ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
21.07.11 р. Справа № 13/98пд
Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Рассуждай С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Хозяюшка”, м. Маріуполь
до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю „Маркопрод”, м. Маріуполь
до відповідача 2: Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1, м. Маріуполь
про: визнання недійсним договору від 26.08.2010р.
За участю уповноважених сторін:
від позивача: ОСОБА_2 (за довіреністю б/н від 01.07.2011р.)
від відповідача 1: ОСОБА_3 (за довіреністю № 09/234 від 11.07.2011р.) та ОСОБА_4 (за довіреністю № 09/256 від 21.07.2011р.)
від відповідача 2: ОСОБА_5 (за довіреністю № 372 від 29.03.2010р.)
СУТЬ СПОРУ:
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Хозяюшка”, м. Маріуполь звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача 1, Товариства з обмеженою відповідальністю „Маркопрод”, м. Маріуполь та до відповідача 2, Фізичної особи–підприємця ОСОБА_1, м. Маріуполь про визнання недійсним договору від 26.08.2010р. про розірвання договору купівлі – продажу нежитлової будівлі від 29.12.2007р., який укладений між відповідачем 1 та відповідачем 2.
Судом, відповідно до клопотання ТОВ „Маркопрод”, статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України здійснювалася фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем 1 та відповідачем 2 вимог діючого законодавства при укладанні договору від 26.08.2010р., оскільки зазначений договір містить в собі два окремих і самостійні правочини, спрямованих на припинення зобов’язань за договором, що розривається, та одночасно на внесення змін до означених правовідносин шляхом зобов’язання сторін здійснити повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням, що тягне за собою недійсність правочину. За твердженнями позивача такі дії відповідачів, спрямовані на розірвання договору, позбавляють позивача реалізації переважного права орендаря на придбання об’єкта оренди, що передбачені як договором оренди від 24.01.2005р. так і чинним законодавством.
На підтвердження вищевикладеної позиції позивачем надані засвідчені копії договору купівлі – продажу від 29.12.2007р., укладеного між відповідачами, договір про розірвання договору купівлі – продажу від 26.08.2010р.
Господарський суд Донецької області ухвалою від 25.06.2011р. порушив провадження у справі № 13/98пд, призначив її розгляд на 12.07.2011р., сторони зобов’язані вчинити певні дії та надати документи.
Позивач 12.07.2011р. через канцелярію суду супровідним листом надав засвідчену копію договору оренди від 24.01.2005р., який укладений між ним та Відповідачем 1.
Через канцелярію суду 12.07.2011р. Відповідач 1 надав відзив на позовну заяву б/н від 12.07.2011р., яким заперечував проти позовних вимог, посилаючись на те, що позивач не є учасником спірного правочину про недійсність якого пред’явив позов, невідповідність договору від 26.08.2010р. про розірвання договору купівлі – продажу не встановлена судом при розгляді справи № 32/142пн за позовом суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Хозяюшка” та до Приватного підприємства „Продмаркет – Сервіс”, за участю третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю „Маркомпрод” про усунення перешкод в користування майном. На підтвердження своєї позиції Відповідачем 1 надані для залучення до матеріалів справи рішення господарського суду Донецької області від 05.10.2010р. по справі № 32/142пн, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.05.2011р. по справі № 32/142пн, витяг з Державного реєстру правочинів № 8928517 від 26.08.2010р., згідно з яким припинена дія договору купівлі – продажу на підставі договору про розірвання договору купівлі – продажу, витяг КП „Маріупольське бюро технічної інвентаризації” № 27131547 від 27.08.2010р., згідно з яким на підставі свідоцтва про право власності ЯЯЯ № 376899 від 03.10.2007р. зареєстровано право власності на спірну нежитлову будівлю за відповідачем 1, свідоцтво ЯЯЯ № 376899 від 03.10.2007р.
Через канцелярію суду 12.07.2011р. Відповідач 1 надав суду клопотання зупинити провадження у справі № 13/98пд до перегляду в касаційному порядку судового рішення по справі № 32/142пн, касаційне провадження відкрито ухвалою Вищого господарського суду України від 01.07.2011р.
Через канцелярію суду 12.07.2011р. Відповідач 1 надав суду клопотання зупинити провадження у справі № 13/98пд до розгляду справи № 40/186пд, за якою подана касаційна скарга про скасування ухвали Донецького апеляційного господарського суду від 29.06.2011р. про зупинення провадження по справі.
