно п. 12 контракту сторони погодили, що містом виконання даного контракту є м. Донецьк, Донецька обл., Україна.

Специфікацією № 1 від 08.07.2010р., яка є додатком до контракту № 080710 від 08.07.2010р. та його невід’ємною частиною,  сторони конкретизували предмет укладеного між ними договору, а саме визначили, що відповідач повинен поставити автозчеплення СА -3, номер деталі 106.01.000-0сб, в кількості 210 штук, ціною в рублях РФ без ПДВ 28000, загальною вартістю 588000 руб. РФ без ПДВ. Крім того, сторони визначили умови поставки продукції DAF (границя Росія – Україна), строк поставки: протягом 10 календарних днів з моменту надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (позивача), умови оплати: передоплата 2940000 рублів РФ (50%), залишок 50% в день відвантаження товару.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання умов договору здійснив платіжним дорученням № 6 від 29.07.2010р. попередню оплату погодженого сторонами в специфікації товару на обумовлену суму 2940000 рублів РФ.

Однак, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов’язання щодо поставці товару або повного та своєчасного повернення суми передоплати, що передбачено п. 1.1, 2.8, 4.2 контракту та умовами специфікації № 1 до договору, внаслідок чого виникла заборгованість за непоставлений товар у розмірі  1490000,00 рублів РФ, з урахуванням здійснених відповідачем часткових повернень суми попередньої оплати в розмірі 490000,00 рублів РФ, згідно з банківськими  виписками від 02.09.2010р. – на суму 250000,00 руб., від 17.09.2010р. – на суму 240000,00 руб.

Позивач претензією – вимогою № 22-383/435 від 23.09.2010р. звернувся до відповідача з вимогою повернути грошові кошти в розмірі 2450000,00 рублів РФ, попереджаючи про необхідність звернення до судових органів з позовною заявою про примусове стягнення зазначеної суми (з можливістю стягнення штрафних санкцій) та з відшкодуванням усіх судових витрат.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов’язання за договором (не поставив позивачу автозчеплення на всю суму передоплати, що є підставою для повернення передоплати на суму недопоставленого товару), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають  задоволенню частково, враховуючи наступне:

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, дійшов наступних висновків:

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Предметом даного позову є вимога позивача щодо стягнення з відповідача суми передоплати за недопоставлений товар згідно контракту № 080710 від 08.07.2010р. Даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов’язків, визначених ним та за своєю правовою природою є договором купівлі–продажу.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона – постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні –покупцеві товар, а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 193 ч. 1 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до умов контракту № 080710 від 08.07.2010р. у позивача виникає обов’язок оплатити товар, а у відповідача – передати товар.

Як вбачається із наявних в матеріалах справи доказів позивач на виконання п. 2.5 контракту та умов специфікації № 1 до договору здійснив платіжним дорученням № 6 від 29.07.2010р. попередню 50% оплату узгодженого сторонами товару.

У суду відсутні сумніви щодо здійснення позивачем попередньої оплати товару саме на виконання умов контракту № 080710 від 08.07.2010р., оскільки в платіжному доручення № 6 від 29.07.2010р. в якості підстави здійснення оплати позивач зазначає контракт № 080710 від 08.07.2010р. та специфікацію № 1 від 08.07.2010р.

Відповідачем даний факт не спростований, більш того частковим повернення передоплати в розмірі 1490000,00 рублів РФ, останній фактично визнав факт наявності заборгованості на суму передоплати за непоставлений товар.

Відтак, сума недопоставки складає 1450000,00 рублів РФ, яка і заявлена до стягнення.

На сьогоднішній день товар на суму 1450000,00 рублів РФ не поставлений, грошові кошти не повернуті. Суду не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 33,34 ГПК України щодо поставки продукції на всю суму попередньої оплати, перерахованої позивачем, доказів продовження сторонами договірних стосунків з поставки продукції на залишок грошових коштів, отриманих від позивача. На адресу відповідача 24.09.2010р. була направлена претензія № 22-383/435 від 23.092010р. з вимогою повернути заборгованість, що підтверджується квитанцією про відправлення, однак отримавши вимогу відповідач здійснив лише часткове повернення передоплати на суму 1000000,00 рублів РФ 03.02.2011р., тобто вже після звернення позивача до господарського суду за захистом порушеного права, дана сума була врахована позивачем в уточненням позовних вимог б/н від 10.02.2011р.

