ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
14.07.11 р. Справа № 13/83
Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В. при секретарі судового засідання Крищук К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовною заявою: Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1, м. Мелітополь, Запорізька обл.
до відповідача: Фізична особа –підприємець ОСОБА_2, м. Маріуполь, Донецька обл.
про стягнення 17’650грн. 26коп.
за участю представників сторін:
від Позивача – ОСОБА_3 (за довіреністю № 3184 від 17.06.2011р.)-предст.
від Відповідача – не з’явився
СУТЬ СПОРУ:
Фізична особа –підприємець ОСОБА_1, м. Мелітополь (далі – позивач) звернулася до господарського суду Донецької області із позовною заявою до Фізичної особи –підприємця ОСОБА_2 м. Маріуполь про стягнення 17’650грн. 26коп., з яких: заборгованість у розмірі 16’680грн.56коп., індекс інфляції в сумі 780грн.50коп., 3% річних в сумі 189грн.20коп.
Ухвалою від 03.06.2011р. суд порушив провадження по справі, призначено до розгляду на 22.06.2011р., сторони зобов’язано надати документи та вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договорів купівлі – продажу № 4-М від 03.06.2010р. та № 3-М від 03.06.2010р. щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару.
На підтвердження вищевикладеного, позивачем надані засвідчені копії договорів купівлі – продажу № 4-М від 03.06.2010р. та № 3-М від 03.06.2010р., акти приймання – передачі від 03.06.2010р. до зазначених договорів, претензії б/н від 06.05.2011р.
Листом б/н від 17.06.2011р., наданим через канцелярію суду 22.06.2011р. позивач надав акт звірки розрахунків за період з 01.06.2010р. по 16.06.2011р., згідно з яким кінцеве сальдо на користь позивача становить 16’680грн.56коп. Крім того, зазначеним супровідним листом позивач звернувся до суду з заявами про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно, належне відповідачу, а саме розрахункові, поточні та депозитні рахунки в усіх банках та фінансових установах Донецької області; рухоме майно, на яке згідно закону може бути звернено стягнення; нерухоме майно, що належить відповідачу на праві приватної, спільної часткової або спільної сумісної власності.
Клопотанням б/н від 22.06.2011р., позивач надав довідку за підписом фізичної особи – підприємця та бухгалтера, згідно з якою станом на 22.06.2011р. заборгованість відповідача на користь позивача становить 16680грн.56коп., яка жодним передбаченим діючим законодавством способом не припинена.
Відповідач жодного разу не направив в судові засідання свого представника, був належним чином повідомлений про час розгляду справи. Через канцелярію суду 21.06.2011р. надійшов відзив на позовну заяву, яким підприємець визнав суму заборгованості в повному розмірі, у зв’язку з відсутністю коштів просив суд розстрочити виконання зобов’язання по оплаті боргу строком на 6 місяців, розглянути справу без участі представника.
13.07.2011р. відповідач повторно звернувся до суду із заявою про надання розстрочки виконання рішення строком на 6 місяців, мотивуючи свою заяву скрутним матеріальним становищем у зв’язку з не здійсненням підприємницької діяльності. На підтвердження вищевикладеного, відповідачем надана додаткова угода № 1 від 31.05.2011р. до договору оренди нежилого приміщення № 8 від 01.11.2010р., за яким відповідає є орендарем, згідно з договором сторони прийшли до згоди розірвати договір № 8 від 01.11.2010р.
В судовому засідання 14.07.2011р.представник позивача підтримав позовні вимоги, зауваживши про відсутність будь – яких додаткових доказів на обґрунтування власної позиції по суті спору. Проти надання розстрочки заперечив, посилаючись на тривалий період прострочення з боку відповідача своїх договірних зобов’язань.
Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, неявка відповідача істотним чином не впливає на таку кваліфікацію та не є перешкодою для вирішення спору.
Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВСТАНОВИВ:
03.06.2010р. між позивачем (продавцем) та відповідачем (покупцем) були укладені договори купівлі – продажу № 4-М та № 3-М, згідно з якими продавець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов’язується передати у власність покупця належне продавцеві на праві власності торгове обладнання та рухоме майно, номенклатура, кількість (обсяг) майна , що є предметом цих договорів визначається у актах прийому – передачі, які є невід’ємною частиною цього договору на загальну вартість 10 540грн.33коп. та 10918грн.78коп.
Відповідно п. 2 договорів продавець зобов’язується передати майно покупцеві під час підписання цих договорів, а покупець зобов’язується прийняти майно та сплатити передбачені цими договорами ціну строком до 31.12.2010р. з моменту отримання майна від продавця.
Пунктом 10 договорів строк цих договорів починає свій перебіг у момент підписання договору та діє до 31.12.2010р.
На виконання умов договору позивачем був переданий товар, визначений сторонами, за актами приймання – передачі.
Факт отримання відповідачем товару за вказаними актами підтверджується підписом представника відповідача в графі „Отримав”, чим останній надавав свою згоду на прийняття саме такої кількості та такого асортименту за обумовленою ціною.