Відповідач 2 надав через канцелярію суду 12.07.2011р. клопотання б/н від 11.07.2011р. розглянути справу без участі уповноваженого представника та з запереченнями проти позовних вимог.
Ухвалою від 12.07.2011р. суд відклав розгляд справи на 21.07.2011р.
Через канцелярію суду 21.07.2011р. позивач направив суду заперечення проти заяви про зупинення провадження по справі № 13/98пд.
В судовому засіданні 21.07.2011р. з’явилися представники Відповідачів 1,2 та Позивача, які підтримали позиції, викладені письмово.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов’язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.
Суд, розглянувши клопотання Відповідача 1 щодо зупинення провадження по справі до розгляду в касаційному порядку пов’язаних, на його думку, справ № 32/142пн та № 40/186пд, не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки викладені заявником обставини не свідчать про неможливість розгляду справи № 13/98пд по суті. Перегляд касаційною інстанцію судових актів не зумовлює безумовне зупинення справи № 13/98пд.
Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.
Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВСТАНОВИВ:
24.01.2005 року між Закритим акціонерним товариством “Маркомпрод” (орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ХОЗЯЮШКА” (орендарем) був укладений договір оренди, відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування нежиле приміщення загальною площею 1209 кв.м., що розташоване у місті Маріуполі, по вулиці 60років СРСР у будинку номер 16/118 для використання його під розміщення об’єкту торгівлі.
Відповідно підпункту „б” п. 4.1 договору орендодавець зобов’язаний повідомити орендатора про права третіх осіб у відношенні об’єкта оренди.
Згідно підпункту „е” пункту 4.1 договору у разі продажу цього нежитлового приміщення інформувати про це орендатора не пізніше ніж за три місяця до здійснення угоди.
Підпунктом „б” пункту 4.6 сторони погодили, що орендатор має право на привілеєве перед іншими особами право викупити орендоване приміщення у разі його продажу.
Сторони дійшли згоди щодо строку дії договору, а саме, відповідно до п. 7.1. строк дії – з 24.01.2005р. по 24.01.2015р.
За умовами п. 7.2 договору, останній вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення, Державної реєстрації і передачі нежитлового приміщення за актом-передачі.
Так, договір від 24.01.2005р. посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_6 29.12.2007 року за реєстровим номером 5185.
29.12.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Маркомпрод” (продавцем) та ОСОБА_1 (покупцем) був укладений договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, пунктом 1.1. якого передбачено, що продавець передає у власність, а покупець приймає у власність та зобов’язується сплатити обумовлену договором суму за нежитлову будівлю номер 16/118, розташовану по вул. 60 років СРСР в м. Маріуполі.
Пунктом 4.3. договору сторони обумовили, що згідно з ч.1ст.697 Цивільного кодексу України Покупець набуває право власності на вказану нежитлову будівлю з моменту її прийняття згідно акту прийому-передачі.
Договір 29.12.2007р. посвідчений ОСОБА_6, приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області, зареєстровано в реєстрі за № 5185.
Відповідно п. 1.2 договору документом, що підтверджує право власності продавця на відчужувану нежитлову будівлю, є Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради 03 жовтня 2007 року серії ЯЯЯ № 37689, зареєстроване в Маріупольському бюро технічної інвентаризації згідно Витягу № 16153270 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, реєстраційний номер 8274062, номер запису 1339 в книзі 3 від 03 жовтня 2007р.
Згідно п. 2.3 договору продавець стверджує, що на вказане вище майно не поширюються права третіх осіб, і, в тому числі, за договорами найму чи шлюбним договором, інші речові права та ін.
Пунктом 3.1 договору сторони погодили, що продаж нерухомого майна вчиняється за 676078грн.00коп., в тому числі ПДВ.
В подальшому 26.08.2010р. сторони – Відповідачі 1,2 уклали договір про розірвання договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, який посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області, ОСОБА_6, 29 грудня 2007 року за реєстром № 5185, за яким ТОВ „Маркомпрод” передало у власність, а гр. ОСОБА_1 прийняла у власність нежитлову будівлю номер 16/118, розташовану по вул. 60 років СРСР в місті Маріуполі.