Відповідно до ст. 693 ч. 2 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно ст. 670 ч. 1 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Згідно вказаних норм закону у позивача виникає альтернативне право вимагати передання оплаченого товару або вимагати повернення суми попередньої оплати, що в свою чергу породжує альтернативні обов’язки у відповідача. При цьому доказуванню підлягає факт прострочення продавцем передачі попередньо оплаченого товару.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до п. 4.2 контракту та п.3  специфікації № 1 до контракту № 080710 від 08.07.2010р. сторони передбачили строк поставки протягом 10 календарних днів з моменту надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (відповідача), враховуючи, що позивач здійснив 50% оплату вартості товару платіжним дорученням № 6 - 29.07.2010р., то гранічний строк поставки становить 08.08.2010р., а вже з 09.08.2010р. – почалося прострочення виконання зобов’язання по поставці товару. Крім того, сторони безпосередньо в п. 2.8 контракту передбачили, що у разі неможливості виконання постачальником умов даного контракту по любим причинам, які не залежать від волі покупці, постачальник зобов’язаний не пізніше 30 денного строку з моменту зарахування перерахованих в рахунок оплати ціни товару покупцем грошових коштів, здійснити повернення грошових коштів у 100 відсотковому розмірі.

Враховуючи, що позивач здійснив часткову оплату товару 29.07.2010р., то з врахуванням строків, встановлених  п. 2.8 договору, гранічний строк по повернення суми попередньої оплати наступив 28.08.2010р., а вже з 29.08.2010р. почалося прострочення виконання зобов’язання по поверненню суми отриманої передоплати.

Однак, як вбачається із наявних в матеріалах справи доказів, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов’язання по поставці товару та поверненню суми передоплати.

Керуючись нормами діючого законодавства, позивач скористався своїм альтернативним правом та вимагає повернення суми попередньої оплати у розмірі  1450000,00 рублів РФ.

Проте 21.07.2011р. позивач надав суду копію банківської виписки від 27.05.2011р., згідно з якою відповідач ще частково повернув суму здійсненої позивачем попередньої оплати в розмірі 240000,00 рублів РФ.

Враховуючи викладене, з урахуванням часткової сплати заборгованості у сумі 240000,00 рублів РФ., на час розгляду справи заборгованість складає 1210000,00 рублів РФ.

Згідно відбитку канцелярії суду позовна заява надійшла до суду 18.01.2011р. Виходячи з цього, в частині стягнення заборгованості у сумі 240000,00 рублів РФ. провадження у справі в цій частині на підставі п.1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України підлягає припиненню у зв’язку з відсутністю предмету спору.

Доказів погашення боргу в сумі 1210000,00 рублів РФ суду не представлені, у зв’язку з чим суд вважає, що на момент прийняття рішення грошове зобов’язання відповідача всупереч нормам законодавства та умовам договору перед позивачем залишилося невиконаним, в результаті чого заявлена до стягнення заборгованість склала 1210000,00 рублів РФ, в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись п. 2.8 контракту позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 53146,30 рублів РФ, нараховану на суму здійсненої передоплати в розмірі 2940000,00 рублів РФ, що не повернена відповідачем за період з 29.08.2010р. по 01.09.2010р.; на суму 2690000, 00 рублів РФ, з урахуванням здійсненного 02.09.2010р. часткового повернення передоплати на суму 250000,00 рублів РФ  за період з 02.009.2010р. по 17.09.2010р.; на суму 2450000, 00 рублів РФ, з урахуванням часткового повернення 17.09.2010р. відповідачем суми передоплати в розмірі 240000,00 рублів РФ за період з 18.09.2010р. по 01.11.2010р., у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися в т.ч. неустойкою.

Нарахування пені здійснюється з врахуванням граничного строку та розміру пені, що передбачено ст. 1,3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” та ч.6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України.

Суд перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені вважає його необґрунтованим, оскільки позивач правильно визначивши момент настання права вимагати від відповідача виконання зобов’язання по поверненню здійсненої суми передоплати (п. 2.8 контракту), проте невірно визначив періоди нарахування пені з урахуванням здійснених відповідачем часткових повернень суми передоплати.