На факт передачі товару за актами приймання - передачі саме на виконання умов договорів № 4-М та № 3-М від 03.06.2011р., вказує співвідношення загальної вартості товару, переданого позивачем за актами приймання – передачі, вартості, узгодженої сторонами в договорах. Крім того, безпосередньо в акті приймання – передачі від 03.06.2010р. є посилання на договір купівлі – продажу № 4-М, на виконання якого і був переданий товар. Відповідачем даний факт не спростований. Тобто, з цього питання спір між сторонами відсутній.
Таким чином, позивач в повному обсязі виконав зобов’язання по передачі товару, що виникли за договорами № 4-М та № 3-М від 03.06.2010р.
Однак, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов’язання, сплативши лише частково суму отриманого товару за договором № 4-М від 03.06.2010р. в розмірі 4778грн.55коп., в внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 16680грн.56коп., яка і заявлена до стягнення.
Претензіями б/н від 06.05.2011р. позивач просив відповідача протягом 3-х днів погасити виниклу суму боргу за договорами в розмірі 21459грн.11коп., без урахуванням здійсненої відповідачем часткової оплати, або повернути обладнання, попереджаючи про необхідність застосування заходів примусового стягнення даної суми.
Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов’язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, враховуючи наступне:
Як вбачається із змісту позовної заяви сутність даного спору полягає у стягненні з відповідача суми заборгованості у розмірі 16680грн.56коп. у зв’язку з неналежним виконанням умов договорів купівлі –продажу № 4-М та 3-М від 03.06.2010р.
Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів.
Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.
Укладені між сторонами договори за своєю правовою природою є договорами купівлі - продажу.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Таким чином, відповідно до умов укладеного між сторонами договору у позивача виник обов’язок передати товар, а у відповідача – прийнята товар та оплати його.
Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Сторони в п. 2 договорів передбачили обов’зок покупця прийняти майно та сплатити передбачену договорами ціну строком до 31.12.2010р. з моменту отримання майна від продавця.
Відповідно до актів приймання – передачі до договору № 4-М, які є невід’ємними додатками до договорів, про що зазначено в самих договорах, товар був переданий відповідачу в момент підписання договорів, тобто 03.06.2011р.
Отже, на день подання позову строк оплати за умовами договору до суду наступив та вже почалося прострочення виконання грошового зобов’язання зі сплати отриманого товару.
Заявлені вимоги підтверджуються: актом звірки розрахунків за період з 01.06.2010р. по 16.06.2011р., довідкою за підписом фізичної особи – підприємця та бухгалтера, згідно з якою станом на 22.06.2011р. заборгованість відповідача на користь позивача становить 16680грн.56коп., яка жодним передбаченим діючим законодавством способом не припинена.
Крім того, наданим відзивом б/н від 16.06.2011р. відповідач визнав суму боргу в повному обсязі.
Відповідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.
Доказів погашення боргу в сумі 16680грн.56коп. відповідач не представив, у зв’язку з чим суд дійшов висновку, що на момент прийняття рішення грошове зобов’язання відповідача перед позивачем залишилося невиконаним, що є порушенням вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, які передбачають, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, причому одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.
Отже, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Посилаючись на несвоєчасне виконання грошового зобов’язання відповідачем щодо оплати поставленої продукції позивач згідно ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд також стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 189грн.20коп. та суму інфляційних витрат – 780грн.50коп. розрахованих за кожним договору окремо, з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат суми основного боргу, за період з 01.01.2011р. по 18.05.2011р. (розрахунки знаходяться в матеріалах справи).
Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інший розмір процентів не встановлений умовами спірного договору для даних правовідносин сторін.
Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд перевіривши розрахунок інфляційних витрат та 3% річних дійшов висновку, що розрахунок позивача є цілком вірним, у зв’язку з чим заявлені вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
З огляду на викладене, господарський суд задовольняє вимогу позивача щодо стягнення 3% річних - у розмірі 189грн.20коп. та індексу інфляції в розмірі 780грн.50коп.
Обставини, які б свідчили про припинення грошового зобов’язання відповідача на підставі договору чи глави 50 ЦК України, у матеріалах справи відсутні і це не оспорюється відповідачем, як і обсяг боргу, а тому, суд прийшов до висновку, що боржник зобов’язаний відшкодувати збитки кредитора від інфляції та три відсотки річних від простроченої суми за весь час прострочення як передбачено законодавцем.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Суд, розглянувши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням подані позивачем докази, дійшов висновків, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в розмірі 16680грн.56коп. – суми основного боргу, 780грн.50коп. – інфляційних нарахувань, 3% річних - 189грн.20коп.
Стосовно наданої відповідачем заяви щодо розстрочення виконання рішення, яка надійшла 13.07.2011р. суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог ч.2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, п. 1 ч.3 ст. 129 Конституції України суд управнений здійснювати повноваження виключно на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
В свою чергу, відповідно до ст. 121 Господарського процесуального кодексу України суд при наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони у виняткових випадках, залежно від обставин справи може, серед іншого розстрочити виконання рішення.