В свою чергу п. 2 договору встановлює, що правовстановлюючий документ на нежитлову будівлю - Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради 03 жовтня 2007 року серії ЯЯЯ № 37689, зареєстроване в Маріупольському бюро технічної інвентаризації згідно Витягу № 16153270 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, реєстраційний номер 8274062, номер запису 1339 в книзі 3 від 03 жовтня 2007р., що зберігається у справах приватного нотаріуса, повертається Товариству з обмеженою відповідальністю „Маркомпрод”.
В той же час згідно умов п. 3 договору гроші в сумі 676078грн.00коп., в тому числі ПДВ, які ОСОБА_1 сплатила ТОВ „Маркомпрод” згідно договору купівлі – продажу, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області, ОСОБА_6, 29 грудня 2007 року, за реєстром № 5185, будуть повернені ТОВ „Маркомпрод” до 01.02.2011року.
Позивач як орендар спірного нежитлового приміщення, вважаючи, що його право на привілейне придбання об’єкта оренди, що передбачені договором оренди від 24.01.2005р., відповідачами порушено, звернувся до господарського суду з вимогою визнати недійсним договір від 26.08.2010р. про розірвання договору купівлі – продажу нежитлової будівлі від 29.12.2007р., укладений між Відповідачем 1 та Відповідачем 2.
Відповідач проти означених вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:
По-перше, суд відзначає що ст.16 Цивільного кодексу України передбачено право особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Як вбачається зі змісту постанови Донецького апеляційного господарського суду, Вищим господарським судом України в постанові від 07.07.2010р. у справі №32/142пн було встановлено, що ТОВ «Хозяюшка» орендує спірне майно на підставі договору від 24.01.2005р., строк дії договору встановлено до 24.01.2015р., тобто має правові підстави для використання спірного майна. Рішення суду про розірвання договору оренди від 24.01.2005р. до матеріалів справи не представлено. Суд дійшов висновку, що договір оренди від 24.24.01.2005р. є чинним.
Як вже зазначалося, строк дії договору – з 24.01.2005р. по 24.01.2015р. Отже, розірвання договору купівлі-продажу від 26.08.2010р., укладеного між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 призведе до порушення прав та інтересів ТОВ „Хозяюшка”, м. Маріуполь як орендаря відповідно до умов договору оренди від 24.01.2005р.
З огляду на матеріали справи та зміст позову сутність розглядуваного спору полягає у визнанні спірної угоди недійсною.
Виходячи із змісту абз. 2 п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” від 28.04.1978р. № 3, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків. З огляду на це, та враховуючи критерії обґрунтованості судового рішення, визначені в абз. 3 п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судове рішення” від 29.12.1976р. № 11, предметом судової оцінки, спрямованої на з’ясування законності спірного договору, мають бути фактичні обставини спірних правовідносин учасників справи.
Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються його положеннями та іншими актами законодавства, зокрема –Цивільним кодексом України.
Виходячи із наведених позивачем підстав позову останній стверджує, що спірний договір є укладеним з порушенням норм законодавства, оскільки вміщує у собі два самостійні правочини (правоприпиняючий та правозмінючий), які не можуть бути вчиненими одночасно, що зумовлює юридичну неможливість настання обумовлених угодою правових наслідків.
Стосовно зазначеної підстави недійсності договору позиція суду полягає у такому:
Доводи позивача суд вважає обґрунтованими та такими, що заслуговують на увагу.
Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України спірний договір від 26.08.2010р. про розірвання договору купівлі – продажу є правочином, спрямованим згідно ч. 2 ст. 653 цього Кодексу на припинення між сторонами зобов’язань, зумовлених договором купівлі – продажу нежитлової будівлі від 29.12.2007р.
Згідно ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідно ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни (ч.3 ст. 653 Цивільного кодексу України).
Одночасно ч. 4 статті 653 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 631 Цивільного кодексу України встановлено, що договір набирає чинності з моменту його укладення.
Згідно ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Як встановлено судом сторони уклали договір про розірвання договору купівлі – продажу від 26.08.2010р. в тієї ж формі, що був укладений і договір купівлі – продажу від 29.12.2007р., тобто в нотаріальній формі.