Таким чином, суд зробивши арифметичних розрахунок  в частині позовних вимог про сплату пені за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавтво”, встановив, що:

-          на суму 2940000,00 рублів РФ за період з 29.08.2010р.по 01.09.2010р. пеня становить 4993,97 рублів РФ;

-          на суму 2690000,00 рублів РФ, з урахуванням здійсненого 02.09.2010р. часткового повернення відповідачем суми передоплати в розмірі 250000, 00 рублів РФ за період з 02.09.2010р. по 16.09.2010р. (оскільки 17.09.2010р. відбулося ще одне повернення суми передоплати)  - становить 17134,93 рублів РФ;

-          на суму 2450000,00 рублів РФ, з урахуванням повернення відповідачем суми передоплати в розмірі 240000,00 рублів РФ 17.09.2010р. за період з 17.09.2010р. по 01.11.2010р. заявлена позивачем сума пені 46354,00 рублів РФ не перевищує розмір, який може бути нарахований за зазначений період, а отже в цій частині підлягає задоволенню.

Таким чином, суд зробивши розрахунок пені вважає, що обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню з відповідача є сума пені в розмірі 68482,9 рублів РФ, однак, враховуючи, що позивачем заявлена вимога щодо стягнення пені в розмірі  53146, 30 рублів РФ та те, що суд при винесенні рішення згідно ст. 83 ч. 1 п. 2 ГПК України не може виходити за межі заявлених позовних вимог без наявності клопотання про це самого позивача, а такого клопотання до суду не надходило, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення пені в заявленому розмірі – 53146, 30 рублів РФ.

Посилаючись на несвоєчасне виконання зобов’язання відповідачем щодо поставки оплаченої продукції позивач згідно ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд також стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 13143,29 рублів РФ.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інший розмір процентів не встановлений умовами спірного договору для даних правовідносин сторін.

Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції  та трьох процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За змістом позовної заяви 3% річних розраховані аналогічним способом, що і пеня.

За висновками суду позовні вимоги в цій частині підлягають повному задоволенню, оскільки заявлена позивачем сума 3% річних у розмірі 13143,29 рублів РФ не перевищує розмір, який може бути нарахований за встановлені судом періоди заборгованості з урахуванням здійсненого відповідачем часткового повернення передоплати.

Обставини, які б свідчили про припинення грошового зобов’язання відповідача на підставі договору чи глави 50 ЦК України, у матеріалах справи відсутні, обсяг боргу не спростований, а тому, суд прийшов до висновку, що боржник зобов’язаний відшкодувати збитки кредитора від інфляції та три відсотки річних від простроченої суми за весь час прострочення як передбачено законодавцем.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу  господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд, розглянувши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням подані позивачем докази, дійшов висновків, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в розмірі 1210000 рублів РФ – суми неповернутої передоплати, 53146,30 рублів РФ - пені, 3% річних – 13143,29 рублів РФ.

Оскільки відповідачем були здійснені часткові оплати суми основного боргу після подання позову, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

                                                 В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Транспортно-експедиційна лізингова компанія “МТС” м. Донецьк  до Товариства з обмеженою відповідальністю “Севал” м. Кіровоград, Росія  про стягнення основного боргу в сумі 1450000,00 рублів РФ, пені в сумі 53146,30 рублів РФ, 3% річних у розмірі 13143,29 рублів РФ задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Севал” (юридична адреса:  624140, Свердловська обл., м. Кіровоград, вул. 8 березня, будинок 3, квартира 79, реєстраційний номер 1096621000596) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Транспортно-експедиційна лізингова компанія “МТС” (юридична адреса: 83087, м. Донецьк, проспект Олександра Матросова, будинок 24А, код ЄДРПОУ 32966027) суму неповернутої передоплати в розмірі 1210000 рублів РФ., суму пені у розмірі 53146,30 рублів РФ, 3% річних в розмірі 13143,29 рублів РФ, витрати на оплату державного мита в сумі 25605,17 рублів РФ, інформаційно – технічного забезпечення судового процесу в сумі 236грн. 00коп.

Припинити провадження в частині стягнення суми неповернутої передоплати в розмірі 240000,00 рублів РФ.

У судовому засіданні 21.07.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

                                      Повний текст рішення складено та підписано 26.07.2011р.

Суддя                                                               Макарова Ю.В.           

< Список >                                                                  < Довідник >     

< Список >                                                                  < Довідник >    

< Текст >