ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua
_________________________________________________________________________________________________
І м е н е м У к р а ї н и
РІШЕННЯ
08 серпня 2011 р. Справа 16/55/2011/5003
за позовом: Управління Державної служби охорони при УМВС України у Вінницькій області, м.Вінниця
до: суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, м.Вінниця
про стягнення 1343,48 грн. заборгованості за надані послуги
Головуючий суддя Нешик О.С.,
Секретар судового засідання Снігур О.О.
За участю:
представника позивача: ОСОБА_2 - за довіреністю №16/1-1-970/Кз від 15.03.2011 року;
представник відповідача не з'явився
ВСТАНОВИВ :
Управління Державної служби охорони при УМВС України у Вінницькій області звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 про стягнення 1343,47 грн. заборгованості, що утворилась внаслідок невиконання останнім умов укладеного між сторонами договору на централізовану охорону майна на об'єкті №4956 від 15.07.2007 року, у тому числі: 770,88 грн. - основний борг, 92,76 грн. - пеня, 82,80 грн. - збитки завдані від інфляції, 11,59 грн. - 3% річних та 385,44 грн. - неустойка.
Ухвалою суду від 01.07.2011 року порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду на 21 липня 2011 року.
В зв'язку з неявкою в судове засідання 21.07.11р. представника відповідача, ненаданням витребуваних судом документів ухвалою суду від 21.07.2011 року розгляд справи відкладено на 08.08.2011 року.
На визначену судом дату відповідач не з'явився, вимог ухвали суду від 21.07.2011 року не виконав, причини неявки суду не повідомив. Останній про місце, день і час розгляду справи судом повідомлений належним чином, що стверджується матеріалами справи. Конверт з ухвалою суду від 21.07.2011 року направлений відповідачу, зокрема, за адресою, що значиться Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а саме: 21010 м.Вінниця, вул.Дніпровська, буд.51, повернувся з відміткою пошти: "за закінченням терміну зберігання".
Згідно витягу з ЄДРЮОФОП №9857196 місцезнаходженням відповідача значиться: АДРЕСА_1
Відповідно до ч.1 ст.64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" у разі якщо зміна відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, не пов'язана із змінами, що вносяться до установчих документів юридичної особи, або не підлягає державній реєстрації, особа, уповноважена діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), подає (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи юридичної особи заповнену реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі.
Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" №01-8/1228 від 02.06.2006 року, п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" №01-8/123 від 15.03.2007 року в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.
Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" №01-8/482 від 13.08.2008 року дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.
На першому примірнику ухвал, які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копій процесуальних документів сторонам.
Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.
При цьому суд звертає увагу на те, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив суд задовольнити його в повному обсязі, розглянувши в даному судовому засіданні за відсутності представника відповідача.
В зв'язку з неподанням відповідачем відзиву на позовну заяву і витребуваних господарським судом документів, справу розглянуто за наявними в ній матеріалами відповідно до положень ст.75 ГПК України.
Розглянувши подані документи і матеріали справи №16/55/2011/5003, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
15.07.07 року між Управлінням Державної служби охорони при УМВС України у Вінницькій області (охорона) та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 (замовник) укладено договір №4956 на централізовану охорону майна на об'єкті підрозділом Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України.
Згідно п.2.1. договору замовник передає, а охорона приймає під спостереження систему тривожної сигналізації, встановлену на об'єкті замовника, зазначену в дислокації - розрахунку.
Відповідно до п.5.1.10. замовник зобов'язався своєчасно здійснювати оплату по цьому договору.
Згідно пп. 3.1., 3.2 договору сума оплати за годину централізованого спостереження за цим договором визначається на підставі узгодженої протоколом сторін договірної ціни охорони і вказується у розрахунку. Оплата за охорону відповідно до визначених тарифів та кількості годин централізованого спостереження здійснюється замовником щомісячно, на умовах попередньої оплати, шляхом зарахування коштів на розрахунковий рахунок охорони не пізніше 5 числа поточного місяця.
Відповідач, починаючи з листопада 2008 року, перестав виконувати належним чином свої обов'язки щодо сплати вартості наданих послуг.
Позивачем за період з жовтня 2008 року по грудень 2008 року надано охоронні послуги на загальну суму 1161,18 грн., з них відповідач частково сплатив 390,30 грн., що підтверджується випискою з особового рахунку від 17.11.08 року.
В результаті частково проведеного відповідачем розрахунку, основний борг відповідача склав 770,88 грн.