Оскільки сторони досягли згоди відносно укладання договору про розірвання договору купівлі – продажу та придали договору необхідну форму, вважається що договір є укладеним, а отже з моменту нотаріального посвідчення зазначеного договору, що відбулося 26.08.2010р., припинилися зобов’язання сторін, зумовлені договором купівлі – продажу нежитлової будівлі від 29.12.2007р. а отже – і відповідні правовідносини, що є суттю цих зобов’язань за змістом ст.509 Цивільного кодексу України.
Спрямованість спірного договору на настання правових наслідків у вигляді припинення зобов’язань за договором, що розривається, у повній мірі узгоджується із змістом ч. 1 ст. 640 та ч.1 ст. 651 Цивільного кодексу України, згідно яких за загальним правилом розірвання договору опосередковується взаємною згодою (домовленністю) його сторін.
В свою чергу, пункти 2 та 3 спірного договору встановлюють обов’язки сторін розірваного договору повернути одне одному виконане – Свідоцтво про право власності на нерухоме майно та сплачені грошові кошти. З огляду на загальне правило ч. 4 ст. 653 Цивільного кодексу України про заборону сторін вимагати повернення виконаного за зобов’язанням до моменту розірвання договору, якщо цього не передбачено договором або законом, і не встановлення цих винятків ані договором купівлі – продажу нежитлової будівлі від 29.12.2007р., ані законом, суд кваліфікує означені пункти саме як запровадження відповідного зобов’язання до договору про розірвання договору купівлі – продажу від 26.08.2010р.
Таким чином, враховуючи, що сам договір купівлі – продажу нежитлової будівлі від 29.12.2007р. не містить положень про повернення виконаного сторонами одне одному у разі його розірвання, а за змістом ч. 4 ст. 653 Цивільного кодексу України саме у договорі, що підлягає розірванню, має міститися відповідна домовленість сторін, за своєю юридичною сутністю пункти 2 та 3 спірного договору опосередковують самостійний правочин, спрямований на зміну договору купівлі – продажу нежитлової будівлі від 29.12.2007р. шляхом внесення до нього умови про повернення виконаного.
Беручи до уваги, що згідно ч.1 ст. 653 Цивільного кодексу України зміна договору має наслідком відповідну зміну визначених ним зобов’язань з моменту досягнення домовленості про таку зміну, вказаний самостійний правочин є правозмінючим відносно договору купівлі – продажу нежитлової будівлі від 29.12.2007р. та є його невід’ємною частиною.
Отже, суд погоджується із позицією позивача про те, що спірний договір містить у собі два окремих і самостійних правочини, що відрізняються спрямованістю на настання обумовлених правових наслідків –припинення правовідносин за договором поставки (п.1.) та внесення змін до означених правовідносин (п.п. 2,3).
Між тим, зміна договору, у тому числі шляхом доповнення зобов’язаннями щодо повернення виконаного у разі розірвання договору, передбачає його наявність як чинної підстави для існування змінюваних зобов’язань. Відтак, як правомірно вказує позивач, доповнення (зміна) договору хронологічно має передувати його розірванню.
За висновком суду, одночасне (шляхом підписання єдиного документу) запровадження означених правоприпиняючого та правозмінючого правочинів відносно одного і того ж договору купівлі - продажу є неможливим. Дійсно, оскільки укладаючи договір купівлі – продажу нежитлової будівлі від 29.12.2007р., сторони керувалися намірами створити обумовлені ним наслідки, взаємні зобов’язання у яких за загальним правилом ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст. 599 Цивільного кодексу України мали припинятися шляхом належного виконання, остільки намір припинення означених зобов’язань через розірвання договору не міг бути заздалегідь (на момент укладання договору) відомим сторонам. Припущення протилежного передбачає встановлення відсутності у сторін при укладанні договору купівлі – продажу нежитлової будівлі від 29.12.2007р. намірів утворювати визначені ним наслідки, доказів чого наразі до матеріалів справи не надано.
Водночас, ймовірність настання певної обставини, яка, в свою чергу, є обов’язковою для виникнення зобов’язання із повернення виконаного за розірваним договором, є кваліфікуючою ознакою відкладальної умови у розумінні ч. 1 ст. 212 Цивільного кодексу України. Варто наголосити, що за змістом вказаної норми обов’язкова відсутність впевненості відносно настання відкладальної умови (у розглядуваному випадку –розірвання договору) унеможливлює запровадження цієї відкладальної умови одночасно із зобов’язаннями (повернення виконаного за договором), щодо яких ця умова є відкладальною.