За змістом наведеної норми, розстрочення є правом, а не обов’язком суду, яке, до того ж, реалізується у будь-який час від набрання рішенням законної сили та до його фактичного повного виконання, але виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відтак, саме на Відповідача в контексті приписів ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України покладається обов’язок доведення існування відповідних підстав, тоді як Позивач, у разі наявності заперечень, має навести докази на їх (підстав) спростування.
Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
Доводи відповідача щодо необхідності надання розстрочки виконання рішення полягають в обґрунтуванні скрутного фінансового становища, не здійснення ним підприємницької діяльності. На підтвердження викладених обставин відповідачем надані додаткова угода № 1 від 31.05.2011р. до договору оренди нежитлового приміщення № 8 від 01.11.2010р. та акт повернення нежитлового приміщення, за якими сторони прийшли до згоди розірвати договір, у зв’язку з чим відповідач - орендар за договором повернув майно.
Між тим, відповідачем не недоведена виняткова сукупність обставин, які б свідчили про тяжкий фінансово-економічний стан та унеможливлюють виконання судового рішення, а саме: суцільна збитковість діяльності підприємця, докази, що підтверджують відсутність грошових коштів на рахунках відповідача, інше. Представлені заявником докази розірвання договору оренди лише містить інформацію про припинення правовідносин з оренди приміщення та не підтверджують факт припинення підприємницької діяльності, оскільки відповідач може отримувати прибуток від інших джерел такої діяльності.
Стаття 42 Господарського кодексу України визначає підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому, здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.
Посилання боржника на важкий фінансовий стан не є винятковою обставиною в розумінні ст. 121 ГПК України. Складний фінансовий стан відповідача обумовилась наслідками господарської діяльності боржника, а не в силу об’єктивних обставин, що унеможливлюють виконання договірних зобов’язань.
З метою не порушення принципів змагальності та рівності сторін перед законом і судом, передбачених статтями 42 та 43 ГПК України, приймаючи до уваги що відповідачу за умовами договорів вже надавалась відстрочення виконання своїх зобов’язань до 31.12.2010р., на даний час прострочення виконання зобов'язання триває кілька місяців, що теж може призвести до погіршення фінансового стану позивача.
До того ж, положеннями ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.
Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, що рішення суду про стягнення з нього грошових коштів неможливе через відсутність грошових коштів у боржника.
У зв’язку із викладеним, керуючись встановленими п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України принципами справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи позицію позивача щодо надання відповідачу розстрочки виконання рішення, суд дійшов висновку про відмову у наданні розстрочки виконання рішення.
Як зазначалося, позивачем подана заява про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно, належне відповідачу, а саме розрахункові, поточні та депозитні рахунки в усіх банках та фінансових установах Донецької області; рухоме майно, на яке згідно закону може бути звернено стягнення; нерухоме майно, що належить відповідачу на праві приватної, спільної часткової або спільної сумісної власності суд .
Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, яка подала позов, має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь–якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
З огляду на позицію Вищого господарського суду України, викладену в Інформаційному листі „Про деякі питання практики забезпечення позову” від 12.12.2006р. № 01-8/2776 у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване позивачем припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Процесуальним законодавством передбачено, що господарське судочинство здійснюється шляхом письмового провадження, а тому факт наявності визначених обставин має підтверджуватись певними доказами, як це встановлено положеннями ст. ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, Господарський процесуальний кодекс України покладає обов'язок доказування на сторони, а тому кожна сторона повинна довести наявність тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Однак крім посилання позивача на запити до Маріупольського БТІ та МРЄВ ДАЇ та те, що відповідач має заборгованість перед іншими контрагентами, ігнорує зустрічі, навмисно затягує час, не надано жодного доказу в обґрунтування необхідності вжиття заходу забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти відповідача, не доведено існування ймовірності утруднення або унеможливлення виконання рішення суду без застосування таких заходів у разі дійсного задоволення позовних вимог.
Оскільки, позивач не довів суду такого обґрунтовування, господарський суд відмовляє у задоволені заяви про вжиття запобіжних заходів для забезпечення позову.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 86, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд –
В И Р І Ш И В :
Позовні вимоги Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1, Запорізька обл., м. Мелітополь до Фізичної особи –підприємця ОСОБА_2 м. Маріуполь про стягнення заборгованості у розмірі 16’680грн.56коп., індексу інфляції в сумі 780грн.50коп., 3% річних в сумі 189грн.20коп. задовольнити в повному обсязі.
Стягнути з Фізичної особи–підприємця ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1., ідентиф.номер НОМЕР_1; місце проживання: АДРЕСА_1; АДРЕСА_2) на користь Фізичної особи–підприємця ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2., ідентиф.номер НОМЕР_2; місце проживання: АДРЕСА_3) суму основного боргу в розмірі 16680грн.56коп., індексу інфляції в сумі 780грн.50коп., 3% річних в сумі 189грн.20коп., витрати на оплату державного мита в сумі 176грн.50коп., інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 236грн. 00коп.
У судовому засіданні 14.07.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Видати наказ після набрання рішення законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.
Повний текст рішення складено та підписано 19.07.2011р.
Суддя Макарова Ю.В.
< Список > < Довідник >
< Список > < Довідник >
< Текст >