Наведене стверджується:
- договором № 4956 на централізовану охорону майна на об'єкті підрозділом Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України;
- протоколом узгодження договірної ціни за здійснення заходів охорони (додаток № 3 до договору № 4956 від 15.07.07р.);
- актами прийому - здачі виконаних робіт/послуг № 15-0022807 за жовтень 2008р. на суму - 390,30 грн., № 15-0025861 за листопад 2008р. на суму 380,58 грн., № 15-0028674 за грудень 2008р. на суму - 390,30 грн.;
- випискою банку.
Позивачем 18.12.2008 року відповідачу була вручена претензія №16/5-4973, яка останнім була залишена без реагування.
Враховуючи викладене, дослідивши і оцінивши надані докази, суд дійшов такого висновку.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Як вбачається із матеріалів справи предметом позову є стягнення основного боргу за договором про надання послуг.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ч.1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Виходячи з викладеного, позовні вимоги в частині стягнення 770,88 грн. основного боргу є обґрунтованими та правомірними.
Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 92,76 грн. - пені, 82,80 грн. - інфляційних втрат, 385,44 грн. - неустойки (штрафу), 11,59 грн. - 3% річних, в результаті чого суд дійшов наступних висновків.
Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.
Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.
Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
В п. 8.2., 8.3. договору сторони встановили, що у випадку несвоєчасної (неповної) оплати за охорону об'єкта нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої плати за кожен день прострочення платежу та штрафні санкції, передбачені законодавством. В разі систематичної (два і більше рази) затримки замовником оплати за охорону об'єкта замовник сплачує охороні штраф у розмірі 50 відсотків від суми своєчасно невиконаного зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).
Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Приписами ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом з тим ст.3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. При цьому суд зазначає, що у розрахунку пені позивач посилався на дану норму та нарахував пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.
Враховуючи викладене, суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, інфляційних втрат, штрафу та 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам договору та чинному законодавству.
Вимога позивача про стягнення 92,76 грн. - пені підлягає частковому задоволенню з тих підстав, що при перевірці правильності нарахування судом були виявлені помилки.
Таким чином, стягненню підлягає 92,46 грн. - пені за несвоєчасне виконання зобов'язань.
В частині стягнення 0,30 грн. - пені слід відмовити, в зв'язку з невірністю нарахування.
Також судом розглянуто вимоги про стягнення інфляційних втрат в розмірі 82,80 грн.
Провівши перерахунок інфляційних втрат, судом отримано загальний розмір інфляційних втрат - 63,50 грн.
Виходячи з того, що проводячи перерахунок із врахуванням виявлених помилок суд в кінцевому рахунку отримав менший розмір інфляційних втрат, ніж заявлено позивачем, суд відмовляє в стягненні 19,30 грн. інфляційних втрат як заявлених безпідставно.
Провівши перерахунок 3% річних, судом отримано загальний розмір 3 % річних - 11,56 грн.
Виходячи з того, що проводячи перерахунок із врахуванням виявлених помилок суд в кінцевому рахунку отримав менший розмір 3 % річних, ніж заявлено позивачем, суд відмовляє в стягненні 0,03 грн. 3% річних, як заявлених безпідставно.
Провівши перерахунок штрафу, судом встановлено, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 385,44 грн. - штрафу підлягають задоволенню, як такі, що відповідають умовам договору та чинному законодавству.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
На день розгляду справи відповідач не надав доказів оплати заборгованості. Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню з врахуванням викладених вище мотивів щодо відмови в стягненні 0,30 грн. - пені, 19,30 грн. інфляційних втрат, 0,03 грн. 3% річних.
Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 4-5, 22, 33, 43, 49, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, -
ВИРІШИВ :
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Управління Державної служби охорони при ГУМВС України у Вінницькій області (21034 м.Вінниця, пров.Залізничний, 6, код ЄДРПОУ 08596825) 770,88 грн. - основного боргу, 92,46 грн. - пені, 63,50 грн. - інфляційних втрат, 385,44 грн. - неустойки (штрафу), 11,56 грн. - 3% річних.
3. Стягнути з суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Управління Державної служби охорони при ГУМВС України у Вінницькій області (21034 м.Вінниця, пров.Залізничний, 6, код ЄДРПОУ 08596825) 100,51 грн. державного мита та 232,55 грн. за інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.
4. Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.
5. В решті позову відмовити.
6. Копію рішення направити сторонам рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Суддя Нешик О.С.
Повний текст рішення суду підписано 22 серпня 2011 р.
віддрук. прим.:
1 - до справи;
2 - позивачу - Управлінню Державної служби охорони при УМВС України у Вінницькій області (21034 м.Вінниця, пров.Залізничний, 6);
3 - відповідачу - ФОП ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)