Домовленість сторін щодо повернення виконаного за договором у разі його розірвання, викладена у п.п.2,3 спірного договору, мала бути включена або безпосередньо до договору від 29.12.2007р., або запроваджена додатковою угодою до нього, але у будь-якому разі до розірвання означеного договору сторонами – одночасне вчинення цих правочинів суперечить ч.1 ст.212, ч.4 ст.653 Цивільного кодексу України, а отже –порушує ч.1 ст.203 цього Кодексу, що є підставою для визнання його недійсним відповідно до ч.5 ст. 203 Цивільного кодексу України.
Враховуючи, що вказані порушення законодавства були допущені сторонами виключно відносно правочину про встановлення обов’язків з повернення Свідоцтва про право власності на нерухоме майно та грошових коштів, опосередкованого п.п. 2,3 спірного договору, суд, керуючись ст. 217 Цивільного кодексу України, вважає за можливе задовольнити позовні вимоги частково – лише відносно означених пунктів договору, оскільки домовленість сторін про розірвання договору, викладена у п. 1 договору і на бажання досягнути яку вказує назва цього договору, може існувати і без пунктів 2,3.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 236 Цивільного кодексу України правочин є недійсним з моменту його вчинення, а можливість настання передбачених ним прав та обов’язків на майбутнє припиняється.
При цьому, з урахуванням правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної в п. 19 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” від 07.04.2008р. №01-8/211, наведені законодавчі приписи вказують на те, що рішення суду про визнання договору недійсним має зворотну силу в часі, і ч. 2 ст. 236 Цивільного кодексу України не встановлює винятків із правил частини 1 цієї статті, а лише конкретизує ч. 1 ст. 216 цього Кодексу, згідно якої недійсний договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.
У світлі зазначених положень правочин щодо повернення покупцем продавцю набутої у власність нежитлової будівлі шляхом передачі правоустановчого документу на зазначене майно та повернення отриманих продавцем від покупця грошових коштів у сумі 676078грн.00коп. разом із ПДВ. з моменту його укладання не є належною підставою для набуття його сторонами згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України та ст. ст.173,174 Господарського кодексу України взаємообумовлених прав та обов’язків, зокрема –права вимагати повернення правовстановлюючого документу та грошових коштів.
Крім того, суд не приймає до уваги твердження відповідача відносно дійсності правочину, оскільки протилежне не встановлено судом по справі № 32/142пн, тому що предметом розгляду справи № 32/142пн є вимоги суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Хозяюшка” та до Приватного підприємства „Продмаркет – сервіс”, за участю третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю „Маркомпрод” про усунення перешкод в користування майном, що виникли на підставі договору купівлі – продажу нежитлової будівлі від 29.12.2007р. Суд розглядав спір по справі № 32/142пн в рамках заявлених вимог, які жодним чином не стосуються предмету розгляду даної справи.
З урахуванням наведеного суд вважає доводи, викладені у позовній заяві, обґрунтованими.
У відповідності до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, при частковому задоволенні позову понесені позивачем судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 22, 33, 36, 43, 44, 49, 66, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
ВИРІШИВ:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Хозяюшка”, м. Маріуполь до Товариства з обмеженою відповідальністю „Маркопрод”, м. Маріуполь та до Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1, м. Маріуполь про визнання недійсним договору від 26.08.2010р. про розірвання договору купівлі – продажу нежитлової будівлі від 29.12.2007р., укладений між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 – задовольнити частково.
Визнати договір про розірвання договору купівлі – продажу від 26.08.2010р. недійсним в частині пунктів 2 і 3.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Маркомпрод” (юридична адреса: 87515, Донецька обл., м. Маріуполь, пр. Леніна, будинок 29 – Б, код ЄДРПОУ 01558767) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Хозяюшка” (юридична адреса: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ 32939365) судові витрати по сплаті державного мита в сумі 21грн.25коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 59грн.00коп.
Стягнути з Фізичної особи–підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Хозяюшка”(юридична адреса: АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 32939365) судові витрати по сплаті державного мита в сумі 21грн.25коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 59грн.00коп.
Видати наказ після набуття рішенням законної сили.
У судовому засіданні 21.07.2011р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.
Повний текст рішення складено та підписано 26.07.2011р.
Суддя Макарова Ю.В.
< Список > < Довідник >
< Список > < Довідник >
< Текст >